К. е. н. Гетало В. П.

Полтавський інститут Міжрегіональної академії управління персоналом, Україна

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТНОГО БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩА ЗА УЧАСТЮ ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ МОДЕЛЕЙ

 

Українська економіка прагне до створення системи, що дозволить підприємствам малого та середнього бізнесу успішно функціонувати вати та конкурувати на світових ринках за законами сучасного міжнародного бізнесу.

Така «посткризова» виробничо-економічна система потребує комплексного вирішення питань, пов’язаних принаймні з найголовнішими елементами інноваційної економіки: ресурсами (в т. ч. фінансовими), технологіями та людським капіталом.

Формуванням особистісної складової людського капіталу займається цілий ряд суспільних інститутів, зокрема в сфері освіти, вища школа.

Максимізація знань та навичок, що набуває людина за період свого трудового життя, в значній мірі залежить від стартових умов, що закладаються університетською системою навчання.

На превеликий жаль, в Україні так і не сформовано модель ефективного професійного навчання людини як у вищій школі, так і за її межами.

Як вважає Горбань О. М., перехід нашої держави від планової економіки часів СРСР до ринкових принципів формування системи виробництва та реалізації товарів виявив невідповідність успадкованих стандартів підготовки фахівців в Україні світовим тенденціям, що характеризують процеси, які відбуваються на освітньому полі. За твердженням автора, цій ситуації сприяла «… суб’єкт – об’єктна модель навчального процесу, яка перешкоджає його індивідуалізації та лібералізації, академічній мобільності студентства тощо …» [3].

Як свідчить практика країн, що нещодавно поповнили сім’ю ЄС, індивідуально-орієнтована система навчання може бути реалізована у відносно короткі терміни, але за умов системного підходу до одночасної трансформації всіх елементів освітнього процесу, що є традиційними для певної країни. Україна не виняток, і в нашої держави зберігається шанс вдосконалити систему навчання навіть за умов мінімізації фінансових ресурсів.

Щодо можливостей впровадження індивідуально-орієнтованої моделі навчання, то така модель перш за все передбачає перехід на систему проведення занять в «мобільних» групах чи потоках, що створюються в разі потреби для вивчення певного модуля знань, який викладає конкретний професор (або фахівець підприємства-партнера) за вибором студента. При такій системі певні дисциплінарні знання студент може вивчати в різних мобільних групах.

Так, наприклад, не є рідкістю в Україні підготовка в стінах одного ВНЗ фахівців з напрямків менеджменту та права. Вимогою сьогодення до керівників підприємств та підрозділів малого та середнього бізнесу є – навіть при наявності юридичного відділу(що є рідкісним явищем при обмежених фінансових потоках) – чітко орієнтуватись в системі застосування правових норм законодавства про працю, регуляторної та дозвільної системи, сертифікації продукції, партнерських відносин тощо.

Аналогічно досить проблематичною є формування високого рівня професійної якості фахівця з господарського права, що не має можливості досконало вивчити системи управління виробничих процесів з точки зору особливостей їх функціонування.

Особливий ефект такої моделі навчання проявляється через систему тренінгової підготовки, як це відбувається в Полтавському інституті МАУП впродовж останніх років, коли команди студентів, що являють собою умовні колективи підприємств, формуються не за принципом академічних груп, а по напряму знань, необхідних для реалізації професійних вимог, що відповідають тій чи іншій посаді.

Така модель підтверджує необхідність застосування сінергетичної складової сучасної системи знань, в супереч усталеній думці про те, що фахівець обраного напряму повинен досконало володіти лише тими знаннями, що забезпечують його професійний рівень, який відображає цей напрям. Такі підходи звичайно вимагають абсолютно нових принципів при плануванні та організації навчального процесу, перегляду стереотипів щодо нормативних вимог відносно формування сталого семестрового розкладу занять фіксованих академічних груп.

Як підтверджує в своїх дослідженнях Діденко Н. Г., входження України до загальноєвропейського простору вищої освіти (як передумова розвитку конкурентного бізнес – середовища) вимагає насамперед адекватно відреагувати та наблизити вищу школу до таких вимог, як посилення взаємозв’язку з ринком праці, встановлення соціального діалогу і партнерства між академічними інституціями та економічними партнерами.

Цей процес може стати реальністю в разі реалізації концепції переходу освітнього простору України від «… концентрованої освіти в обмежений термін до нелінійних, асинхронних моделей з використанням … модульних технологій» [ 4 ] .

Мова йде про потребу в створенні нових моделей навчальних планів, які б сприяли узгодженню інтересів між вищою освітою (в особі навчального закладу або ж університетського центру) та ринком праці (в особі роботодавців). Тобто, потрібно впровадити систему навчання фахівців «на замовлення», коли необхідні для роботодавця фахові та особисті якості випускника ВНЗ формуються за заздалегідь узгодженими між партнерами програмами. Впровадження такої системи вимагає зміни моделі взаємовідносин між суб’єктами освітньої системи та економічного середовища.

Як свідчить досвід провідних навчально-тренінгових центрів при відомих в світі університетах, жодна академічно правильно сформована програма підготовки фахівця в системі класичної вищої освіти не може врахувати всіх особливостей змістовної частини знанневої компоненти майбутнього спеціаліста відповідного фаху для кожного конкретного суб’єкта економіки.

Лише підприємство – партнер, що замовляє підготовку фахівця, має реальну можливість в повній мірі забезпечити бажані пріоритети в системі індивідуалізації знань кожного конкретного студента, що відповідає критеріям відбору, встановленим кадровою службою суб’єкта бізнес-середовища.

Ефективність наведеної вище моделі навчання у вищій школі та принципи її поширення на теренах Європейського союзу активно обговорюються ще з 2005 р. В США ще з 80-х років XX століття успішно діють програми партнерства між Університетами та представниками бізнес-середовища, що дало можливість суттєво посилити інноваційну складову розвитку економіки цієї країни.

Приклади діалогу та партнерства між Університетами та представниками бізнесу як в країнах ЄС, так і в Японії, США, Канаді доводять високу ступінь ефективності формування якісних параметрів знань, вмінь та навичок фахівців за спільно створеними програмами навчання.

На жаль, в Україні ці процеси дотепер не отримали необхідного позитивного вектору розвитку, на даний час відсутня навіть система та механізми узгодження спільних інтересів двох найважливіших сфер державного будівництва – суб’єктів освітньої діяльності та економічного середовища. Прогалини в законодавчій сфері та неналежна система мотивації спільних дій в цьому напрямку породжують пасивність як з боку влади, так і в самому бізнесовому середовищі в питаннях реалізації подібних програм партнерства.

Реалізація в Україні подібної моделі може забезпечити як виробнику, так і майбутньому фахівцю відповідні бонуси при здійсненні поставленої мети. Так, суб’єкт бізнесового середовища отримує випускника ВНЗ, максимально адаптованого до реальних виробничих умов конкретного підприємства, а студент – гарантоване роботодавцем місце, що дає йому шанс професійного зростання без додаткових вимог (що сьогодні є масовим явищем) наявності необхідного стажу роботи для претендента на вакантні місця.

З іншого боку, вищий навчальний заклад при запровадженні наведеної вище моделі навчання має змогу своєчасно реагувати на інноваційні зміни в глобалізованому бізнес-середовищі. Така модель дозволить здійснити поступовий перехід від використання переважно академічного, накопиченого протягом певної кількості років знанневого ресурсу до активного залучення знань по типу «сьогодні – на сьогодні», або ж «сьогодні на завтра».

Заявлені в цьому дослідженні моделі інноваційних змін в освітньому просторі є реальними навіть при обмежених фінансових ресурсах українського бізнес-середовища, оскільки важливим є сам фактор участі роботодавця у формуванні змісту навчальних програм у вищій школі, а наявні Інтернет – ресурси дозволяють будь-якому студенту долучитись до найсвіжішої інформації та в т. ч. до практичних знань щодо обраної сфери діяльності в економічному середовищі.

 

Список використаних джерел:

1.              Гетало В. П. Розвиток інноваційної складової підготовки фахівців з напряму «Менеджмент», як умова трансформаційних змін в економіці України / В. П. Гетало // Науковий журнал: Вісник економічної науки України. – 2006. – № 2. – С. 74–77.

2.              Гетало В. П. Економіка знань, як складова процесу інноваційного розвитку держави / В. П. Гетало , А. О. Казанцев // «Перспективи подолання економічної кризи та забезпечення конкурентоспроможності економіки України»: мат. Всеук . наук.-прак . конф . – Полтава, 2010 – С. 86–89.

3.              Горбань О. М. Особливості організації навчального процесу за суб’єктивною моделлю в кредитно-модульній системі освіти / О. М. Горбань, В. М. Огаренко , О. Т. Тягушева // Науковий журнал: Держава та регіони. – 2007. – № 3. – С. 40–44.

4.              Діденко Н. Г. Удосконалення механізмів державного управління в розвитку партнерства між ВНЗ та роботодавцями в контексті входження України до загальноєвропейського простору вищої освіти / Н. Г. Діденко // Науковий журнал: Держава та регіони. – 2007. – № 2. – С. 25–27.