Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради, Україна
На сучасному етапі постає необхідність інноваційного розвитку економіки України, що потребує підготовки фахівця з відповідним мисленням та культурою, здатного до творчого пошуку. Разом з тим існує декілька чинників стримування інноваційної діяльності в Україні, одним із яких є низький рівень економічної культури населення.
Інноваційний підхід вимагає певних особистісних якостей та дій, насамперед знань та відповідальності. Відповідно зростає необхідність в об’єктивній інформації, а в економічній – особливо. Рівень та повнота економічної інформованості суспільства дозволяє громадянам займати певну позицію з питань розвитку економіки та країни в цілому [10]. Тому інформаційно-просвітницька робота набуває особливої актуальності.
Проблеми формування національної інноваційної політики досліджували Гончарова Н., Федулова Л., Малюта А., Рибак М. та ін. Тенденції зростання ролі освіти у формуванні знань на сучасному етапі розвитку економіки визначені Івановою В., Базилевичем В., Мау В., Сеферяном А., Булавенко О., Пороховським А. та ін. Завдання економічної просвіти населення на перехідних етапах розвитку економіки вивчали Бляхман Л., Пилипенко В., Головаха Є. та ін.
Водночас, враховуючи сучасну соціально-економічну ситуацію, потрібно проводити системну роботу з економічної просвіти населення як на державному рівні, так і за підтримки громадських організацій.
Метою статті є визначення ролі економічної просвіти у розвитку економічного мислення, формуванні економічної культури населення як фактору розвитку інноваційної конкурентоспроможної економіки.
В Україні реалізація інноваційної політики здійснюється центральними органами виконавчої влади. Н езважаючи на те, що Кабінетом Міністрів України затверджено низку нормативно-правових актів з метою державної підтримки розвитку науки, інноваційної діяльності та забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, інноваційні чинники економічного зростання не знайшли належного місця в програмних документах і реальних діях державної влади [13].
Федулова Л. зазначає, що за весь період існування незалежної України започатковано трансформаційні інституційні процеси в інноваційній сфері, проте темпи активізації науково-технічної та інноваційної діяльності можна визначити як занадто низькі [13].
Головна задача, як вважає Гончарова Н., повинна зводитись до створення реальної основи для переводу економіки на інноваційний шлях розвитку. Для цього, в першу чергу, необхідно розробити національну інноваційну стратегію, визначити механізми оцінки наявного інноваційного потенціалу, продумати створення нових організаційно-правових структур, які б включали увесь інноваційний ланцюжок [5].
Федулова Л. наголошує на тому, що одним із першочергових завдань щодо стимулювання інноваційної діяльності є формування сучасної інноваційної культури як підґрунтя для ефективного науково-технологічного розвитку в Україні, що потребує відповідної перебудови соціально-економічного та культурного світогляду суспільства.
Головне завдання розвитку інноваційної культури суспільства полягає у стимулюванні трансформації суспільних цінностей відповідно до визнання пріоритетів творчої праці, самовдосконалення і самонавчання, соціально відповідального підприємництва, правової компетентності [13].
Як зазначають Малюта О. та Рибак М., існує дві вихідні передумови для виникнення та впровадження інноваційної діяльності. Перша пов’язана з особливостями організації людського мислення та психіки в цілому. Мається на увазі здатність суб’єкту економічної діяльності до генерації нових ідей та їх практичної реалізації. Друга умова пов’язана з інфраструктурою діяльності, яка має забезпечити виникнення, підтримку та впровадження інноваційної діяльності. Аналіз цих передумов визначив неприйняття інновацій та іноді жорстку протидію їм [7].
Подібна ситуація є проблемою, яка вимагає свого вирішення. Одним із шляхів її вирішення є економічна просвіта населення. Адже, інноваційна діяльність – це творча діяльність, її рушійною силою виступає людський капітал, а саме – його інтелектуальна складова.
Словники сучасної української мови тлумачать термін «просвіта» як те ж саме що й «освіта». За іншими джерелами, просвіта – від дієслова «просвіщати», тобто повідомляти що-небудь, розповсюджувати серед будь-кого знання, культуру (українсько-російський словник – уклад. Ганич Д. І. та Олійник І. С.).
Доцільно наголосити на відмінностях між поняттями «освіта» та «просвіта». Як зазначає Іванова В., освіта формує знаннєвий фонд людини, сприяє накопиченню спеціальних навичок і досвіду вирішення певних завдань. Сучасне життя потребує постійного оновлення знань через навчання протягом всього життя. Це обумовлюється також значним їх обсягом і зростанням інформаційних потоків. Освіта перетворюється на один із основних чинників становлення та розвитку економіки, заснованої на знаннях, механізмом формування основи загального обсягу знань. Решта їх формується протягом всього життя на основі отриманої інформації та подальшої її обробки [6].
Пилипенко В. визначає три головних завдання економічної просвіти. По-перше, економічна просвіта покликана створити необхідну для орієнтації в новій економічній ситуації інформаційну базу, ефективні канали тиражування економічних знань. По-друге, економічна просвіта має на меті «боротьбу» зі стереотипами економічної свідомості. І, нарешті, система економічної просвіти повинна «підтримати» інноваційні процеси. « Саме система економічної просвіти покликана пропагувати та узагальнювати досвід економічних новацій, «підживлювати» необхідними знаннями паростки економічної культури,» – зазначає вчений [9, с. 169].
Під час політичних та соціально-економічних трансформацій виникає потреба в просвіті населення, тобто в широкій пропаганді основ економічних знань та роз’ясненні економічної політики.
В історії нашої країни та інших пострадянських країн накопичений певний досвід підвищення економічної культури, економічного виховання населення. Так, в кінці 80-х на початку 90-х рр. ХХ ст., під час соціально-економічної перебудови, вкрай гостро постало питання про активізацію якостей учасників економічної діяльності, тобто їх духовно-психологічну підготовку до змін. Саме в той час активізувалась діяльність у новій дисципліні – економічній психології.
Опитування керівників електротехнічних підприємств (1987 р.) показало, що лише 21 % з них находили взаємозв’язок економічних процесів, сприймали і позитивно оцінювали комплексну реформу господарського механізму. Близько 16 % підтримували старі методи управління, а більшість (57 %) мали непослідовні і навіть сумбурні уявлення про напрями перебудови [3].
В умовах перебудови, економічні знання стали невід’ємним та необхідним елементом підготовки робітників всіх спеціальностей. Засвоєння навичок аналітичного економічного мислення, без якого неможливим було б самоуправління, було головним завданням економічної просвіти на той час.
Формування економічної свідомості включає як психологічний, так і теоретичний рівень. Самсін А. зазначає, що ціннісна значимість економічної теорії полягає в її адекватності економічним реаліям, у вияві та розумінні способів подолання кризових ситуацій. Економічна теорія як наукове знання орієнтована на формування державної економічної політики, на обґрунтування довгострокової стратегії розвитку країни [11].
Важливим кроком у формуванні нової економічної культури населення стало впровадження з 2001 року у навчальних закладах України курсу «Основи економіки».
Булавенко О. вважає, що для формування нової системи господарювання важливим є не тільки високий рівень економічного мислення спеціаліста-економіста (це елемент його професії), але й спеціаліста будь-якої професії та кваліфікації, учасника господарської діяльності [4].
В сучасних умовах в нашій країні діє економічна еліта. Це теоретики, експерти, аналітики, публіцисти, які відомі широкому загалу завдяки засобам масової інформації. Вони дають рекомендації відносно стану та перспектив соціально-економічного розвитку суспільства. На думку Самсіна А., головне завдання економічних теоретиків полягає в чіткому поясненні та розповсюдженні в широких масах населення суті та характеру економічних новацій [11].
В таких умовах розвиток системи економічної просвіти має стати провідним завданням засобів масової інформації [9]. Їх сила виявляється у масовості, впливовості, оперативності. Засоби масової інформації, що вважаються четвертою владою, мають чітко окреслену тенденцію перетворення на першу владу, тобто вони є найпотужнішим чинником соціального управління суспільством [12].
Слід зазначити, що засоби масової інформації відреагували на підвищений попит населення щодо сутності таких економічних категорій як «економічна криза», «економічні цикли», «ділова активність» тощо. Заслуговує на увагу просвітницька діяльність ділових тижневиків України.
Тимченко Г. пропонує вжити заходів щодо організації інформування робітників про основні положення прийнятих законів через певні структурні підрозділи підприємств та організацій, незалежно від форм власності [12].
Кожна людина, учасник економічної діяльності, виконує певні економічні ролі (споживача, найманого працівника, власника тощо), через які відбувається соціалізація її особистості. Однією із наймасовіших соціально-економічних ролей є роль платника податків [11].
Економіко-юридичні аспекти цієї проблеми розглядаються в спеціальній літературі. Основними напрямами просвітницької діяльності податкових органів є: інформування населення через фаховий журнал «Вісник податкової служби України»; проведення різноманітних акцій та конкурсів для дітей на державному та місцевому рівнях з метою виховання поважного ставлення до податків як ознаки свідомої громадянської позиції.
Значна робота була проведена Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України в рамках міжнародного проекту «Спільнота споживачів і громадські об’єднання» щодо формування споживчої культури населення як методами споживчої освіти (введено варіативний курс «Основи споживчих знань» у навчальних закладах), так і споживчої просвіти через засоби масової інформації та взаємодію з громадськими організаціями.
З метою забезпечення дотримання банками вимог законодавства України у сфері споживчого кредитування, а також підвищення фінансової грамотності населення Національний банк України розробив Пам’ятку позичальника банку за споживчим кредитом, уважне вивчення якої мало сприяти прийняттю найбільш виважених та найменш ризикованих рішень щодо отримання кредитів.
Одним із уроків світової фінансової кризи 2008-2009 років стало розуміння того, що фінансова просвіта є надзвичайно важливою для побудови міцного фундаменту довіри споживачів до сучасної фінансової системи. З метою підготовки поінформованих та освічених громадян Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України у тісній співпраці з Національним банком України та Агенцією США з міжнародного розвитку розпочало впровадження з 2012 року дослідно-експериментального освітнього проекту з підвищення рівня фінансової грамотності української молоді.
Проте відсутність загального підходу до економічної просвіти, не дозволяє значній частині населення усвідомити сутність змін в економіці та виробити власну соціально-економічну позицію.
Пороховський А. зазначає, що в сучасних умовах масове впровадження у буденне життя інформаційно-комунікаційних технологій створює ілюзію загальної доступності інформації, в тому числі економічної, проте все більш загострює когнітивну проблему оцінки інформаційних потоків, здатності виділення суттєвих та незначних для кожного громадянина фактів, тенденцій та закономірностей [10].
На жаль, засоби масової інформації надають більше негативної інформації. Бальцерович Л. писав: «Сильний «негативний ухил» у чиємусь особистому сприйнятті реальності у власній країні не є шкідливим, якщо у країні вже існують стабільна демократична політична система і розвинена капіталістична економіка. Натомість, якщо країна перебуває лише на стадії створення такої системи, він може становити серйозну небезпеку. «Негативний ухил» здатний справляти вплив на колективні електоральні рішення народу, що часом призводить до появи серйозних перешкод для руху суспільства в заданому напрямку» [2, с. 22].
Відсутність розуміння державної економічної стратегії формує у населення економічну інфантильність.
Здійснений аналіз свідчить про те, що в Україні значна увага приділяється економічній освіті молоді. Проте, враховуючи віковий склад населення, нагальною потребою є економічна просвіта саме дорослої частини громадян. Відсутність загальнодержавного підходу до економічної просвіти населення стримує формування економічної свідомості та є перешкодою для багатьох громадян при прийнятті економічних рішень. Адже саме завдяки економічній просвіті зростає економічна свідомість населення, формується економічна культура, що є одним із чинників становлення майбутньої інноваційної економіки України. В свою чергу розвиток української економіки, реальні кроки по здійсненню інноваційної стратегії, отримання позитивних економічних результатів впливатиме на економічну свідомість громадян, що стане поштовхом для подальшого розвитку економіки.
Отже, доцільними для реалізації є наступні напрями: прийняття нормативного документу, який би визначив державне бачення конкретних напрямів економічної просвіти населення; залучення освітянських установ до цієї діяльності, особливо закладів післядипломної освіти як важливої складової неперервної освіти; підвищення ролі громадських організацій освітян, таких як, економічні центри, асоціації, у аналітичний, інформаційній та роз’яснювальній роботі, пов’язаній з життєво важливими економічними питаннями.
У зв’язку з цим потребують подальшого вивчення такі питання: діяльність інститутів післядипломної освіти педагогічних кадрів щодо впровадження економічної освіти в системі курсової перепідготовки вчителів всіх категорій та спеціальностей, організація системної роботи загальноосвітніми навчальними закладами з економічного виховання, їх просвітницька діяльність серед батьків.
Список використаних джерел:
1. Базилевич В. Інтелектуальна діяльність в контексті глобальних процесів / В. Базилевич // Вища школа. – 2008. – № 2. – С. 26 – 33.
2. Бальцерович Л. Загальні помилки при обговоренні проблем переходу до ринкової економіки / Л. Бальцерович // Уроки реформ : за мат.-ми Міжнар . конф . – К., 1994. – С. 21–24.
3. Бляхман Л. С. Перестройка экономического мышления / Л. С. Бляхман . – М.: Политиздат , 1990. – 271 с.
4. Булавенко О. А. Проектирование подготовки будущих экономистов в системе непрерывного образования : монография / О. А. Булавенко . – М.: НИИ школьных технологий , 2006. – 304 с.
5. Гончарова Н. П. Теоретико-методические аспекты формирования инновационной политики / Н. П. Гончаренко // Актуальні питання економіки. – 2008. – № 4. – С. 62–72.
6. Іванова В. В. Тенденції зростання ролі освіти й інформації у формуванні знань на сучасному етапі розвитку економіки / В. В. Іванова // Актуальні питання економіки. – 2008. – № 11. – С. 62–69.
7. Малюта А. Социокультурные проблемы и перспективы инновационной экономики / А. Малюта, М. Рыбак // Економіст. – 2007. – № 9. – С.13–15.
8. Мау В. Бизнес-образование рубежа веков : вызовы времени и тенденции развития / В. Мау , А. Сеферян // Вопросы экономики . – 2007. – № 10. – С. 75–79.
9. Пилипенко В. Є. Людина в ринковому суспільстві: орієнтації, поведінка, культура / В. Є. Пилипенко. – К.: Фоліант, 2005. – 224 с.
10. Пороховский А. Эффективность экономического образования / А. Пороховский // Вопросы экономики . – 2006. – № 7. – С. 108–117.
11. Самсин А. И. Основы философии экономики : учеб . пособ. для вузов / А. И. Самсин . – М.: ЮНИТИ-ДАНА , 2003. – 271 с.
12. Тимченко Г. Правова соціалізація особи – необхідна умова ефективності законодавства / Г. Тимченко // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 5. – С. 25–28.
13. Федулова Л. И. Державна політика в національній інноваційній системі: стабільність зберігається / Л. И. Федулова // Актуальні питання економіки. – 2008. – № 4. – С. 90–103.