К. е. н. Вдовиченко А. М., Небога Т. В.

Одеська національна академія зв’язку імені О. С. Попова, Україна

РОЛЬ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ У ВПРОВАДЖЕННІ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ТА ПІДВИЩЕННІ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

 

Підвищення конкурентоспроможності економіки України є однією із стратегічних задач сьогодення, вирішення якої передбачає реальне впровадження інноваційної моделі розвитку.

Не випадково, що в останній час цій проблемі приділяють все більше і більше уваги далекозарубіжні (Д. Белл, Р. Коуз, Дж. Стігліц та ін.), близько зарубіжні (В. Варнавський, Л. Єрошкін, Л. Ночовкін, Н. Рязанова та ін.) і особливо вітчизняні (М. Бутко, В. Геець, А. Гриценко, М. Гусятинський, В. Дементьєв, А. Москаленко, А. Пахомов, А. Чухно) учені.

Всі вони так, чи інакше вважають, а практика господарювання тільки підтверджує, що без переходу до інноваційної моделі розвитку економіки вийти з сучасної кризи, а тим більше стати конкурентоспроможним на світовому ринку, практично неможливо. Погоджуючись з такою точкою зору, ми стверджуємо, що найбільш ефективним інструментом реалізації такої стратегії для сучасної України є розвиток малого і середнього бізнесу, і особливо його складової ланки – венчурного (ризикового) підприємництва.

Безумовно, держава являється активним суб’єктом забезпечення науково-технічної політики в цілому. Вона визначає напрямок стратегії технологічного розвитку з метою підвищення конкурентоспроможності і забезпечення національної безпеки, тощо.

Разом з тим, в рамках прийнятих бюджетних програм в цих та багатьох інших країнах велика увага приділяється збільшенню інвестицій бюджетних коштів в капітал венчурних фондів заради укріплення їх ресурсної бази і стимулювання інноваційної діяльності малих і середніх підприємств. В США, наприклад, діє Федеральна програма, згідно з якою при підтримці існуючої Адміністрації малого бізнесу було створено декілька сотень інвестиційних компаній малого бізнесу, ефективність яких набагато перевищує ефективність крупних компаній. Так, середній рівень прибутковості американських венчурних фірм складає 20 % на рік, що в три рази вище, чим в цілому по економіці США. В середині 90-х років, коли інноваційний потенціал Японії різко зменшився, був прийнятий п’ятирічний план – «Базові плани розвитку науки і технології» (1996 р.), а пізніше розроблений стратегічний документ «Інноваційна політика-25» (до 2025 р.), де багато уваги приділяється венчурному підприємництву.

В свій час Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг, а сьогодні Індія, Бразилія, Китай на розробку і впровадження нових технологій у венчурні підприємства вкладають великі кошти. В 2011 році Китай став світовим лідером по кількості заявок на одержання патентів, вийшовши на перше місце в світі. За 2009–2011 рр. на його долю приходилось 72 % приросту кількості подач патентних заявок – це 294000. Такі показники не випадкові, адже по об’єму фінансування науково-дослідних і конструкторських розробок Китай в останні роки вийшов на друге місце після США. В країні діє комплекс наукових парків з тисячами венчурних підприємств, до яких підключені університети. В плані розвитку малого і середнього бізнесу венчурного напрямку велику роль зіграли вільні економічні зони, в яких іноземні фірми відкрили біля 1400 науково-дослідних центрів. Як наслідок доля високотехнологічної продукції в експорті постійно зростає і по даним Всесвітнього банку складає 21 %, що у півтора рази більше, ніж у США.

Не винятком являються в плані досліджуваної проблеми і держави Європи. У Фінляндії, Швеції при становленні венчурної індустрії широко застосовувалася практика створення державних венчурних фондів. У Португалії і Ірландії на підтримку науково-дослідних робіт малого і середнього бізнесу виділяється біля 50% урядових коштів. Останнім часом в розвинених країнах ЄС більша частина інноваційних програм інвестується Європейським інноваційним фондом, який виділяє великі кошти, формуючи капітал приватних і державних венчурних фондів.

І накінець, слід звернути увагу і на наших близьких сусідів: Росію і Білорусію. В Росії, наприклад, в рамках великих підприємств, при мінімальному адміністративному втручанні, створюються невеликі підрозділи – «внутрішні венчури» для розробки і впровадження нових типів наукоємної продукції. В Мінську існує парк високих технологій, де працюють сотні білоруських і змішаних компаній, в тому числі венчурного типу, приймаючи замовлення на розробку нововведень від великих ТНК і світових фондових бірж.

Аналіз літературних джерел, практики господарювання тільки підтверджує, що сьогодні і на перспективу конкурентоспроможними залишаються ті країни, які інноваційну політику вибрали в якості національного пріоритету, а для її реалізації велику увагу приділяють венчурному підприємництву.

На жаль, в рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності Україна знаходиться на 73 місці, а по технологічній і інноваційній готовності займає відповідно 81-е і 71-е місця; понад 40% вітчизняного експорту складає продукція сировинних галузей, одночасно доля високотехнологічної продукції – 0,026 %. Прикро, що постійно скорочується доля галузей, визначаючих технічний прогрес – з 30,5 % до 10,6 %, а кількість підприємств, які впроваджують технологічні нововведення також зменшилась до 11 %. Мало того, ці нововведення можна назвати інноваційними тільки з великою долею умовності. В цілому науково-технологічно безпека знаходиться в зоні критичного стану.

Як завжди виникає не просте питання: з чим пов’язана відсутність активної інноваційної діяльності підприємств України?

По-перше, аналіз практики господарювання підтверджує, що венчурний бізнес в Україні знаходиться на стадії зародження і становлення. Існуюча інноваційна структура (технопарки, технополіси, венчурні та інвестиційні фонди та ін.) не забезпечують реальний інноваційний розвиток.

По-друге, в останній час знизилася частка високотехнологічних розробок. Навіть ті, що розроблені українськими вченими і не мають аналогів у світі, не впроваджуються на вітчизняних підприємствах.

По-третє, відсутність якісних програм, перспективної інноваційної політики не стимулює попит на високоосвічені і висококваліфіковані кадри, якими країна поки що розпоряджається. Проте в суспільстві спостерігається небажана тенденція: падіння престижності професії вченого і особливо серед молоді.

По-четверте, в Україні існує ряд законів, постанов про пріоритетність інноваційної діяльності. Але відсутність системності, послідовності, узгодженості при їх прийнятті робить нормативно-законодавчу базу суперечливою.

Отже, для впровадження інноваційної моделі економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, прийняття одних законів і постанов замало. Не є основною причиною для реалізації стратегічної задачі і нестача коштів, хоча це все має велике значення. На нашу думку, основною причиною слід вважати відсутність організаційно-економічного механізму господарювання, який би спонукав і стимулював впровадження інновацій, а основним джерелом одержання прибутку стали б розробка і застосування нових технологій. Тільки зміна структури стимулювання і мотивації, філософії господарювання в цілому можуть дати позитивний результат.

Хотілось би надіятися, що все вище сказане буде ураховано при розробці програми активізації розвитку економіки України на 2013–2014 рр. та в проекті «Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2014–2024 рр.», де велика увага приділяється і венчурному бізнесу. Адже практика господарювання підтверджує, що сьогодні найбільш перспективним і ефективним інструментом реалізації інноваційної політики та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки може стати якраз венчурний бізнес.