К. е. н. Медвідь В. Ю.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЧНІ   НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

В умовах економічних і соціальних перетворень, що здійснюються в Україні, особливого значення і актуальності набуває проблема теоретичного осмислення та практичного вирішення забезпечення конкурентоспроможності України в контексті світової глобалізації [1]. Конкурентоспроможність слід сприймати як інструмент, що допомагає досягненню мети, тобто загального підвищення добробуту. Щоб стати ефективним інструментом регіональної економічної політики, вивчення конкурентоспроможності має якомога більшою мірою інтегрувати часовий вимір.

Українські науковці конкурентоспроможність регіону розуміють як «здатність кожної регіональної системи до визначення та ефективного використання своїх конкурентних переваг на умовах самостійності та самофінансування і в межах існуючого законодавства, з метою забезпечення сталого зростання показників економічної діяльності в розрахунку на душу населення та раціонального розміщення продуктивних сил» [2]. Тобто, к онкурентоспроможність регіону – це здатність економіки регіону передбачати та успішно адаптовуватися до зовнішніх і внутрішніх викликів шляхом створення нових економічних можливостей за рахунок використання стійких конкурентних переваг регіону; визначати його роль і місце в економічному просторі країни та на світовому ринку товарів і послуг [3] .

В умовах конкуренції вихідна нерівність неминуче приводить до появи в країні «переможців» і «програвших». «.. Жорсткий, але в принципі адекватний ринковому економічному базису суспільства «відбір» територій уявляється об'єктивно обумовленою альтернативою проголошеним нинішніми органами влади способу «призначення зверху» територій – «полюсів зростання»» [4, с. 29]. Предметом конкуренції між регіонами можуть служити фінансові, матеріальні, інтелектуальні і трудові ресурси, що знаходяться в руках підприємців, а для них самих – ресурси самого регіону. Саме ця ситуація «монополістичної конкуренції з позицій регіону-продавця для регіональної економіки найбільш характерна. Це пов'язано з іммобілізацією природних ресурсів і інших компонентів регіонального відтворювального потенціалу, а також з якісними відмінностями складу регіональних господарських комплексів, і в кожному з них своє унікальне середовище для ведення виробництва» [5, с. 67; 6, с. 39]. При цьому основними чинниками, які в найбільшій мірі надають дію на конкуренцію між регіонами, є: по-перше, суб'єктна взаємозалежність (коли зміна положення одного регіону надає вплив на положення іншого або інших); по-друге, регуляторна діяльність держави (яка в особі окремих державних органів управління сприяє окремим регіонам, протиставляючи тим самим їм інші регіони); по-третє, природна обумовленість (коли на території окремого регіону може бути відкрите нове родовище або організовано нове виробництво, які приведуть до зміни існуючий «статус-кво» між регіонами) [7, с. 49].

Відповідно до аналітичної інформації проекту оцінки конкурентоспроможності України та її регіонів, який здійснюється Фондом «Ефективне управління» у партнерстві із Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ), в п'ятірку лідерів за рівнем конкурентоспроможності входять наступні регіони України: Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Київська області та м. Київ. Найнижчі показники мають такі регіони, як Херсонська. Кіровоградська, Житомирська, Чернігівська та Тернопільська області.

Таким чином, серед основних стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності регіонів України має стати: р озвиток базової освіти; підвищення якості вищої і професійної освіти та залучення в регіоні креативних професіоналів; випереджаючий розвиток інфраструктури; створення регіональної інноваційної системи ; забезпечення ефективності регіональних ринків; підвищення інвестиційної привабливості регіонів та збільшення обсягів венчурного інвестування; запровадження сучасних форм управління бізнесом; формування «точок зростання» регіональної економіки; інтеграція компаній регіону у глобальну мережну економіку; орієнтація системи управління регіонами на стратегію підвищення їх конкурентоспроможності; інституціалізація відносин населення, бізнесу й органів влади на регіональному рівні; маркетингове забезпечення конкурентної політики; кластерна організація економіки регіону .

 

Список використаних джерел:

1.              Олієвська М. Г. Напрями забезпечення конкурентоспроможності регіонів України / М. Г. Олієвська // Вісник ун-ту «Україна». – 2012. – № 15. – С. 29–35.

2.              Безугла В. Сучасні аспекти формування регіональної конкурентоспроможності: монографія / В. О. Безугла, Л. П. Шаповал, К. О. Латишев // Кременчук: КРЕМПАК, 2010. – 285 с.

3.              Стасюк О. М. Інтегральна оцінка конкурентоспрможності регіонів України // О. М. Стасюк, І. А. Бевз // Научно-технический сборник: Коммунальное хозяйство городов. – 2006. – С. 53–60.

4.              Швецов А. Соотношение централизации и децентрализации в государственной региональной политике: о сложившейся ситуации, необходимости и путях ее изменения / А. Швецов  // Российский экономический журнал. – 2006. – № 5–6. – С. 14–35.

5.              Пчелинцев О. С. Регулирование воспроизводственного потенциала территории как основа региональной политики / О. С. Пчелинцев, В. Я. Любовный, А. Б. Воякина // Проблемы прогнозирования. – 2000. – № 5. – С. 62–68.

6.              Ковальська Л. Л. Оцінка конкурентоспроможності регіону та механізми її підвищення: монографія / Л. Л. Ковальська. – Луцьк: Надстиря, 2007. – 420 с.

7.              Василенко В. Н. Конкурентоспособность регионов: истоки, оценки и перспективы: монография / В. Н. Василенко, О. Ю. Агафоненко, В. Е. Будяков / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк: Юго-Восток, 2008. – 363 с.