Вівчарук О. М.

Львівський інститут економіки і туризму, Україна

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Останнім часом достатньо багато наукових досліджень пов’язані з питанням інноваційного розвитку галузі, підприємства, ринку, системи менеджменту, товару. Велика кількість науковці вважають саме інноваційний розвиток є найбільш перспективною стратегією розвитку для економіки країни. Звичайно не оминуло питання інноваційного розвитку і ринок ресторанного господарства.

Розробка стратегії інноваційного розвитку підприємства дуже складний і клопіткий процес. Складність обумовлена тим, що будь-яке підприємство – це відкрита система, яка розвивається в динамічному та часто не передбачуваному навколишньому середовищі. Сукупність факторів зовнішнього і внутрішнього певною мірою впливають на роботу підприємства і є визначальними при формуванні стратегії підприємства ресторанного господарства.

Багато праць присвячено питанням стратегічного управління на підприємствах ресторанного, зокрема це дослідження науковців Куденко Н. В., П’ятницької Т. А., Старостиної А. О., Васильчак С. В., Решетнікової І. Л. проте ще багато питань потребують досліджень та аналізу. Тому метою нашого дослідження є вивчення складових процесу стратегічного управління як джерела інноваційного розвитку на підприємствах ресторанного господарства.

Стратегія підприємства ресторанного господарства – це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості [2, с. 9]. В даному контексті, про необхідність розробки стратегії підприємства достатньо влучно висловився один із авторів вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений Ігор Ансофф. Він писав: «...компанії, за відсутності планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою принаймні керують»

Стратегічне управління на підприємстві одно бізнесовому, тобто вузькопрофільному, що пропонує однотипну продукцію, а підприємства ресторанного господарства є типовим прикладом, застосовують трьохрівневу стратегію управління інноваційним розвитком підприємства, куди входять:

1. Корпоративна стратегія, що одночасно є конкурентною (діловою, бізнесовою);

2. Функціональна стратегія;

3. Операційні стратегія [1, с. 17 ] .

Корпоративна (загальна, портфельна) стратегія займає в ієрархії найвищий рівень. Вона визначає загальний напрямок діяльності підприємства, один із наступних: або стратегію зростання, або стабілізації, або скорочення.

Функціональні стратегії розробляють для кожного функціонального напряму діяльності: стратегія виробництва, маркетингу, фінансова стратегія, стратегія управління персоналом тощо. Функціональні стратегії конкретизують, доводять корпоративну і конкурентні стратегії до функціональних служб господарства. Одночасно функціональні підрозділи помітно впливають на формування корпоративної і конкурентних стратегій.

Операційні стратегії – це вузькі стратегії для основних структурних підрозділів підприємства, що не є самостійними. Це найнижчий рівень стратегії підприємства, з яким пов’язані стратегії, що займають вищий рівень за ієрархією: корпоративна, конкурентні, функціональні.

Управління інноваційним розвитку підприємства ресторанного господарства побудоване на трьох компонентах:

I. Перший компонент – географічний вектор росту, який визначає напрям і масштаб майбутньої стратегії діяльності підприємства:

а) вектор розвитку ринку, орієнтація на його потреби (просування інноваційного продукту підприємства ресторанного господарства на старі і нові ринки);

б) вектор розвитку товару (вдосконалення асортиментної політики враховуючи інноваційні тенденції в системі виробництва, інноваційні підходи до методів просування, цінової політики тощо);

в) географія ринку (регіони чи де планується інноваційні методи організації бізнесу).

II. Другий компонент інноваційної стратегії підприємства ресторанного господарства – конкурентні переваги, яких підприємство буде намагатися досягти за рахунок впровадження інновацій у виробничу діяльність.

III. Третім компонентом інноваційної стратегії є стратегічна гнучкість портфеля бізнесу. Вона досягається:

а) диверсифікацією діяльності підприємства ресторанного господарства, при якій потреби ринку і інноваційні напрями роботи підприємства не привели до руйнівних наслідків;

б) наявністю в портфелі підприємства ресурсів і можливостей, які забезпечать використання інновацій в різних напрямах діяльності. Бо якщо портфель видів бізнесу будується на спільній виробничій системі, то він менш вразливий від впливу середовища порівняно з тим, який будується на зовсім різних виробничих вимогах для кожного виду діяльності.

У цілому ж, застосування інновацій як стратегічного напряму розвитку у діяльності підприємств ресторанного господарства підвищує організаційно-технічний рівень виробництва, якість продукції та послуг, покращує умови відпочинку споживачів та праці персоналу тощо.

 

Список використаних джерел:

1.              Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг: навч. посіб. / Н. В. Куденко. – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 152 с.

2.              Саєнко М. Г. Стратегія підприємства: підручник / М. Г. Саєнко. – Тернопіль: Економічна думка. – 2006. – 390 с.