Корицька О. І.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ «ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА»

Доцільність осмислення сучасного стану української економіки, пошук механізмів управління нею все частіше зосереджує увагу вчених на історії розвитку народного господарства та процесі формування економічної наукової думки. Ретроспективний аналіз формування економічних теорій дає можливість дослідити широкий спектр підходів до вивчення економічних і соціальних проблем.

У результаті дослідження економічного розвитку України кін. ІХХ – поч. ХХ століття, зауважуємо відсутність систематичного вивчення ефективності, як складової економічної науки. У той час економічна система розглядалася як мережа виробничо-споживчих комун і виробництво було підпорядковане прямому товарообміну, його результати не порівнювалися із витратами на їх виготовлення.

Питання про врахування ефективності постало в часи нової економічної політики, коли керівництво держави чинило тиск на виробників, вимагаючи знаходити внутрішні резерви підвищення прибутку, тим самим шукати шляхи підвищення ефективності господарської діяльності. Серед економістів, хто звернув увагу на приріст доходів із урахуванням можливостей виробництва, був вітчизняний науковець М. І. Туган-Барановський. У 1916 році вперше опублікована його праця «Соціально-економічна природа кооперації», де автор вводить поняття кооперативу, як господарського підприємства, утвореного шляхом добровільного об’єднання декількох осіб, метою яких є не отримання найбільшого прибутку на витрачений капітал, а збільшення трудових доходів його членів, завдяки здійсненню господарської діяльності [4, с. 69–73]. Таким чином, М. І. Туган-Барановський наголошує, що виробнича одиниця прагне отримати найкращий результат в умовах обмежених ресурсів. При цьому, автор визначає різницю між капіталістичним підприємством та кооперативним, де «яку б форму власності не мало кооперативне підприємство, які б цілі воно не переслідувало, воно ніколи не ставить за мету отримання капіталістичного прибутку…оплата капіталу для кооперативу є не ціль, а тільки засіб для досягнення інших цілей» [4, с. 11]. Тобто, М. І. Туган-Барановський зосереджує увагу на дослідженні ефекту від здійсненої діяльності, який полягає не тільки у накопиченні капіталу, а й у покращенні умов торгівлі, праці, житті людей.

У часи індустріалізації і перших п’ятирічок питання збільшення ефективності загального виробництва трактувалось як досягнення високих темпів економічного розвитку. Проте темпи виробництва були дуже обмеженими показниками вимірювання народногосподарської ефективності.

Створення теорії ефективності, як результативності виробництва, співвідношення між результатами виробничої діяльності та витратами праці в її сучасному трактуванні належить до кінця 40-х років ХХ століття, коли була опублікована праця С. Г. Струміліна [3, с. 12]. Автор ввів у наукову теорію визначення абсолютної ефективності виробництва, як відображення вартості продукції на одиницю сукупної праці.

Пошук та пропозиція альтернативних варіантів розрахунку ефективності виробничої діяльності знайшли своє відображення у працях різних економістів того часу. Ґрунтовне дослідження інтерпретації поняття «ефективність» представлено у дисертаційній роботі І. Н. Вигалової [2]. Автор зазначає, що у 50-х–60-х роках ХХ століття І. С. Малишев та В. А. Соболь запропонували використовувати для визначення ефективності концепцію ціни [2, с. 12]. Зокрема, розраховувати ефективність капітальних вкладень, рентабельність та доцільність будь-якого господарського рішення через визначення ціни виробів. Такий підхід не був підтриманий іншими науковцями.

Економічна ефективність підприємств у 60-х–70-х роках ХХ століття розраховувалася з використанням показників прибутку і рентабельності [2, с. 12]. При цьому вважалося, що рентабельність це показник, який найбільш повно відображає всі основні сторони виробничої діяльності. Л. І. Абалкін, розглядаючи таку економічну категорію, підкреслює, що для визначення ефективності виробництва доцільно порівнювати отримані результати зі здійсненими витратами. При цьому, під «ефективністю виробництва» автор розуміє «отримання певного результату на одиницю використаних ресурсів» [1, с. 66]. На думку вченого, у промисловості центральним показником є виконання плану поставок продукції, при цьому категорія «ефективність виробництва» настільки багатопланова, що важко охопити всі її сторони за допомогою одного показника.

Наприкінці 70-х років ХХ століття, у зв’язку зі зростанням обсягів виробництва, завдання правильного розрахунку ефективності витрат праці на виробництво продукції стає більш актуальним. У цей час з’являється монографія Т. С. Хачатурова, в якій «ефективність (соціальна і економічна) є відношенням економічного або соціального ефекту до потрібних для його здійснення витрат» [5, с. 22].

Тенденції розвитку зарубіжної економічної теорії ефективності характеризуються тим, що наукова думка розвивалась у двох напрямах – макро- і мікроекономіки. Ефективність у макроекономіці розглядалася як теорія ефективного попиту, що ґрунтується на балансі попиту і пропозиції. У мікроекономіці економічна ефективність розглядалася на рівні господарської діяльності окремих підприємств, при цьому розраховувались показники абсолютної і порівняльної ефективності.

У роботі Е. Д. Долана ефективність розглядається на рівні економіки як система, яка унеможливлює зміну добробуту однієї особи без зміни добробуту іншої. На рівні промислового виробництва ефективною вважається така організація виробництва, яка робить неможливим зміну випуску одного виду продукції, без зміни обсягу випуску іншої [6, с. 143–166].

К. Р. Макконел і С. Л. Брю у праці «Економікс» зазначають, що ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць вичерпних ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю потрібної продукції, де, «ефективність виробництва досягається, коли необхідні товари і послуги виготовляються з найменшими затратами» [7, с. 27–28]. Натомість, М. Альберт, М. Х. Мескон та Ф. Хедоурі ефективність виробництва трактують як відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході [8, с. 410].

Таким чином, проаналізувавши історичну інтерпретацію категорії «ефективність» в економічній теорії, ми робимо висновок, що розвиток теорії ефективності відбувався під впливом основних напрямів загально економічних досліджень. Інтерес до вивчення зазначеного поняття виникає на підставі необхідності у його дослідженні та застосуванні.

Список використаних джерел:

1. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации / М. И. Туган-Барановский. – [2-е изд.]. – Берлин: Слово, 1921. – 528 с.

2. Струмилин С. Г. Эффективность капитальных вложений / С. Г. Струмилин // Известия АН СССР, отделение экономики и права . – 1946. – № 3 . – С. 10 – 22.

3. Выгалова И. Н. Статистическое исследование экономической эффективности деятельности промышленных предприятий: дис. … к анд. э кон . н аук : спец. 08.00.12 / Выгалова Ирина Николаевна . – Оренбург, 2003. – 182 с.

4. Абалкин А. И. Конечные народнохозяйственные результаты: сущность, показатели, пути повышения / А. И. Абалкин. – [2-е изд.]. – М.: Экономика, 1982. – 184 с.

5. Хачатуров Т. С. Эффективность капитальных вложений / Т. С. Хачатуров. – М.: Экономика, 1979. – 336 с.

6. Долан Э. Д. Рынок. Макроэкономическое моделирование / Э. Д. Долан. – СПб.: Компар, 1992. – 496 с.

7. Макконнелл К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю; пер. с 13-го англ. изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – XXXIV, 974 с.

8. Мескон М. Основы менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури ; пер. с англ. – М.: Дело, 1997. – 704 с.