Овчаренко М. І.

Сумський державний університет, Україна

ПІДХОДИ ДО ОПТИМІЗАЦІЇ ВИБОРУ СИСТЕМИ УПРАВЛІНСЬКИХ ДІЙ В КОНТЕКСТІ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ

 

В умовах становлення ринкових відносин корпоративний сектор України змушений функціонувати й розвиватися в нестабільному зовнішньому середовищі (конкуренція, коливання попиту та пропозиції, вільне ціноутворення і т. п.), тоді як внутрішні умови його життєдіяльності перебувають у відносно стабільному стані. Природно, що в такій ситуації виникає необхідність адаптації внутрішніх умов до зовнішніх факторів, що змінюються, з огляду на це ключовими поняттями стають ефективність, адаптивність та оптимізація бізнес-процесів. Це обумовлює вибір процесу цілеспрямованої структуризації способів виконання робіт й приведення структури управління у відповідність із принципами розподілу праці, чіткого функціонального визначення, розмежування повноважень і контролю за виконанням рішень. Структура управління виступає формою організації управлінської праці і в цих умовах значно зростає роль і місце саме управлінських дій, які покликані забезпечувати збір, систематизацію, передачу й обробку інформації, розробку або підготовку команд по управлінню всіма бізнес-процесами й реалізацію підготовлених рішень, це в свою чергу створює додаткові стимули до отримання більшої ефективності від існуючої корпоративної культури на підприємстві.

Таким чином, підвищення ефективності управлінської праці є однією з найбільш актуальних задач, вирішення якої забезпечує стійке положення корпорації на ринку й динамічний її розвиток.

Корпорація як форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність учасників, самостійний юридичний статус і зосередження функцій управління в руках професійних управлінців (менеджерів), які працюють за наймом, на практиці довела свою життєздатність в умовах ринку. Корпоративне управління слід розглядати як взаємодію між зовнішнім і внутрішнім середовищем, при цьому основним об'єктом у внутрішньому середовищі, що характеризується взаємодією між акціонерами, керівниками, менеджерами й працівниками корпорації, виступає форма організації управлінської праці (структура управління) й методи реалізації управління корпорацією. Управлінський персонал корпорації можна розглядати, як персонал, що здійснює підготовку інформації й вироблення необхідних управлінських рішень, безпосереднє управління об'єктом, контроль втілення процесу управління й аналіз його результатів, чим створює соціально-економічні й організаційно-технічні передумови для ефективної праці членів колективу, тобто забезпечує формування корпоративної культури на підприємстві.

Оцінка ефективності управлінської праці через зміст й організацію процесу управління відбувається шляхом аналізу, розвитку й удосконалення форми організації управлінської праці та системи управління корпорацією в цілому. Метод порівняння переваг і недоліків кожного з типів організаційної структури управління корпорацією дозволив провести аналіз існуючої й проектованої систем з урахуванням завдань, що потребують вирішення. При визначенні напрямків адаптації системи управління та проведення її раціоналізації запропоноване сполучення функціонального й процесного підходу, при яких функціональна структура управління визначатиме, що необхідно робити, а процесна її модель – як це робити.

Особливу актуальність набуває оцінка ефективності управлінської праці через оцінку рівня ділових якостей управлінського персоналу та міра виконання ними покладених функцій. Цей аспект ефективності управлінської праці особливо важливий в умовах існуючого конфлікту, з одного боку, між акціонерами та менеджерами, суть якого полягає в тому, що в сучасному акціонерному товаристві відкритого типу, безпосередні власники в якості акціонерів діють на ринку, а не на самому підприємстві, де справи ведуть наймані менеджери за трудовими договорами, що призводить до виникнення протиріччя інтересів між ними, з іншого – безпосередньо між робітниками.

При цьому, в умовах становлення ринкових відносин, трудова мотивація, як родове поняття для позначення всієї сукупності факторів, механізмів і процесів, що забезпечують спонукання працівників до досягнення життєво необхідних цілей, на відміну від точки зору ряду вчених, розглядається, в першу чергу, з погляду впливу зовнішніх мотивів-стимулів, представлених комплексом економічних важелів, дія яких посилюється внутрішніми мотивами соціального й морального ґатунку. З огляду на це доцільним є виокремлення інструментів або важелів управління формуванням корпоративної культури, для нівелювання конфліктів всередині корпорації на наступні чотири групи: організаційні, економічні, інформаційні, соціально-психологічні.

До організаційних відносяться наступні важелі: місія, ідеологія організації, принципи її діяльності; внутрішні нормативні документи; корпоративні стандарти поведінки; фірмовий стиль; система корпоративних заходів; організація процесу праці та відпочинку; селекція кадрів; формалізація (адаптація нових працівників до корпоративної культури); навчання персоналу; робота профспілок.

До економічних важелів відносимо: система мотивації праці, страхування співробітників, соціальна відповідальність, розподіл прибутків, укладення довгострокових контрактів, «відкритість ведення бізнесу».

Інформаційні важелі можна розділити на дві підгрупи: інструменти впливу на внутрішнє середовище організації та інструменти формування іміджу організації у зовнішньому середовищі.

Четверта група важелів формування корпоративної культури – соціально-психологічні: стиль управління, соціально-психологічний клімат, групова динаміка, згуртованість/конфліктність, соціальна мотивація, соціально-психологічні особливості персоналу.

Всі важелі, розділені нами на групи, мають складатися керівництвом організації в конкретну систему управління корпоративною культурою, головною метою якої є формування в кожного окремого працівника зацікавленості у досягненні організацією поставлених цілей.