К. е. н. Свердан М. М.

Університет економіки та права «КРОК», м. Київ , Украї на

НАЦІОНАЛЬНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У КОНТЕКСТІ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Сучасна світова економіка вже тривалий час еволюціонує в напрямі все більш наростаючої фінансово-економічної інтеграції та уніфікації. Цей процес отримав назву глобалізації. У контексті фінансово-економічної глобалізації рамки національних економік все менше розглядаються як критерій для сегментації внутрішнього ринку, внаслідок чого зростає взаємозалежність найважливіших фінансових центрів та формуються нові міжнародні механізми нагромадження й руху капіталу. Зазначене підтверджує очевидну тенденцію до утворення єдиного світового інвестиційного середовища, а також інтеграції національних ринків і капіталів, внаслідок чого відбувається ослаблення або й зникнення економічних кордонів між державами, а також формування нових міжкордонних механізмів нагромадження й руху капіталів.

Позитивність інтернаціоналізації національних економік має місце та характеризується переходом країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. Але, водночас, в цьому процесі присутня й певна фінансово-економічна амбівалентність, яка проявляється, насамперед, не стільки у перспективному зростанні взаємозалежності економік різних країн, скільки у все більшій залежності економік одних країн від інших. Саме тому Європейська Рада в Турині (29.03.1996 р.) визначила економічну глобалізацію однією з найголовніших проблем, що постали перед Європейським Союзом наприкінці XX ст. Насправді, ефект світової фінансово-економічної глобалізації суттєво трансформує національні економіки.

З одного боку, економічна глобалізація має сукупність економічних правил, що базуються на дерегуляції і приватизації національних економік для зміцнення їх конкурентоспроможності та підвищення рівня привабливості для іноземного капіталу, внаслідок чого вивільняється рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили від національних перепон. Відбувається встановлення стійких економічних зв’язків між національними економіками, зрощення національних процесів відтворення, зближення соціальних та інституційних структур різних країн. Проте, такий позитив є доволі відносним, оскільки, з іншого боку, цей процес має й негативні наслідки, насамперед – відображається суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. Глобальні фінансово-економічні процеси істотно загострюють позиції міжнародної конкуренції, спричиняють маніпулювання значними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну потенційну загрозу для країн із середніми чи низькими доходами. Внаслідок глобалізації економіки багаті країни стають ще багатшими, бідні – ще біднішими, через що глобальна нерівність невпинно зростає. Ототожнення глобалізації з інтернаціоналізацією національних економік, що, нібито, веде до їх взаємовигідного зв’язку (з допомогою стратегічного набору – торгівля, капіталовкладення, кредити) є безпідставним. Якби це відповідало дійсності, то сучасна фінансово-економічна глобалізація обов’язково супроводжувалася б прогресуючим розвитком значної частини країн світу.

Внаслідок цього, в сучасних умовах на перший план все більше виходить поняття «національна конкурентоспроможність», яка передбачає закладення стабільних засад розвитку національної економіки кожної країни, а також обумовлює відповідний рівень національної фінансово-економічної безпеки. У цьому контексті формується й параметр макроекономічної безпеки держави. Якщо більш точно, то макроекономічна політика держави повинна створити такі умови, які б сприяли стабілізації й розвитку національної економіки, посиленню її конкурентних позицій на світовій арені глобальної економіки.

Національна конкурентоспроможність є багатозначним поняття, що, як правило, означає: (1) здатність країни досягти високих темпів економічного зростання; (2) високий рівень продуктивності факторів виробництва в країні; (3) спроможність підприємств успішно конкурувати на міжнародних ринках. Перші дві позиції визначення терміну національної конкурентоспроможності асоціюються з прискоренням економічного зростання й підвищенням рівня соціальних стандартів. Національна конкурентоспроможність, відповідно до них, не передбачає зовнішньоекономічної конкуренції: бізнес в країні може бути дуже продуктивним, але без зовнішньоекономічних відносин. В цьому й полягає відмінність від третьої позиції, в рамках якої конкурентоспроможність проявляється на міжнародному ринку. Відтак, домінуючим є стимулювання розвитку саме національної економіки, що є базисом суспільного прогресу та могутності країни в макроекономічному відношенні.

Кожна національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи і ринкових відносин, характером суспільного відтворення, специфікою господарського механізму, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв’язками. Відповідно, їх співвідношення (структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування тощо) мають значні відмінності в різних країнах. Держава, виходячи з необхідності зміцнення й посилення національної безпеки, в макроекономічному масштабі досліджує: економічний потенціал країни та його розміщення; національний ринок; підтримання економічної динаміки і рівноваги; роль країни у глобальній економіці; міру свого втручання в економіку країни; створення національного економічного порядку тощо. Належне виконання й забезпечення цих позицій створює сприятливі умови для виходу національного ринку на високий конкурентоспроможний рівень в системі міжнародних економічних відносин.

Макроекономіка характеризує стан національної економіки, темпи та пропорції її розвитку, ступінь стабільності й урівноваженості. Таким чином, макроекономічна політика держави повинна спрямовуватись здебільшого не на вихід національної економіки у світовий простір фінансово-економічних взаємовідносин, а на створення сприятливих умов для високопродуктивного функціонування власної господарської системи: її ефективність залежить від макроекономічної кон’юнктури в країні. Розвиток макроекономічних процесів обумовлює логіку бізнесу. Саме через це держава й зобов’язана забезпечити макроекономічну стабільність, де може успішно функціонувати бізнес.