Карпович В.Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ДО ВИВЧЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ЖАНРІВ НАРОДНОЇ ПІСНІ УНИЖНІЙ НАДДНІПРЯНЩИНІ

Нижня Наддніпрянщина – чи не найбільша історико-етнографічна частина Степової України, яка привертала увагу народознавців, істориків, музикантів у різні періоди: Цертелєв, Манжура, Новицький, Максимович, Линьова, Квітка, Лисенко, Степовий, Леонтович, Яворницький... Системні розвідки, експедиційні записи закінчились ще в 30-х роках XX сторіччя. Від цього часу аж 80-ті роки XX ст. результатів можливих досліджень не видруковано по, тож після піввікового мовчання (від Яворницького) в царині збирання фольклорної традиції регіону, досліджує народну культуру НДЛ фольклору народного говору та літератури ім. О.Гончара ДНУ.

Прикро, що співоче Придніпров’я, степові наспіви майже не по бутують але те, що залишилось на рівні генетичної пам `яті , потребує ретельного збереження. Перші джерельно достовірні публікації музичного фольклору з’явились порівняно з іншими регіонами – пізно. Одне з основоположних джерел – « Малоросийские народные песни, собранные в 1878–1905 гг. », в якому вміщено 830 номерів (Катеринослав, 1906 р.) – це важливий фольклорний документ епохи в якому є така певна частка історичних пісень та дум. До видання входять не тільки зразки з Катеринославської губернії, а й Харківської, Полтавської, Херсонської та ін.

Жанр думи дозволяє простежити всі особливості регіонального музичного мислення, музично-поетичні й виконавські традиції народних піснярів. До нашого часу жанр думи дійшов як в традиційному вигляді – (давні зразки, записані в XVIII – XIX ст., записи Д.І.Яворницького), та видозміненому – (зразки думного літопису, які зафіксовані наприкінці XX ст. в збірці В.І.Кириленка «Гей, гук, мати, гук!»).

«Термін «дума» у фольклористику ввів М.О.Максимович. Самі виконавці називали ці пісні по-різному: пісні про старовину, козацькі пісні, запорозькі псальми, лицарські пісні» [1]. Виконавці дум – кобзарі, бандуристи, лірники зверталися переважно до усталених сюжетів, образів. Порівняно з великою кількістю зафіксованих традиційних сюжетів, дум-новотворів серед побутуючих музичних зразків – небагато.

У 1997 році в НДЛ фольклору, народних говорів та літератури Придніпровського регіону ім. Олеся Гончара було підготовлено до друку регіональний збірник народних пісень «Гей, гук, мати, гук» (упорядник канд. філол. наук М.Долгов, музичний редактор В. Карпович). Вміщений у виданні рідкісний музичний матеріал, можна порівнювати з музичним матеріалом попередніх років, зокрема з думами, записаними Д.Яворницьким, що підтверджує цінність зібрання Кириленка.

До вивчення дум звертався свого часу Ф.Колесса, розшифровані та видані ним думи належать до подніпровсько-лівобережної епічної традиції. Серед виконавців записаних Ф. Колессою та Д. Яворницьким дум та історичних пісень – представники двох провідних шкіл українського кобзарства: Полтавської та Харківської. До цієї ж лівобережної музичної традиції кобзарського виконання належать пісні записані В. Кириленком, що дозволяє зробити аналіз та встановити характерні риси Наддніпрянської пісенності, зрозуміти давні та нові риси в образному змісті, формі, музичній стилістиці, що й потрібно для розуміння історичного, еволюційного розвитку цього жанру.

«Спочатку про цей оригінальний рукопис: у ньому зафіксовано 213 народних пісень, які записані в селах Апостолівського району Дніпропетровської області ентузіастом та популяризатором народної творчості бандуристом Віктором Івановичем Кириленком (1930 року народження). В свій час автора до цієї роботи спонукала телепередача «Сонячні кларнети», в якій була представлена Дніпропетровська область, та чомусь прикро стало Кириленкові за своїх земляків, адже вони повторювали репертуар аматорів Закарпаття, Івано-Франківщини та інших областей Західної України. А пісні, які зберіг в пам’яті Кириленко, призабуті, але характерні саме для нашого регіону– косарські, весільні, колискові, старовинні пісні, хороводи та інші – зникли. З того часу аматор почав серйозно збирати і записувати українські народні пісні» [ 2 ] .

Апостолівщина – край запорозький. Тут в селі Грушівці упокоївся непереможний кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко. Недарма ця земля народила багато творчих постатей: поет-герой, націоналіст – Михайло Пронченко, фольклорист, письменник, журналіст та відомий політичний діяч, фольклорист – Юрій Семенко.

На цих споконвічних козацьких землях лунали колись пісні й думи кобзарів. Генетична пам’ять завдяки народним пісням зберегла і сторінки славних перемог і гірких невдач. В часи запорозької вольниці у Січі було чимало кобзарів. Кобзарські побратими, котрі самі були учасниками подій, творили свій літопис козацької доби, оспівуючи мужність, відвагу, кмітливість, вірність козаків січовому братству.

Спадкоємці українських гомерів в силу історичних обставин не змогли донести до сучасників всі ті епічні перлини, що були створені в той час серед них, а саме – бойові пісні запорожців [ 2 ] .

Дума фіксує бурхливу історію краю, у вирі якої й творився героїчний епос. Зрозуміло, чому народні думи були вилучені з обігу і заборонені тоталітарним режимом як царської, так і радянської доби. Саме тому, що вони служили поясненням української історії, і головне, – що вони точно, органічно характеризували всі ментальні риси українця. В думах якнайглибше виявився поетичний геній народу, його дух, звичаї, мораль, все те, що повинно пильно зберігатись, як генетична спадщина, яку залишили нам наші предки.

На жаль, в збірці «Гей, гук, мати, гук!» не представлено жодної думи, але зафіксовані козацькі історичні пісні, сюжети яких та виконання вказують на залишки думного епосу в трансформованому вигляді, та появу нового жанру – козацьких історичних пісень-хронік, які зберегли в нечисленних зразках усі ознаки лівобережної кобзарської традиції.

Козацькі історичні пісні-хроніки Придніпров’я за стилістикою матеріалу розподіляються на два типи: один належить до давньої пісенної верстви. На що вказують сюжети пісень записаних Яворницьким: «Ой Морозе, Морозенко», «Ой ти Мороз, Морозенко», «А козак Нечай», «Гей, гук, мати, гук» («Українські народні пісні, наспівані Д.Яворницьким»). Другий – увібрав стильові ознаки пізнішого походження, зі збереженою давньою сюжетною стилістикою, але зі зміненою ладо-мелодичною та ритмічною мелодикою: «Пісня про Нечая» (2 варіанти), «Пісня про Морозенка», «Гей, гук, мати, гук!» з зазначеного збірника.

Спробуємо довести що думи та історичні пісні, зібрані Д.Яворницьким та козацькі історичні пісні, зібрані Кириленком, за своєю формою та стилістикою мають спільні музичні, стилістичні риси і належать до давніх зразків. На це вказують чимало ознак.

Однією з найпомітніших ознак «старовинності українських пісень», як вказує М.Цертелєв є «надзвичайна насиченість їх почуттями з серпанком смутку». Останнє він справедливо пояснює історичною долею українського народу.

Героїчний зміст українських дум породили історичні обставини боротьби зі степовими ордами та турками. Це основні сюжети дум. Мова дум збагачена різного роду тропами – паралелізмами, тавтологією, постійними епітетами, знаками-символами – рисами, притаманними українській поезії. Тому характерна особливість української народної пісні, яка виділяє її з-поміж пісенної творчості інших народів є поліфонія своєрідний «природний контрапункт», якого немає в піснях інших народів.

У репертуарі бандуриста Кириленка представлені козацькі історичні пісні-хроніки: «Про Байду», «Про Устима Кармелюка», «Про Саву Чалого», «Про Нечая», «Ой Морозе, Морозенку», «Зажурилась Україна», «Ой не знав козак, ой не знав Супрун» та ін. Усі названі пісні мають речитативну мелодику зі збереженим давнім кантиленим єдинопочатком.

Привертає увагу історія запису історичної пісні «Про Саву Чалого», ще в дитинстві автор почув її від старого погонича волів, потім запам’ятав декілька куплетів від матері. Протягом сорока років збирав він варіанти від інформаторів з сіл Усть-Кам’янка, Перше Травня, Грушівка. Так протягом життя була зібрана «докупи», власне реконструйована дума, яка має 26 куплетів, засвідчує, насамперед, існування багатьох варіантів цієї думи. Тож не дивно що давніший (за часом фіксації) варіант налічує лише 19 куплетів. У записах Д.Яворницького і В.Кириленка є багато розбіжностей і в літературному тексті, і в музичному матеріалі. В обох варіантах чотиричвертний метр, але різний ритмічний малюнок. Пісня складається з двох частин. У другій половині в обох варіантах з’являється змінний метр, притаманний речитативному стилю. У варіанті Кириленка більш глибока прихована ладова мінливість. Водночас завдяки ладовій мінливості й створюється та неповторна мікродраматургія твору, яка притаманна саме такому жанру як історична пісня-хроніка.

Розглядаючи пісенний фольклор Дніпропетровщини, ми спостерігаємо, що будова традиційних думних сюжетів в історичних піснях з часом змінилася. Сюжети дум розпались на окремі сюжетні лінії і перейшли в інші пісенні жанри зберігаючи мелодичний модуль який належив давнім думним зразкам таким як: «Дума про трьох братів Самарськіх», «Дума «про бідну удову і трьох синів» (Українські народні пісні, наспівані Д.Яворницьким») – в яких з’явились нові риси, які в першу чергу зводяться до посилення локалізованої пісенної мелодики, підпорядкування мелодій куплетно-строфічній будові тексту, певного переінтонування до більшої мелодійності та європейський діатонічності.

До вивчення мелодичних, ладових та ритмічних канонів думно-історичного пісенного літопису звертались відомі музикознавці XX ст.; С.Грица, Б.Кирдан, І.Березовський, А.Іваницький та ін. В своїх роботах вони досліджували різні аспекти мелосу українських історичних пісень та дум: побудови, мелодики, ладу та ритміки, але, вивчаючи загальноукраїнські мелодичні канони, і тільки Ф.Колесса звернув увагу на регіональність, відокремленість, різнобарвність народної пісенності кожного села, кутка України, дослідивши декілька районів Західної України.

Народна мелодія, яка збереглась протягом століть – це робота багатьох поколінь, робота колективного творчого генія, який фіксує та продовжує відтворювати прадавню архетипно-образну основу; транслює варіативність інформаційного коду вербального та музичного мислення кожного покоління.

Музична народна культура – явище історичне, в її інваріантах ми простежуємо зміну історичних типів, жанрів, сюжетів та мелодико-ритмічних схемо-формул. Завдяки матеріалу, зібраному у Нижній Наддніпрянщині у різний час та у процесі розробки методики вивчення регіонального народно-музичного матеріалу, як один із засобів дослідження локально-характерних мелодичних рис і загальних рис національної мелодики та варіативного мислення, може бути використане поняття мелодійної парадигми.

Мелодійна парадигма як система змінних форм є своєрідним змінним за часом та мелодичним кодом вокально-діалектична вимова кожного куточка регіону України. Таким чином виокремлюються мелодичні канони, які складаються в інтонаційно-мелодичні, ритмічно-вербальні традиції різних районів. На нашу думку, мелодична парадигма, це довготривале явище, яке існує стільки, скільки існує умовний історичний простір, який продукує характерні для часу пісенні жанри з рисами стійких та запозичених образно-стильових мелодичних інтонацій, які можна простежити на музичних взірцях улюблених пісень Нижньої Наддніпрянщини.

Контекст дослідження народномузичного регіонального мислення підтверджує і визначення В.Д.Буряка про специфіку фольклорної свідомості; «естетична комунікація фольклору полягає саме у варіативності творчого канону, у специфіці інформаційного поліфонізму на рівні трьох суб’єктів функціонування фольклорного тексту» [3]:

- колективний автор – фіксує прадавню знакову систему;

- автор-інтерпретатор – транслює варіативну модель інформації;

- слухач-споживач – долучає образну модель до свого інформаційного поля.

Визначаючи варіативний канон регіональної історичної пісенності, слід виокремити і регіональну сюжетику історичного змісту. За класифікацією В.І.Іваницького в історичних піснях зібраних Д.Яворницьким – збережено не так як деталі, як загальний колорит, дух епохи. На відміну від більш давнього пісенного матеріалу, козацькі історичні пісні, зібрані Кириленком, – це вже пісні з соціально-побутовим підґрунтям більш розвиненим філософським світосприйняттям героя та автора.

Проаналізуємо мелодичний модуль історичних козацьких пісень-хронік на прикладі пісні «Гей, гук, мати, гук!», зафіксованої у зазначених двох збірниках.

Козацька українська пісня «Гей, гук, мати, гук!» яка в збірці Д.Яворницького міститься в розділі – історичних пісень і є типовим музичним зразком катеринославської традиції, яка відрізняється від інших мелодичністю, яскравою вокальною мелодикою, з рисами вокалізації схожої на перебори бандури. Як більшість з пісень цього часу це кантиленна мелодика з великими розспівами в обсязі такту, що підтверджує протяжність та наспівність наддніпрянської давньої манери виконання, яка зберігається до сьогодні. Саме кантиленна мелодика показова для середнього хронологічного пласта історичних пісень, який виник в XVI–XVII ст. Наспіви кантиленного типу мають спільні риси – плавність мелодичної лінії, розспівування складів, нахил до ритмічної періодичності, тобто змінності ритму, які не характерні для цього типу, а частіше зустрічаються в речитативній мелодиці (parlando-rubato).

Надзвичайна і ладова будова з характерним збереженням тонічного устою кожної фрази, яка повністю змінилась, і сучасна ладова будова пісенних взірців – це характерна для европейскої ладобудови – Т-D; Т- S -D-T.

Повна протилежність – зразок, зафіксований В.Кириленком, де збережено стилістичний стовбур давньої історичної козацької пісні де паралельно з варіативністю музичної тканини, варіює і увесь зміст пісні: на перший план виходять взаємовідносини козацького товариства, та з`являється розповідь козака-героя про своє життя та роздуми про свою смерть.

Список використаних джерел:

1. «Гей, гук, мати, гук!» (факсимільне видання) /упорядник М.Долгов, музичний редактор, транскрипції В.Карпович. – Д.: Навчальна книга, факсимільне відання, 1997. – 217 с.

2. ІваницькийА.І. Український музичний фольклор / А.І. Іваницький. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 430 с.

3. Актуальні проблеми вивчення літературних родів: зб. наук. праць. – Д.: Пороги, 2003. – С. 6–9.