К. е. н. Матюх С. А.

Хмельницький національний університет, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ РИНКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

 

Вищі навчальні заклади (ВНЗ) як і будь-який суб’єкт економічної діяльності відчувають гостру необхідність пристосування до сучасних фінансово-економічних проблем ринкової економіки. Ґрунтовні теоретичні та практичні дослідження різних галузей та ринків дають можливість досконало та професійно підійти до вирішення проблем та запропонувати шляхи їх вирішення. У зв’язку із комерціоналізацією та децентралізацією вищі навчальні заклади поступово перетворюються із планово-економічних учасників до сучасних освітньо-інноваційних , науково-креативних центрів ринкової економіки. Формування людського потенціалу шляхом надання освітніх послуг для задоволення суспільних та особистих потреб стає не єдиною ціллю діяльності сучасних закладів вищої школи. Виходячи із вищевказаного, наука і практика все більше уваги приділяє проблемі забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ, вони спрямовані на визначення тих факторів, що забезпечують її формування та підвищення. Основні фактори, що визначають конкурентоспроможність освітньої послуги ВНЗ, поділяються на три групи:

1)       корисність (якість, відповідність нормативній базі);

2)         витрати споживача (ціна споживання);

3)       маркетингові фактори, що характеризують ефективність пропозиції (спосіб просування, канали реалізації та ін.).

Таким чином, умовами формування конкурентоспроможності ВНЗ стають його адаптивність, інноваційність та креативність. Ці три умови за сучасних фінансово-економічних проблем стають системоутворюючими вимогами ефективного функціонування ВНЗ.

Конкурентоспроможність ВНЗ визначається його функціонуванням на різних соціально-економічних ринках, але у більшості пріоритетною сферою інтересів, зрозуміло, залишається переважно ринок освітніх продуктів (рис.1).

 

Рис. 1. Ринки функціонування вищих навчальних закладі в

за умов глобальної конкуренції

 

Усі перелічені ринки в сучасному глобальному світі створюють сфери з якими змушені співпрацювати ВНЗ. Зрозуміло, що керівництво закладів вищої школи, не маючи великого досвіду у зазначених сферах, в більшості випадків воліють уникати діяльності на цих ринках. Так, наприклад, деякі заклади не приймають на навчання закордонних студентів, вважаючи себе не конкурентоздатними на міжнародному ринку освітніх послуг, таким чином, втрачаючи при цьому значні фінансові надходження до своїх бюджетів під час світової фінансової кризи.

Проаналізуємо взаємозв’язок ВНЗ з ринком освітніх послуг та ринком робочої сили. Слід зазначити, що заклади взаємодіють з обома ринками одночасно і цей зв'язок є двостороннім. ВНЗ співпрацює з ринком робочої сили через власні підрозділи: відділи працевлаштування, філії випускових кафедр на підприємствах та в організаціях, студентські гуртки, що працюють при кафедрах тощо. ВНЗ може співпрацювати з ринком робочої сили як самостійно з кожним окремим підприємством, організацією чи установою, так і через посередників. До них, наприклад, відносяться Державна служба зайнятості, рекрутингові агенції тощо. Працевлаштування випускників може здійснюватись шляхом прямих контактів відповідних служб ВНЗ з відділами кадрів підприємств і організацій, проведення ярмарок випускників тощо.

Специфічною можна назвати співпрацю ВНЗ з ринком освітніх послуг, представниками якого є загальноосвітні школи, професійні технічні училища, технікуми, коледжі, інститути та інші вищі навчальні заклади. Відповідальними за цю діяльність у структурних підрозділах ВНЗ є приймальна комісія, відділ довузівської та післявузівської підготовки, кафедри, міжнародний відділ, факультет дистанційного навчання. Вони проводять дні відкритих дверей, працюють з викладачами освітніх закладів, спілкуються з батьками потенційних абітурієнтів, організовують інтерв’ю керівників ВНЗ у засобах масової інформації, проводять спільні олімпіади з різних освітніх дисциплін. Всі перелічені види взаємодії ВНЗ з ринками освітніх послуг та робочої сили є елементами його системної ефективності і безпосередньо впливають на задоволення потреб: особистості – в освіті; ВНЗ – в покращенні іміджу і підвищенні конкурентоспроможності; підприємств, установ і організацій – в кваліфікованих кадрах; суспільства – в економічному, соціальному, духовному розвитку [3]. Держава , зі свого боку , також намагається поліпшити становище випускників на ринку праці. Так , з 2013 року , державою заплановано заохочувати п ідприємства, які прийматимуть на роботу випускників шляхом часткового звільн ення від єдиного соціального внеску на два роки і скоро чення ставк и податку на прибуток. Але , такими п ільгами зможуть скористатися тільки ті підприємства, які будуть працевлаштовувати фахівців через Державну службу зайнятості. Такий механізм стимулювання вищезазначених керівників є більш дієвий, ніж той, що існує сьогодні.

Отже, ми вважаємо, що ВНЗ не в повній мірі використовують свій науковий, освітянський та виробничий потенціали. Так, у системі освіти за окремими спеціальностями сформувався явний дисбаланс: або попит перевищує пропозицію, або навпаки. Випускники в недостатній мі р і проінформовані про їх затребуваність на ринку робочої сили і про можливість реалізації своїх потенційних можливостей в різних сферах діяльності. Зберігається розрив між вимогами роботодавців до молодих випускників вищих навчальних закладів, особливо в області їх практичних навичок. Вища школа, нажаль, достатньо консервативна та не встигає за новими вимогами п ідготовки кадрів для жорсткої конкурентної боротьби.

 

Список використаних джерел:

1.              Босак О. В. Фактори конкурентоспроможності вищих навчальних закладів в системі формування економіки знань / О. В. Босак // Регіональна економіка . – 2008. – № 4. – С. 223–227.

2.              Козак О. Стратегічне управління конкурентоспроможністю вищого навчального закладу / О. Козак // Соц іально-економічні проблеми і держава. – 2012. – Вип . 2 (7). – С. 89–97 .

3.              Чайка І. П., Брітченко І. Г. Маркетинг як чинник підвищення ефективності функціонування вищого навчального закладу / І. П. Чайка, І. Г. Брітченко // Науковий збірник Ужгородського університету. – 2011. – Вип. 2 (33). – С. 299–302.