К. е. н. Животенко В. О., к. е. н. Карпенко Ю. В.

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки і торгівлі», Україна

механізми управління аграрними підприємствами в умовах розвитку конкурентного середовища

 

Через відсутність ефективного управління, стан підприємств агропромислового комплексу на початку ХХІ століття зберігає тенденцію до розвитку кризових явищ, а аграрний потенціал України використовується лише частково. Протягом останнього часу у сільському господарстві, що є основним джерелом продовольчих ресурсів, відбулися значні зміни у реформуванні виробництва. Такі зміни створили умови переходу до нових організаційно-правових форм підприємств аграрного сектору, а це, у свою чергу, забезпечило зміну традиційних форм організації та управління такими підприємствами. Якщо раніше виробники сільськогосподарської продукції були орієнтовані на нарощування обсягів продукції лише під адміністративним тиском, то сьогодні у них формується економічна зацікавленість.

Для стабілізації діяльності аграрним підприємствам сьогодні потрібна підтримка платоспроможним попитом населення. Господарська практика доводить, що підприємство буде ефективно працювати лише у тому випадку, якщо матиме гарантований збут своєї продукції. Проте не кожне підприємство має необхідний потенціал для створення таких можливостей, що пов’язане із прийняттям ефективних управлінських рішень.

Зважаючи на це, проблема забезпечення ефективного управління підприємствами агропромислового комплексу залишається актуальною і потребує опрацювання нових підходів до її вирішення.

Проблемам управління підприємством приділяли увагу безліч науковців, таких як Березін О. В., Василенко В. О., Лігоненко Л. О., Маркіна І. А., Савицька Г. В., Хміль Ф. І. та ін. Але окремі підходи, запропоновані згаданими науковцями, не можуть бути використаними підприємствами аграрного сектору економіки. Так, згідно наших переконань, ефективним вважається таке управління, яке дозволяє підприємству за наявності мінімального ресурсного потенціалу отримати максимально можливий економічний ефект, що створює високий рівень конкурентних переваг.

Однією із найважливіших вимог до управління є його орієнтація на реалізацію сформованої стратегії підприємства. У світовій практиці таке управління отримало назву «управління за результатами». Сутність його зводиться до прогнозування кінцевих результатів та їх ефективного досягнення на основі чітко визначених етапів і пріоритетів.

Вплив особливостей функціонування ринкової економіки у сільському господарстві на прийняття управлінських рішень на рівні аграрного підприємства можна звести до трьох груп чинників [2]:

-     перша група стосується умов функціонування ринків у сільському господарстві, які наближені до чистої конкуренції і передбачають наявність значної кількості виробників, що реалізують свою продукцію, котра є стандартизованою або однорідною. Це унеможливлює нецінову конкуренцію і спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції, а також вільне входження і вихід з ринку;

-     друга група чинників стосується поточних проблем, сутність яких полягає у забезпеченні стабільності доходів сільськогосподарських виробників і виявляється у коливанні цін на сільськогосподарську продукцію та відповідно доходів за роками. Ці коливання пов’язані з особливостями виробництва у даній галузі, що значно залежить від погодних та кліматичних умов;

-     третя група чинників пов’язана із макроекономічною проблемою отримання низьких доходів сільськогосподарських виробників порівняно із підприємствами інших галузей. Основними причинами існування такої проблеми є цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту та пропозиції, а також відносна імобільність сільськогосподарських ресурсів.

У формуванні ефективних механізмів управління аграрними підприємствами вагоме значення має організаційна культура та її окремі функції [1]:

-     охоронна функція культури полягає у тому, що вона виконує роль фільтру щодо проникнення на підприємство із зовнішнього середовища небажаних тенденцій і негативних цінностей;

-     інтегруюча функція здійснюється шляхом формування певної системи цінностей;

-     регулююча функція полягає у тому, що організаційна культура включає неформальні відносини;

-     функція заміщення проявляється тоді, коли організаційна культура значною мірою замінює роль формальних, організаційних механізмів управління;

-     адаптивна функція організаційної культури полегшує адаптацію працівників до умов, які склалися на підприємстві;

-     функція розвитку проявляється у тому, що культура сприяє розвитку інтелектуального потенціалу шляхом виховання;

-     функція управління якістю зводиться до того, що якість виробництва переходить у якість продукції;

-     функція орієнтації на споживача відображається у його визнанні стрижнем, віссю усієї ринкової економіки;

-     функція регулювання партнерських відносин полягає у тому, що організаційна культура розвиває критерії і правила поведінки.

Отже, виходячи із зазначеного вище, аграрні підприємства України потребують ефективних механізмів управління, що дозволить підвищити їх конкурентоспроможність.

 

Список використаних джерел:

1.              Животенко В. О. Механізми управління аграрними підприємствами в умовах активної протидії зовнішнього середовища / В. О. Животенко // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: «Економічні науки». – Черкаси: ЧДТУ, 2011. – Вип. 27 : у 3-х ч. – С. 242–245.

2.              Саблук П. Т. Управління агропромисловим розвитком України // Збірник наукових праць / за ред. М. І. Бахмата. – Кам’янец-Подільський: ПДАТУ, 2008. – 548 с.