К. е. н. Кубіній Н. Ю., Шеверя М. Ю., Федорович О. А., Попович В. В.

Ужгородський національний університет, Україна

ПРИНЦИПИ ТА ВАЖЕЛІ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В межах даного дослідження більш детально зупинимося на питаннях інституалізації інноваційного розвитку, при цьому його побудова заснована на основних принципах ринкового механізму та державної політики. Саме поєднання ринкових та адміністративних заходів створює каркас інституціональних відносин в державі. До ринкових механізмів формування інституціонального середовища, здатного забезпечити формування національних конкурентних переваг віднесені конкуренція, попит, пропозиція та вільне ціноутворення. Адміністративні механізми базуються на принципах державної інноваційної політики, серед яких основними виділені:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для прияння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності [ 1 ] .

Дане дослідження показало, що розвиток інноваційної активності країни може здійснюватися під впливом ринкових та адміністративних важелів у наступних сферах життєдіяльності країни (1):

Рис. 1. Основні сфери інституалізації інноваційної активності у країні

Інноваційний розвиток вказаних сфер буде відбуватися при провадженні наступних заходів:

1. Формування промислового попиту на інноваційні продукти. Підприємства, організації, цілі регіони повинні відчувати потребу у впровадженні інновації як необхідної умови формування та активізації їх стратегічного потенціалу і створення конкурентних переваг. Це можливо досягти наступними шляхами:

по-перше, через розвиток конкуренції, в умовах якої саме інновації виступають базовими конкурентними перевагами. В даному випадку конкуренція охоплює не лише суб’єктів підприємницької діяльності, але й ринок робочої сили, ринок освіти, ринок знань в цілому. Так, підприємства та організації вступають в конкуренцію не лише на ринках матеріальних ресурсів чи ринках збуту, але ї за кадри з високим інтелектуальним потенціалом, здатні генерувати і втілювати новації в практичну господарську діяльність;

по-друге, через державне стимулювання інноваційної діяльності підприємств на основі певної фіскальної політики, систему пільг і преференцій, які будуть спрямовувати витрати підприємств на дорогі інноваційні продукти. Іншими словами, підприємствам має бути вигідно застосовувати інновації і підвищувати кваліфікацію працівників.

2. Формування попиту держави на нові ідеї та їх комерціалізацію. Саме держава, використовуючи програмно-цільовий метод управління, формує не тільки техніко-технологічну та організаційно-економічну платформи для розвитку інноваційної діяльності, а ї створює інституціональне середовище, головним ядром якого є інноваційна культура. Держава забезпечує реалізацію освітньої та наукової політики, які визначають рівень освіти та креативності трудового потенціалу, забезпечує орієнтовну структуризацію робочої сили, адекватну політиці інноваційного розвитку. Держава відповідальна за наявність робочої сили, яка здатна не тільки продукувати ідеї, але ї використовувати нові технології, споживати нові науково міські товари.

Важливим наслідком розвитку інституційного потенціалу, як частини стратегічного, є зниження ризикованості та невизначеності шляхом встановлення правил визначення та вибору альтернатив економічної поведінки складових потенціалу. Норми і традиції в даному випадку використовуються як інструменти, що забезпечують структурованість і передбачуваність шляхів та результатів розвитку національної економіки. Норми та традиції в суспільстві дозволяють також приймати структуровані управлінські рішення, особливо стратегічного характеру, тому що спонукають економічних і соціальних агентів діяти відповідно встановлених на полі дій правил, норм, прав та обов’язків. Особливе значення набуває розширення інституціонального потенціалу у сфері контрактів та угод, які є основою підприємницької діяльності, соціального партнерства, взаємодії держави і бізнесу.

Протікання інноваційних процесів в економіці, за думкою В.М.Гейця, забезпечують таки інститути [2, с. 340] :

- діяльність яких спрямована на підготовку людського капіталу та сприятливого інформаційного середовища для здійснення інноваційної діяльності;

- що беруть безпосередню участь у процесі створення, комерціалізації та використання нового знання;

- які спрямовані на забезпечення інноваційної діяльності матеріальними ресурсами.

Особливими інститутами інноваційного розвитку країни, стверджують академічні діячі, є держава та ринок, які у першому випадку – цілеспрямовано за допомогою важелів економічної політики, у другому – спонтанно через коливання кон’юнктури здійснюють загальне регулювання інноваційної діяльності і селективну підтримку окремих інноваційних проектів.

Для забезпечення інноваційних проектів фінансовими ресурсами доцільно прискорити створення державних інноваційних фінансово-кредитних установ; створити інститут державного «посівного» фінансування інноваційних проектів; створити механізми державного гарантування та страхування кредитів, спрямованих на низько ризиковані інноваційні операції, наприклад, оновлення основних засобів, закупівлю ресурсозберігаючих технологій, розвиток персоналу; розробити систему податкового стимулювання інноваційної діяльності, зокрема, малого високотехнологічного бізнесу; провести комплекс заходів щодо сприяння розвитку венчурного підприємництва; ініціювати формування мережі місцевих інвестиційних компаній.

Список використаних джерел :

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України : в 3 т. – Т. 1 : Економіка знань – модернізаційний проект України / [за ред. акад. НАН України В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б. Є. Кваснюка ] . – К. : Фенікс, 2007. – 544 с.