Курило С. В.
Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій
і у правління, Україна
Інноваційні підходи до підвищення конкурентоспроможності
в сучасних економічних умовах
Діапазон визначень конкурентоспроможності є надзвичайно широким – від ототожнювання з іншими поняттями (ефективність, продуктивність, якість тощо) до ідеологічно орієнтованих дискусій.
Конкурентоспроможність продукції це багатогранне поняття, яке розкриває сутність відповідності продукції умовам ринку, потребам та вимогам споживача за різними характеристиками.
Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки країн, яка відповідала б їх ресурсотехнологічному рівню.
Для створення сприятливих внутрішніх умов, за яких вітчизняні підприємства можуть досягти відповідного рівня міжнародної конкурентоспроможності, насамперед необхідна виважена податкова політика, яка дасть змогу цим підприємствам працювати високоефективно і виробляти продукцію на рівні світових стандартів. Продумана політика в грошово-кредитній сфері повинна запобігти подальшим сплескам інфляції, гарантувати прогнозований курс гривні, здешевити кредити, налагодити систему довгострокового кредитування виробництва, розвинути систему експортних кредитів і гарантій.
Практика розвинених країн свідчить, що основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації, техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні, які створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам досягти певного суспільного розвитку. Тому основною метою економічної політики країн світу повинне стати завдання підвищення їх конкурентоспроможності на інноваційних основах і створення для цього відповідних умов.
Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує створення потужної рушійної сили, яка б їх спрямувала і підтримувала нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили повинен відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з розвитком інтеграційних та соціальних перетворень.
Завдання підвищення конкурентоспроможності національної економіки країн світу не може бути вирішене без мобілізації внутрішніх чинників розвитку національної інноваційної системи. Розвиток інноваційної економіки – закономірна реакція на вимоги ринку і виклики глобалізації, що торкається системних основ національного господарства. Прогресивні структурні зрушення повинні мати системний характер і втілюватися в цілісний інноваційній політиці, зв’язаний із дієвим державним стимулюванням прогресивної структурної перебудови національного господарського комплексу з урахуванням всесвітніх тенденцій науково-технічного розвитку, органічного співвідношення політичних, економічних, інституціональних. Соціально-психологічних і культурних чинників інноваційної динаміки.
Аналіз теоретичних розробок і емпіричних досліджень взаємозв’язку конкурентоспроможності національної економіки та інноваційних процесів дав змогу виявити такі суперечності інноваційного забезпечення конкурентоспроможності:
- безсистемність процесів інноваційної активності і відсутність стійкої тенденції до її розвитку на фоні глобальної експансії нововведень;
- відсутність взаємозв’язку між традиційними (ціновими) конкурентними перевагами вітчизняних підприємств і інноваційною базою їхнього формування;
- нееквівалентність і нерівноправність участі України в міжнародній міграції інновацій;
- низький міжнародний конкурентний рівень вітчизняних розробок, які класифікуються як інновації;
- суперечливе відношення до малого бізнесу як джерела інновацій;
- нерозвиненість інноваційної інфраструктури (бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів);
- недосконалість системи отримання, використання і захисту прав інтелектуальної власності.
Побудова і реалізації концепції управління конкурентоспроможністю національної економіки на основах інноваційно-інвестиційного розвитку припускає:
- упровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку за рахунок випереджаючого розвитку високотехнологічних галузей і виробництва наукоємної, енергозберігаючої, експортно-орієнтованої продукції;
- створення мотиваційного середовища активізації інноваційної діяльності; формування інноваційно-активного індивіда та інноваційного типу поведінки;
- створення інституційних умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів;
- побудова інноваційної інфраструктури і забезпечення системності в розробці і реалізації цільових програм;
- упровадження механізму міжнародного і внутрішнього обміну науково-технічними розробками для здійснення інноваційних проектів;
- пряму державну інформаційну підтримку інноваційних процесів;
- гармонізацію і синхронізацію дій державного і приватного секторів економіки з метою зменшення ризиків неефективного використання засобів, направлених на інновацію;
- перегляд пріоритетів в організаційному забезпеченні здійснення інноваційної політики;
- підвищення ролі людського чинника в інноваційно–інвестиційній діяльності.