Коваль Г. І., Бондар С. О., Єфімчук М. С.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

ОСОБЛИВОСТІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ РИНКУ ОСВІТНІХ ПРОДУКТІВ

 

Запровадження в Україні нових умов розвитку вимагає інших підходів у розбудові економічних і соціальних відносин. Визначальними становляться інтелект і освіта, які перетворюють сучасне суспільство на суспільство знань. Система ринкових відносин висуває нові, специфічні вимоги до якості освітньої діяльності, головною з яких є конкурентоспроможність випускника вищого навчального закладу на ринку праці.

Реструктуризація і комерціалізація вищої освіти, що активно триває в Україні, зумовили проблему можливостей функціонування цих навчальних закладів. У сучасності ВНЗ вирішують питання віднаходження фінансової підтримки, зокрема – і на ринку освітніх послуг, намагаються повноцінно працювати в незвичних умовах конкуренції.

Конкуренція серед вищих навчальних закладів зумовлює потребу виявлення нових способів підвищення привабливості пропозицій кожної такої освітньої установи на ринку освітніх послуг і продуктів. Для такого навчального закладу важливо не лише навчитися знаходити й залучати нових споживачів своєї продукції, але й утримувати наявних протягом усього процесу надання освітніх послуг. Для вирішення цього завдання ВНЗ починають упроваджувати ринкові технології, які визначаються і регулюються системою маркетингу освітніх послуг.

Освітні послуги є складовою ринку послуг. З переходом до ринкових відносин освітні послуги, як і послуги взагалі, почали новий етап формування і розвитку у конкурентному середовищі.

Поняття конкурентоспроможності освітніх послуг є багатобічним і відображає не лише аспекти діяльності навчального закладу, але і фактори, які здійснюють вплив на ринок освітніх послуг. Одним з найважливіших з цих факторів, на нашу думку є відношення споживачів освітніх послуг до навчального закладу. Враховуючи те, що вищі навчальні заклади мають широкий спектр видів діяльності, конкурентоспроможність їх послуг теж потрібно розглядати за багатьма критеріями. Такими можуть бути якість і ціна за спеціальностями, ефективність спеціальності на ринку праці, можливість працевлаштування, просування службовими сходами та ін. Конкурентоспроможність освітніх послуг автоматично буде впливати і на конкурентоспроможність вищого навчального закладу в цілому [3] .

Підвищенню конкурентоспроможності та ефективності регіонального управління вищою освітою сприяє надання законодавством України у вищих навчальних закладах можливостей самостійно визначати форми навчання, організації навчального процесу; надавати додаткові освітні послуги; самостійно розробляти і впроваджувати свої програми наукової та науково-виробничої діяльності; вести видавничу діяльність; здійснювати спільну діяльність з іншими ВНЗ; проводити моніторинг якості освіти, звертатись до органів управління вищою освітою з ініціативою про внесення змін до чинного законодавства у галузі освіти [1].

Отже, головна особливість ринку освітніх послуг полягає в тому, що навчальні заклади, зокрема ВНЗ, виходять на ринок освітніх послуг із двома видами товарів, об'єднаних загальним поняттям, – освітній продукт. Перший вид товару – це знання, навички, досвід, які передаються тим, хто навчається у процесі навчання, другий – це навчальний зміст у формі матеріалів – підручників, методичних матеріалів, монографій, відеодисків тощо, – що студенти можуть опанувати самостійно [3].

Важливий напрям конкуренції в сфері вищої освіти – між державною та приватною її складовими. У науковій літературі та суспільній думці можна зустріти протилежні підходи до співвідношення між цими складовими освітньої галузі: від заяв про те, що приватна освіта як така, що дискредитувала себе, має взагалі вийти з ринку освітніх послуг до твердження про те, що в ринковій економіці в освіті має домінувати приватний сектор, а частка держави поступово скорочуватися.

Обидві форми освіти мають переваги і недоліки. Так, державна освіта базується на традиціях, наукових школах, як правило, державні ВНЗ мають відповідну матеріально-технічну базу, соціальну інфраструктуру. Проблема державної освіти – невідповідність структури підготовки спеціалістів ринковому попиту, жорстка прив’язка до бюджетного фінансування, обмеженість коштів, складні процедури акредитації та ліцензування спеціальностей, необхідність узгоджень програм, деяка бюрократизація навчального процесу. Що стосується приватних ВНЗ, то вони забезпечують більш гнучкі форми навчання, у них відсутні деякі формальні обмеження на проведення комерційної діяльності, які стосуються державних освітніх закладів. У таких ВНЗ, як правило, швидше реагують на ринковий попит, змінюючи навчальні плани і запроваджуючи нові спеціальності, у них більш гнучка оплата праці, що дозволяє «переманювати» спеціалістів. У той же час приватні ВНЗ працюють переважно в орендованих приміщеннях, у них відсутні науково-освітні школи, не вистачає педагогічних кадрів високої кваліфікації. Тому відкриття нових комерційних ВНЗ тягне за собою пропозицію неякісних послуг, які не лише не відповідають сучасним потребам, а й створюють негативний імідж галузі у цілому [2].

Таким чином, теоретичний аналіз деяких аспектів конкуренції вищої освіти приводить до висновків про те, що конкуренція є внутрішньо притаманною освітньому ринку; в умовах конкуренції неминуча поступова реструктуризація галузі, злиття і поглинення, вихід на ринок нових суб’єктів; створення реальної конкуренції не означає виходу держави з освіти.

 

Список використаних джерел:

1.              Закон « Про вищу освіту » . Організація навчального процесу у навчальних закладах / [у поряд. О. В. Ситяшенко ] . – К.: Задруга, 2004. – С. 113 .

2.              Пащенко О. В. Конкуренція на ринку освітніх послуг / О. В. Пащенко // Матер. 3-й межд. науч.-практ. конф. «Умения и нововведения». – София: Бял ГРАД-БГ; ООД, 2007. – Т. 4 «Икономики». – С. 56–59.

3.              Дмитрієв В. Особливості ринку освітніх послуг у системі вищої освіти [Електронний ресурс] / В. Дмитрієв. – Режим доступу: http://www.narodnaosvita.kiev.ua/vupysku/18/statti/dmitriev.htm