К. пед. н. Романюк С. З.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

ІННОВАЦІЙНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ДІАСПОРІ

Етнокультурні процеси в сучасній українській діаспорі характеризуються прагненням українців різних поколінь освоїти духовну спадщину своїх предків, осердям якої є мова як основна ознака етносу/нації. Навчання рідної мови в полікультурному середовищі складний і багатоаспектний процес, який залежить від двох основних чинників: зовнішніх – мовна та освітня політика країн проживання і внутрішня – мотивація та умови оволодіння українською мовою особами українського походження. В сучасних умовах провідною є друга група чинників, адже для абсолютної більшості зарубіжних українців рідною / державною стала мова країни народження / проживання. Оскільки вони народились і виховуються в іншомовному / неукраїнському середовищі, то українську мову вивчають як другу / третю, отже, й умови цього процесу вимагають своєрідних підходів, методів, засобів.

Одним із ефективних чинників формування мовленнєвої компетентності особистості в сучасному поліетнічному середовищі є використання нових підходів (технологій) до навчання української / другої мови.

Аналіз мовної освіти в українській діаспорі засвідчує, що у навчанні рідної / другої мови набувають усе більшого поширення активні / інтерактивні методи навчання.

Активні (інтерактивні) методи навчання (спілкування на основі діалогу, які передбачають координацію і синхронізацію обміну інформацією, систематизацію здобутих знань) дають можливість учителю урізноманітнювати навчальні завдання, створювати доброзичливу невимушену обстановку на уроці і, таким чином, формувати в учнів бажання вивчати українську мову, захоплюватися нею. При цьому слід враховувати, що в методиці навчання другої / іноземної мови розрізняють інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність. А тому дуже важливо для кожного вчителя, щоб урок був відпрацьований не лише за змістом, але й за формою.

На сучасному етапі у початкову мовну освіту активно впроваджуються інноваційні педагогічні технології, засновані на інтерактивному навчанні – ділові ігри, тьюторські системи, кейс-системи, метод проектів, фьючерно-проблемне навчання, брейн-стормінг, дискусійні форми та ін. Досвід показує, що їх можна використовувати в різних ситуаціях, залежно від змісту дидактичного матеріалу, мети навчальної діяльності, мовної компетентності.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і учитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання.

Технологія інтерактивного навчання – така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання:

- кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно прозвітувати;

- від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Розрізняють інтерактивні технології кооперативного, колективно-групового навчання, технології ситуативного моделювання та технології опрацювання дискусійних питань.

Важливим аспектом навчання рідної мови в діаспорі / поліетнічному середовищі є використання методів диференціації та індивідуалізацій, створення на уроці позитивного емоційного настрою, зацікавленості учнів, а також постійне управління цим процесом з боку вчителя.

У процесі мовної освіти молодших школярів необхідно враховувати той факт, що різні навчальні можливості школярів зумовлюють диференціацію мовленнєвих завдань відповідно до їхніх рівнів мовленнєвої компетентності (початкового, середнього, достатнього та високого), визначених у ході навчання. Диференціацію мовленнєвих завдань, підпорядкованих принципам комунікативного та мотиваційного спрямування навчання другої мови, доцільно здійснювати за ступенем самостійності виконання та творчого спрямування, за обсягом та складністю матеріалу комунікативної вправи, що дає змогу застосовувати особистісний підхід у процесі навчання писемного зв’язного мовлення школярів. При цьому добір вправ та методик їх виконання залежить від рівня знань учнів кожного конкретного класу.

Система диференційованих завдань дає можливість використовувати різні форми організації навчальної діяльності (фронтальну, групову, парну та індивідуальну), що, в свою чергу, позитивно позначається на результативності процесу формування писемного зв’язного мовлення учнів.

Для розвитку зв’язного мовлення молодших школярів ефективними є розповіді за малюнками (мають бути яскравими та об’ємними), складання учнями оповідань за малюнковим планом, вивчення напам’ять українських віршів, загадок, яскравих приказок, скоромовок.

З метою формування творчої особистості в поліетнічному соціумі необхідно переорієнтувати існуючу систему з вивчення мови як предмета мовознавчої науки на оволодіння нею як інструментом вирішенням життєвих проблем, формування інтелекту, національної самосвідомості, культури, самопізнання і самовдосконалення. Тому види роботи з розвитку мови / культури мовлення учнів треба добирати такі, які збагачували б запас слів та понять у них, забезпечували логічне мислення, а трудність вправ – поступово збільшувати залежно від віку і розвитку учнів; тобто, мусить бути цілком забезпечена систематичність і послідовність. Водночас слід пам’ятати, що на розвитку мови учня в першу чергу позначається його лексичний запас. Тому свою діяльність з даного напряму вчитель повинен спрямувати насамперед на розширення, збагачення та активізацію словника молодшого школяра. Хоч діти і приходять до школи з достатнім (на перший погляд) запасом слів, але досить часто вони не вміють уживати їх у своєму мовленні. За таких обставин учитель повинен здійснювати словникову роботу з пояснення значення слів, використовувати засоби для закріплення пасивного запасу слів учнів і переведення цього запасу в активний. Активне засвоєння загальновживаної лексики відбувається через бесіди за картинами, тематичними малюнками, спостереження і описи предметів у процесі навчальної діяльності, що, в свою чергу, сприяє розвитку зв’язного мовлення особистості. Не менш важливим у цьому процесі є формування орфографічних та граматичних умінь, розвиток діалогічного та монологічного мовлення, вдосконалення яких повинно здійснюватися і на уроках з інших українознавчих дисциплін.

У мовній освіті, особливо навчанні другої / державної мови, як засвідчує досвід розвинутих країн світу, доцільно використовувати сучасні, інформаційно-комунікативні технології. Певний досвід у цьому плані накопичений учителями рідних шкіл та курсів українознавства.

Зокрема, у навчанні української мови в діаспорі виокремлюємо два основних способи застосування засобів інформаційно-комунікаційних технологій: як об’єкт вивчення та як засіб забезпечення навчальної діяльності на різних етапах уроку. Це набуття (засвоєння) нових знань, повторення (формування нових умінь, навичок), закріплення (застосування умінь, навичок), використання на практиці (узагальнення, систематизація умінь, навичок, перевірка, визначення рівня навчальних досягнень, корекція знань, умінь, навичок).

Отже, успішне оволодіння тією чи іншою мовою передбачає опору на мовленнєвий досвід та знання мов. Ефективна система навчання передбачає максимальне використання позитивного впливу однієї мови на іншу і попередження та усунення негативного, використання в цьому процесі інноваційних лінгводидактичних підходів.