Чернявська А. А.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

Входження людства до третього тисячоліття знаменується становленням принципово нових моделей соціально-економічного розвитку. За посередництвом мережевих інформаційних технологій світова цивілізація повільно, але невпинно перетворюється у цілісну спільноту, ключові елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі. Цілком зрозуміло, що найбільшою інтегративністю і структурною зв’язаністю вирізняється міжнародна система економічних відносин. Світовий ринок поступово розмиває економічні кордони окремих країн, перетворюючись на єдиний простір, де майже безперешкодно переміщуються ресурси, товари і послуги.

Однією з найважливіших характеристик сучасної стадії глобалізації є нерівномірність розподілу її результатів між країнами («центр – напівпериферія – периферія») та відповідне поглиблення асиметрії у соціальній структурі світової економіки. Водночас багато країн, що розвиваються, стикаються з проблемами, пов’язаними з менш конкурентним національним виробництвом, нижчим рівнем життя, наявним рівнем і перспективами розвитку людських ресурсів. Посилення диференціація умов життя та праці стають потужним каталізатором процесів міжнародної трудової міграції, становлення регіональних та світового ринку праці.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Як процес, вона проявляється через вихід будь-якої економічної діяльності за географічні державні кордони або ж об'єднання зусиль декількох суб'єктів світової економіки чи політики навколо загальних для них завдань, цілей, видів діяльності. Теоретично очікується, що дифузія товарно-ресурсних потоків із зон, де вони є відносно надлишковими (зайвими) і недооціненими, туди, де відчувається їх нестача має врівноважити світовий ринок та у віддаленій перспективі призведе до стирання відмінностей в умовах діяльності економічних суб’єктів – представників різних держав.

Місце України в міжнародній міграції робочої сили визначається «проміжним» рівнем її економічного розвитку, що є нижчим порівняно з західними країнами, але вищим, ніж у деяких країнах Східної Європи та Азії. Це зумовлює наявність в Україні і трудової еміграції, і трудової імміграції. Прагнення підвищити життєвий рівень, отримати вищу заробітну плату є фактором активізації еміграції. Основу емігрантських потоків становлять два діаметрально протилежні сегменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищий оплаті; а з іншого, – низько кваліфікована робоча сила, для якої еміграція є єдиною альтернативою безробіттю.

Найбільшою групою висококваліфікованих емігрантів, звичайно, є студенти та випускники вищих навчальних закладів, які формують інтелектуальний потенціал країни. Але, навіть отримавши освітні послуги високої якості на різних стадіях підготовки фахівців, – від вищої школи до подальшого навчання на різноманітних короткострокових курсах, до того ж, за програмами, інтегрованими в науково-освітній простір Європи, вони часто на стають основною рушійною силою створення потужного інтелектуального потенціалу у власній країні. Частина цієї групи отримує додаткову освіту у країні імміграції, місця зі значно більшим доходом, ніж могли б отримати на Батьківщині.

Проаналізував наслідки міграційних потоків, можна виділити як позитивні, так і негативні моменти. Основними групами, які виграють або програють від міграції – є самі мігранти. Також виграють їх роботодавці і робітники, які залишаються в Україні, коли вона виступає у якості країни імміграції. Втрати внаслідок здешевлення вартості праці несуть конкуруючі працівники у країні, яка приймає мігрантів, а також підприємці при еміграції і дефіциті якісних трудових ресурсів. При імміграції країна виграє за рахунок кон’юнктурних зрушень на ринку праці, а також за рахунок додатного податкового впливу на державний бюджет. При еміграції країна втрачає за рахунок обох цих факторів.

Для України, яка одночасно постає країною імміграції та еміграції, наслідки міграційних процесів неоднозначні. З одного боку, закордонні здобутки висококваліфікованих працівників підтримує престиж української освіти і науки; з іншого, – інтелектуальна еміграція має негативних характер, оскільки країна еміграції втрачає свою наукову еліту. З одного, – експорт робочої сили зумовлює притік додаткових коштів і зменшує тиск на національному ринку праці, а з іншого, маємо демографічні проблеми, соціальні конфлікти, зменшення надходжень до бюджету. В Україні посилюється негативна тенденція до зниження якості людського капіталу: країна втрачає висококваліфікованих працівників репродуктивного віку (насамперед, це молодь після закінчення вищих навчальних заходів) і отримує низку низько кваліфікованих заробітчан з країн пострадянського простору та країн Сходу. Таким чином, стратегічний людський ресурс розвитку країни шукає кращого життя за кордоном, залишаючи на батьківщині заробітчан, які не дають Україні змогу конкурувати з іншими країнами у сучасних умовах.

У сучасних умовах економічне багатство отримає та економічна система, яка володіє якісним людським капіталом. При усвідомленні факту обмеженості матеріальних ресурсів, який спонукає використовувати усі наявні ресурси з максимальною віддачею для задоволення постійно зростаючих потреб, роль людського капіталу, насамперед як генератора та носія знань, істотно зростає.

Максимізація сукупного ефекту еміграції та імміграції потребує формування ефективного механізму регулювання міграційних процесів, спроможного швидко адаптуватися до змін глобального соціально-економічного середовища. Його доцільно розбудовувати на принципах соціального партнерства, як єдність трьох складових: державного регулювання, ринкового різнорівневого саморегулювання та громадянського регулювання.