Хоменко А. С . , к. т. н. Райко Г. О.
Херсонський національний технічний університет, України
РОЗРАХУНОК ІНТЕГРАЛЬНОГО ПОКАЗНИКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ
Визначаючи регіональну конкурентоспроможність, важливо враховувати спроможність окремої території нарощувати показники економічної результативності та посилювати соціальну ефективність розвитку. Безперечно, для посилення конкурентоспроможності на рівні регіону важливо: комплексно та раціонально використовувати ресурсний потенціал розвитку, оптимізувати структуру економічного простору в напрямі прискорення новітніх видів діяльності, активізувати інноваційний потенціал. Однак, базуючись на концепції якості життя, саме покращення показників останньої повинне бути визначальним в оцінці конкурентоспроможності загалом та регіональної зокрема.
Одним із методів дослідження регіонального розвитку є розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності регіону, першим етапом якого є формування матриці апріорних показників. Інтегральний показник конкурентоспроможності регіону складається з трьох складових: показник рівня економічного розвитку регіону; життєвого рівня населення; інвестиційної привабливості.
Етапи кількісної інтегральної оцінки конкурентоспроможності регіону схематично представлені на рис. 1.
Показники, що формують матрицю спостережень неоднорідні та мають різні одиниці виміру. Тому для зведення їх до одномірного вигляду здійснюють математичну процедуру нормування (1):
(1)
де z ij – стандартизоване значення j-го окремого показника для і-го року;
S j – середнє квадратичне відхилення j-го окремого показника;
M j – середнє арифметичне значення j-го окремого показника;
x ij – значення j-го показника для і-го року.
Рис. 1. Схема кількісної інтегральної оцінки конкурентоспроможності регіону
Оцінка полягає у наданні рівню конкурентоспроможності числового значення. Часткові коефіцієнти по кожному показнику розраховуються:
,
(2)
де
− частковий коефіцієнт по відповідному показнику;
− значення показника певного регіону;
− еталонне значення показника (найвище або нормативне).
Варто зазначити, що не всі показники можна перетворити на часткові коефіцієнти із значенням в межах (0;1) шляхом ділення на максимальне значення, адже для факторів-стимуляторів найкращим буде найвищий показник, а для дестимуляторів – найнижчий.
Зважаючи на це, необхідно розподілити усі показники на групи: фактори-стимулятори та дестимулятори.
Розрахунок часткових коефіцієнтів показників-дестимуляторів проводимо наступним чином:
,
(3)
де
− фактичне значення показника для певного регіону;
− мінімальне значення показника;
− максимальне значення показника.
Для визначення інтегрального показника використовують середнє арифметичне або середнє геометричне.
Середнє арифметичне значення використовується для показників, що мають однаковий рівень випливу на інтегральний коефіцієнт:
, (4)
де
− інтегральний показник конкурентоспроможності регіону;
k 1 , k 2 , ..., k n − часткові коефіцієнти;
n − кількість часткових коефіцієнтів.
Недоліком даного методу є те, що будь-яке погіршення однієї часткової оцінки компенсується таким же за абсолютною величиною покращенням іншої часткової оцінки.
Середнє геометричне розраховується за формулою:
=
,
(5)
де − інтегральний показник конкурентоспроможності регіону;
k 1 , k 2 , ..., k n − часткові коефіцієнти;
n − кількість часткових коефіцієнтів.
Недоліком формули є неможливість її використання у випадках, коли хоча б один з часткових коефіцієнтів рівний нулю, адже в цьому разі інтегральний коефіцієнт теж буде мати нульове значення. Для усунення такого недоліку використовують модифіковану формулу:
. (6)
І. М. Вахович зазначає, що при використанні цього методу передбачається, що, чим більше зменшується одна часткова оцінка, тим складніше компенсувати це збільшенням іншої часткової оцінки. Іншими словами, низьке значення хоча б однієї із часткових оцінок істотно знижує інтегральну оцінку.
В результаті отримуємо по кожному із регіонів за кожен рік по 3 інтегральних коефіцієнти, які використовуємо для розрахунку загального інтегрального показника регіону:
. (7)
Метод був використаний при дослідженні конкурентоспроможності трьох областей: Херсонської, Одеської та Миколаївської (рис. 2).
Рис. 2. Інтегральний показник економічного розвитку областей за період 2005–2010 рр.
Отримавши загальний інтегральний показник конкурентоспроможності для кожного із трьох регіонів за кожен рік, можна проаналізувати динаміку конкурентоспроможності та виявити область-лідер.
Характер конкурентної боротьби, що складається між регіонами, змушує здійснювати вибір основних показників, які найбільшою мірою забезпечують комплексну оцінку конкурентоспроможності регіонів.