К. е. н. Химинець В. В.

Ужгородський національний університет, Україна

СИНЯ ЕКОНОМІКА – НОВИЙ ШЛЯХ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

Науковці і спеціалісти, що працюють в галузі вивчення і прогнозування наслідків незворотних, експоненційно наростаючих процесів руйнування «сфери життя», стверджують, що розв’язати створені людством упродовж тисячоліть проблеми, через розроблення та впровадження екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій вже неможливо. Зумовлено це тим, що за останні десятиліття, внаслідок демографічного вибуху і росту урбанізованих потреб кожної людини, загальна величина природної продукції, яку споживає людство, зросла в десятки, а в окремих випадках в сотні, разів. В той же час можливості природи – вичерпні.

В багатьох дослідженнях і висновках експертів констатується, що з часом стан довкілля неухильно погіршується, виснажуються сировинні і енергетичні ресурси, зменшується питома площа орних земель, прісної води в розрахунку на одну людину, загострюються старі і появляються нові масштабні проблеми (накопичення зброї масового знищення, хімічні і радіоактивні відходи, зміна клімату, озонові вікна, нові види епідемічних захворювань тощо), які супроводжуються зростанням загальної злиденності, все більшим розшаруванням на бідні і багаті держави й народи, деградацією всіх сфер суспільного життя (ріст злочинності, наркоманії, алкоголізму тощо). В розділеному на багатих і бідних світі точиться неперервна боротьба за розподіл природних багатств, яка чим далі набуває все більших масштабів і в недалекому майбутньому може набути навіть характеру внутрішньовидової боротьби за існування.

Урбанізований шлях розвитку науки і техніки, зумовлений споживацькими інтересами суспільства, а тому зорієнтований лише на ріст потужностей виробничої сфери та економічне зростання, є безперспективним, таким, що веде до всебічного поглиблення екологічної кризи. Тому в основу природоспоживацькоі діяльності людства потрібно поступово закладати новий світогляд, нову еколого-економічну парадигму. Така ідеологія висуває новий погляд на взаємовідносини людства і біосфери. Головним тут є – визнання залежності кожної людини і людства в цілому від біосфери. В таких підходах акценти у розвитку науково-технічного прогресу потрібно змістити з техногенно-економічного на гуманістично-екологічне спрямування.

Між традиційними економічними та екологічними потребами існують гострі суперечності. Вони полягають у тому, що традиційні підходи до оцінки економічної ефективності вимагають якнайшвидшої віддачі від вкладених коштів, а природоохоронні вимоги диктують необхідність довготривалих інвестицій, терміни окупності яких не відповідають правилам традиційної економіки. Сучасні виробничі компанії зосереджені виключно на скороченні витрат і, отже, їхня глобальна стратегія направлена на пошук найдешевших засобів виробництв товарів та послуг. Прагнення отримати більш дешеву продукцію приводить до збільшення грошового попиту в економіці, яка втрачає робочі місця, що призводить до зменшення купівельної спроможності населення, що, в свою чергу, зменшує грошову масу, яка обслуговує громаду і в кінцевому випадку спричиняє економічний спад. Яскравим прикладом цього є економічна ситуація в Іспанії та Греції – країнах, які постраждали як від сучасних тенденцій в економіці, так і від нераціональної політики та надмірних витрат уряду. Науковий аналіз існуючих економічних тенденцій дає підстави стверджувати, що сучасна економічна модель не здатна забезпечити гарантоване право місцевих громад, а особливо молодої її частини, на повноцінну роботу, що гарантуватиме гармонійний розвиток сьогоднішніх і майбутніх поколінь. Настав час будувати економіку на принципово нових засадах, які б гарантували стабільний соціально-економічний розвиток суспільства та збереження довкілля.

Ще декілька десятиліть тому назад провідними економістами світу була запропонована модель сталого розвитку суспільства (світу, країни, регіону тощо, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Багатьма розвиненими країнами світу в контексті цієї моделі було розроблено і прийнято концепції сталого розвитку. На прикінці ХХ століття в економічній теорії стали інтенсивно впроваджуватися ідеї «зеленої економіки» – висхідний економічний розвиток суспільства без змін довкілля із застосуванням «відновлювальних» технологій, джерел енергії і сировини. Зелена модель економіки занадто дорога і непристосована до сучасних економічних реалій. Вона більш романтична, ніж практична, оскільки потребує значних фінансових витрат на які здатні лише розвинені країни. Для прикладу, ідея, що хтось заради зменшення вуглецевих викидів готовий платити дорожче за кінцевий продукт викликає сумніви, особливо з огляду на те, що півтора мільярда працездатного населення Землі не мають стабільних роботи і прибутків. До того ж, заміна токсичних виробництв менш токсичними, є прикладом теорії «меншого зла». Мільярдні інвестиції у виробництво менш токсичних та енергетично більш ефективних елементів живлення все одно базуються на гірничодобувній, металургійній та хімічній промисловості. Навіть менш токсичні елементи живлення, відпрацювавши свій термін, потрібно утилізувати, або складувати на звалищах в навколишньому середовищі, створюючи довготермінову небезпеку для людини. Парадоксом зеленої економіки є й те, що виробничі структури отримують екологічні нагороди за зменшення викидів шкідливих речовин навіть тоді, коли вони продовжують забруднювати довкілля.

Настав час перейти до конкурентної бізнес-моделі, яка дозволяє виробникам запропонувати кращу продукцію за нижчими цінами, шляхом впровадження інновацій, які гарантують не тільки збільшення прибутку, але й генерують екологічні вигоди. Ця економічна філософія була названа «синьою економікою», яку запропонував професор Гюнтер Паулі, в рамках наукового дослідження бізнес-моделей майбутнього, виконаного на замовлення ООН в 1994 році. Сьогодні, синя економіка – це теорія, підкріплена більше ніж 180 конкретними вже реалізованими проектами, які дозволяють стверджувати, що при менших капіталовкладеннях можливо отримувати більше доходів, одночасно створювати нові робочі місця і, як і раніше, конкурувати на світовому ринку. Сутність синьої економіки, у якій основним критерієм результатів виробничої діяльності є, на відміну від традиційної економіки, не прибуток, а інтегральний еколого-економічний ефект. В основі синьої економіки лежить розуміння логіки розвитку природних систем, їх збалансованості, які виходять за межі звичайного збереження ресурсів. С иня економіка виходить за рамки зеленої, в її основі не тільки захист та відновлення природи, але й розвиток природних систем в цілому. В синій економіці, стала ефективність досягається заміною того, що не потребує розвивати нові промислові виробництва, вона пропонує значну кількість нових робочих місць, цінні продукти і соціальну справедливість.

Синя економіка базується на певних принципах, основний із них полягає в каскадному використані сировини і енергії в процесі діяльності екосистем. Каскад подібний до водоспаду, тут відсутня потреба у витраті додаткової енергії – вода тече за рахунок сили тяжіння. Вона переносить поживні речовини між біологічними видами: їжею для мікроорганізмів служать водорості, які живляться іншими видами, тобто відходи одного біологічного виду стають їжею для іншого. Обмін енергією та поживними речовинами в каскадних природних процесах приводять до стійкості екосистем. Досягається це за рахунок зниження або усунення використання додаткових ресурсів, енергії і витрат на утилізацію відходів, що не тільки зменшує забруднення навколишнього середовища. В природних екосистемах немає відходів, бо побічні продукти одного циклу стають сировиною для іншого процесу.

Принципи синьої економіки тісно пов'язані з моделями існування екосистем, та виглядають наступним чином:

-     всі процеси стійкі та нетоксичні;

-     використовуються ті ресурси, що знаходяться локально і відповідають екологічним та людськім потребам місцевої громади;

-     енергетичні ресурси використовуються такі, що наслідують природні явища;

-     суспільство завжди розвивається, щоб досягати більш високих рівнів ефективності (від ефективності до достатності та достатку);

-     завжди застосовується принципи каскаду енергії і поживних речовин;

-     для інвестування в інновації застосовується декілька різних джерел прибутку;

-     відходи не залишаються, все, що створюється в процесі є цінним;

-     кожен процес і продукт відіграє свою унікальну роль у повній зайнятості населення;

-     наука постійно продукує інновації для вирішення системних проблем.

Україна могла б теж виграти від впровадження принципів природних систем та інновацій «Синьої економіки». Тільки уявімо місто, де при переробці твердих побутових відходів виробляється газ метан, який за допомогою доступних вихрових технологій розділяється на гідроген, що замінює потреби газу, а карбон застосовується у багатьох виробничих галузях міста (наприклад, хімічній). Стічні теплі води, для прикладу, використовуються для рибних ферм і вирощування водоростей, що забезпечить місцеве населення не лише новими і дешевими продуктами харчування, але й дозволить мати біопаливо. Таким чином потреба у закупівлях газу може зменшитись і взагалі відпасти, що дозволить пом’якшити енергетичну проблему в країні.

Звичайно, зробити це непросто. Для повноцінної реалізації такого підходу необхідна відповідна державна політика, яка буде генерувати такі ідеї та проводити відповідні зміни в суспільстві. При існуючих методах господарювання, спрямованих на неперервне зростання величини природних ресурсів на одну людину, часу у нас насправді залишилося не так вже й багато.