Кнап Н. В.
ВП НУБіП України «Мукачівський аграрний коледж», Україна
ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВНЗ
Процеси ринкової розбудови в національній економіці супроводжуються постійним загостренням конкуренції, яка охоплює не тільки виробничу, але й інші сфери, зокрема, освітні послуги.
Ситуація, яка складається на вітчизняному ринку освітніх послуг з кожним роком стає все більш напруженою. Основними причинами цього є, по-перше, жорсткий відбір освітніх закладів, які прагнуть працювати на ринку. Окрім цього, необхідно зазначити, що на ринок починає виходити все більше комерційних ВНЗ, які завдяки своїй мобільності, розвиненій матеріально-технічній базі і, в деякій мірі більш гнучкій ціновій політиці, забезпечують поступове збільшення своєї частки на ринку освітніх послуг. По-друге, скорочення бюджетного фінансування вищої освіти вимагає від ВНЗ постійного пошуку інших джерел залучення фінансових ресурсів для свого стабільного розвитку. І, по-третє, входження України в Європейський освітній і науковий простір суттєво загострить конкурентну боротьбу між вітчизняними і зарубіжними ВНЗ, в результаті якої вітчизняні ВНЗ виявляться практично неконкурентоспроможними по відношенню до іноземних.
За таких умов, все більше уваги починає приділятися проблемі забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ. А це, в свою чергу, визначає необхідність і актуальність даного дослідження, яке спрямоване на визначення тих інструментів, які забезпечують формування і підвищення конкурентоспроможності закладів вищої освіти.
Існує багато наукових праць присвячених конкурентоспроможності підприємств і управлінню нею у вітчизняних і зарубіжних виданнях. Проте проблемами конкурентоспроможності ВНЗ займається незначна частина українських науковців [4 – 5], натомість зарубіжні, зокрема російські вчені, зробили вже вагомий внесок у вирішення даної проблеми. До них можна віднести О. Ю. Белаша, І. М. Гараєва, В. А. Лазарева, С. А. Мохначева, Н. І. Пащенко, Х. А. Фасхієва, [1–3 ; 6] та ін.
Мета нашого дослідження полягала у визначенні елементів, які складають основу конкурентоспроможності ВНЗ і забезпечують формування і утримання конкурентного статусу вузу на ринку освітніх послуг.
Перш за все, при розгляді даного питання необхідно визначити зміст поняття « конкурентоспроможність ВНЗ » . Кожен науковець пропонує своє трактування даної категорії, але автори вважають, що найбільш вдало її описують В. А. Лазарев і С. А. Мохначев, які розглядають конкурентоспроможність ВНЗ, як комплексну характеристику вузу за визначений період часу в умовах конкретного ринку, що відображає його перевагу перед конкурентами за рядом визначальних показників – фінансово-економічних, маркетингових, матеріально-технічних, кадрових і соціально-політичних, а також здатність вузу до безкризового функціонування і своєчасної адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються [2].
Здатність своєчасної адаптації ВНЗ до умов зовнішнього середовища можливе шляхом постійного проведення маркетингових досліджень. Основними завданнями проведення даних досліджень є визначення тенденцій, які притаманні ринку освітніх послуг; виявлення потреб потенційних споживачів, факторів, що впливають на вибір ними вузу, спеціальності, форми навчання; дослідження поведінки на ринку ВНЗ-конкурентів, їх товарної пропозиції, цінової політики, організаційної та інноваційної діяльності. Окрім вище перелічених напрямів дослідження, важливим є вивчення ринку праці, що дозволить узгодити не тільки кількісні аспекти товарної пропозиції по різних спеціальностях, але і якісні характеристики випускників із вимогами ринку.
Проведення постійних маркетингових досліджень ринку освітніх послуг і ринку праці, відокремлено від усього комплексу маркетингу, не забезпечить ВНЗ конкурентного статусу на ринку, але таке дослідження є першим етапом підвищення його конкурентоспроможності, оскільки саме за рахунок досліджень, визначаються ті основні інструменти, які можуть сформувати конкурентну перевагу вузу. Розглядаючи основні інструменти, що забезпечують конкурентоспроможність ВНЗ, необхідним є аналіз усіх інструментів комплексу маркетингу.
Перш за все, необхідним є аналіз товарної політики вузу адже основною перевагою, яка використовується на сьогоднішній час і буде використовуватись в майбутньому є якість товару. ВНЗ пропонує два види товару, одночасно працюючи на двох ринках, на ринку освітніх послуг і на ринку праці.
На ринок освітніх послуг навчальний заклад виходить із освітніми програми, які розробляються з метою задоволення потреби споживача (особистості) в освіті, професійній підготовці і перепідготовці. Основними складовими освітньої програми є склад навчальної програми, організація і управління навчальним процесом, навчально-методичне та кадрове забезпечення [1] . Для підвищення конкурентоспроможності вузу, потрібно забезпечити відповідність освітніх програм вимогам ринку, забезпечити широкий асортимент і унікальність освітніх програм, а також необхідно підвищити якість надання освітніх послуг, яка в матеріальному плані повинна супроводжуватись сучасним і прогресивним навчально-методичним забезпеченням, використанням інноваційних освітніх технологій і впровадженням новітніх технологій і передових методичних прийомів у процес оцінки знань та умінь студентів.
На ринок праці ВНЗ виходить із специфічним товаром – випускником, який задовольняє потреби організацій у кваліфікованих кадрах. Цей товар вважається специфічним, оскільки в процесі його « створення » приймає участь не тільки учбовий заклад, але і безпосередньо сам випускник і все його оточення.
Більшість науковців при визначенні основних факторів, які формують конкурентоспроможність вузу основну увагу в товарній політиці приділяють якості наданих освітніх послуг. На наш погляд, не меншу увагу потрібно приділяти оцінці і підвищенню рівня конкурентоспроможності випускників ВНЗ, оскільки ступінь задоволення роботодавців випускниками певного вузу, сформує позитивний імідж закладу перед роботодавцями, що, в свою чергу, забезпечить зайнятість випускників на ринку і можливість для розвитку їх власної кар'єри, а це призведе до покращення іміджу вузу вже в очах потенційних споживачів освітніх послуг.
В процесі виходу ВНЗ на ринок праці зі своїм товаром – випускниками, основними факторами, які визначають попит на них є: рівень знань отриманих в процесі навчання, здатність до аналітичного і творчого мислення, особистісні якості випускника, до яких відносяться відповідальність, ініціативність, старанність та ін. Але необхідно зазначити, що якісна освітня програма ще не забезпечує отримання високого рівня знань, оскільки ступінь засвоєння матеріалу і набуття практичних навичок залежить в першу чергу від можливостей, характеру і мотивації особистості. Тому вуз не спроможний сформувати потрібний для ринку праці товар, але, намагаючись підвищити конкурентоспроможність своїх випускників, він повинен більш ретельно відбирати абітурієнтів при вступі, створити необхідні умови для ефективного навчання студентів, сформувати систему оцінки і контролю за отриманими знаннями і навиками, а також створити дієву систему мотивації студентів для розвитку власного наукового і творчого потенціалу, наприклад, шляхом працевлаштування найкращих студентів.
В контексті розгляду даного питання необхідно зазначити, що при визначенні інтегрального показника конкурентоспроможності ВНЗ враховується дуже багато факторів. Наприклад Фасхієв Х. А. [6] нараховує 43 таких показники, які він розподіляє на 5 груп:
1. Показники кваліфікаційного потенціалу навчального закладу .
2. Показники розвитку науково-методичної бази .
3. Показники забезпеченості матеріально-технічної бази .
4. Показники якості системи освіти .
5. Охоплення областей підготовки фахівців .
Але серед такої різноманітності показників, немає жодного, який би характеризував рівень зайнятості випускників. Тому автори вважають, що для оцінки конкурентоспроможності ВНЗ необхідним є також оцінка показників, які б визначали співвідношення між працевлаштованими та усіма випущеними студентами, між працевлаштованими за спеціальністю і усіма працевлаштованими випускниками, визначення показника, який характеризує середній термін працевлаштування випускників та ін.
Одним із інструментів забезпечення конкурентоспроможності вузу є його цінова політика. Для багатьох вищих навчальних закладів дане питання не є найбільш актуальним, насамперед для тих, які навчають велику кількість студентів за державним замовленням. Визначення плати за навчання на комерційній основі в них не базується на визначенні собівартості навчання студента за різними спеціальностями і формами, а встановлюється на основі середніх ринкових цін по регіону [4] . Натомість, приватні ВНЗ, прагнуть забезпечити певний рівень рентабельності власної освітньої діяльності і тому проводять більш виважену політику у сфері ціноутворення. Але не потрібно забувати, що низька ціна освітньої послуги може сформувати у свідомості споживача думку про низьку якість відповідної освітньої програми.
В основному, при виборі ВНЗ і освітньої програми, на сьогоднішній час, споживач звертає увагу на 2 основні показники: якість освітньої програми і витрати, що пов'язані з придбанням і експлуатацією освітньої послуги. Поєднуючи ці два фактори визначається сукупний корисний ефект для споживача послуги, максимізація якого забезпечує конкурентоспроможність як ВНЗ в цілому, так і його конкретної освітньої програми.
Ще одним елементом, який формує і підвищує конкурентоспроможність ВНЗ є активізація збутової політики, а особливо сприяння просуванню випускників на ринку праці. Одним із елементів такого сприяння, має стати створення у ВНЗ окремого підрозділу або хоча б визначення відповідальних осіб, які б накопичували відомості про поточні потреби на ринку праці, укладали б договори на проходження практики з можливим наступним працевлаштуванням студента на даному підприємстві, допомагали б просуванню на ринок праці тих, хто закінчив навчання і всебічно сприяли б у пошуку роботи студентів старших курсів, які прагнуть поєднувати навчання і практичну діяльність.
Розглядаючи комунікаційну політику вузів, можна зробити висновок, що діяльність в цьому напрямі активізується у навчальних закладах, в основному, лише в період набору абітурієнтів шляхом рекламних звернень через ЗМІ. В цей період до майбутнього покупця освітньої послуги доносяться одноманітні звернення практично усіх ВНЗ регіону і вибрати той, який суттєво б відрізнявся від інших практично не можливо. Тому необхідним є проведення комунікаційної політики упродовж цілого року, необхідно інформувати школярів про даний ВНЗ, наприклад шляхом проведення у школах різних змагань навчального характеру, проведення предметних олімпіад, за результатами яких переможець може вступити до даного вузу на пільговій основі та ін.
Отже, в ході проведених досліджень можна зробити висновок, що усі елементи комплексу маркетингу є основними інструментами формування конкурентоспроможності ВНЗ. Але, на жаль, на сьогодні більшість вузів розглядають підвищення власної конкурентоспроможності лише в контексті надання якісних освітніх послуг. Такий підхід є базовим, але в умовах загострення ринкової конкуренції, не може вважатися основним. Тому для формування або утримання конкурентного статусу на ринку вищим учбовим закладам необхідно будувати свою діяльність з урахуванням не тільки ринкової потреби у певному товарі або послузі, але і проводити активну комунікаційну політику, більш виважену цінову і збутову політику Все це дозволить сформувати і підвищити імідж ВНЗ, який безпосередньо забезпечить його конкурентоспроможність.
Список використаних джерел:
1. Белаш О. Ю. О маркетинговой деятельности в государственном вузе / О. Ю. Белаш // Маркетинг в России и за рубежом. – 2006. – № 1.
2. Лазарев В. А., Мохначев С. А. Конкурентоспособность вуза как обьект управлення : м онографія / В. А. Лазарев, С. А. Мохначев // Пригородные вести . – 2003.
3. Пащенко Н. И. Конкурентоспособность вузов и стратегии их деятельности в условиях региональной конкуренции : Дис. ... канд. экон. наук: 08.00.04 / Н. . Пащенко. – Уфа, 1999. – 191 с.
4. Петруня Ю. Є. Маркетинг на ринку освітніх послуг / Ю. Є. Петруня // Маркетинг в Україні. – 2004. – № 1.
5. Решетілова Т. Методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності ВНЗ / Т. Решетілова // Маркетинг в Україні. – 2005. – № 3.
6. Фасхиев Х. А. Оценка конкурентного потенциала и конкурентоспособности высшего учебного заведення [Електронний ресурс] / Х. А. Фасхиев, И. М. Гараев . – Режим доступу: http:// www . kampi.ru