Кучерова І. М.

Міністерство доходів і зборів України, м. Київ

ПОДАТКОВІ РЕФОРМИ У РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Зростання кількісного й вартісного обсягу зовнішньоекономічних операцій привернуло увагу національних податкових адміністрацій до механізмів формування доходів іноземних фізичних осіб і компаній всередині країни та поза її межами. Оподатковування всіх доходів, отриманих як іноземцями, так і вітчизнянимигосподарюючими суб’єктами з джерел у цій країні, було зрозумілим і простим, проте оподаткування зарубіжних доходів громадян і компаній було ускладненим через низку об’єктивних причин, зокрема, через існування надто великих розбіжностей в організації податкових систем у різних країнах. Унаслідок цього національні уряди вперше в історії почали виявляти взаємний інтерес до оподаткування [1].

Найважливішою зміною в організації оподаткування, раніше локалізованого в рамках національних кордонів, став перехід до оподаткування на основі глобального базису. Податкові адміністрації, усвідомивши важливість урахування зарубіжних доходів своїх резидентів, прагнуть розширити свою територіальну юрисдикцію з метою збільшення податкових надходжень до бюджету.

Особливість розвитку процесу глобалізації з податкової точки зору полягає у тому, що державі стає все важче контролювати доходи від зовнішньоекономічної діяльності (доходи від операцій за кордоном) та глобальні пересування своїх економічних суб’єктів.

У сучасній глобалізованій світовій економіці податкові системи провідних країн світу і держав, що розвиваються націлені на різні стратегії економічного розвитку і поки мають різну структуру. Так, податкова політика розвинутих країн поряд із створенням сприятливого інвестиційного клімату покликана забезпечити соціальну стабільність у суспільстві, тоді як основна мета країн, що розвиваються – форсування економічного зростання для збільшення доходів на душу населення.

Прямі податки (прибуткові), що є основою податкових систем розвинутих країн, виконують у чималому ступені трансферну соціальну функцію, тоді як у країнах, що розвиваються до цих пір переважає непряме оподаткування (оподаткування витрат), для того щоб заохочувати зростання капіталу та заощаджень і, як наслідок, нарощувати темпи економічного зростання.

Беручи до уваги дані факти і обставини, національним урядам доводиться докорінно перебудовувати свою податкову політику, пристосовуючись до реалій глобалізованого світу інформаційних технологій. При цьому можна виокремити такі напрямки:

– відбувається більш тісна, ніж за весь попередній історичний період часу координація зусиль податкових органів різних країн;

– реалізується прагнення до поступової конвергенції національних податкових систем на основі уніфікації принципів оподаткування та існуючих податків (їх видів, податкових баз і ставок);

– здійснюється стандартизація підходу до обов'язкової фінансової та податкової звітності фізичних та юридичних осіб;

– приділяється більша увага податковим проблемам в рамках діяльності міжнародних організацій.

У розвинутих країнах податкові реформи, як правило, включали наступне: зниження ставок прогресивної шкали оподаткування особистих доходів, зокрема граничних ставок оподаткування у верхньому сегменті шкали доходів; скорочення числа розрядів шкали прибуткового податку; зниження ставок оподаткування компаній; розширення бази прибуткового податку шляхом ліквідації лазівок і вилучень; та підвищення ставок непрямих податків – зокрема, податку на додану вартість(ПДВ) – і внесків до системи соціального страхування.

Перерозподільний ефект податкової системи значною мірою залежить від частки прибуткового податку у сукупних доходах і ставок прогресивної шкали оподаткування особистих доходів. У розвинених країнах, а також у ряді країн Азії, прибутковий податок є найбільшим джерелом державних доходів.

У період 2006–2010 рр. у розвинених країнах частка прибуткового податку, включаючи податок на доходи компаній, становила в середньому 46,5% від сукупних податкових надходжень порівняно з регресивним ПДВ, на який в середньому припадало 27,3%. З початку 80-х рр. минулого століття частка прибуткового податку стала падати, а ПДВ – неухильно зростати. Показник прибутковий податок / ПДВ, який можна використовувати для отримання приблизного уявлення про прогресивну шкалу податкової системи, знизився з 2,42 у першій половині 80-х рр. минулого століття до 2,03 у першій половині 90-х рр. і 1,70 у 2006–2010 рр. [3, c. 144].

Масштабні фіскальні та інші структурні та інституційні реформи докорінно змінили обсяг і структуру різних видів податкових надходжень. Проведені реформи головним чином відображали припинення державного втручання в економіку і створення інституційної інфраструктури ринкової економіки. Поряд з частковою приватизацією деяких послуг (наприклад, у сфері охорони здоров'я, освіти та пенсійного забезпечення) це призвело до зниження сукупного попиту на державні кошти і, отже, до ослаблення податкового навантаження. Комплексна реформа системи оподаткування (включаючи реформу податкових органів) стала неминучою реакцією на нові реалії ринку і ділового клімату. Мета податкових реформ, як таких, полягала в тому, щоб чітко визначити більш широку податкову базу (адекватну новим економічним умовам) і водночас знизити ставки оподаткування. Паралельне вдосконалення роботи податкових органів стало додатковим стимулом для збільшення державних податкових надходжень за рахунок підвищення ефективності збирання податків. 

Список використаних джерел:

1. Кучерова І. М. Сучасні тенденції розвитку систем оподаткування доходів ТНК [Електронний ресурс] / І. М. Кучерова // Ефективна економіка. – 2012. – № 3. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua

2. Steinmo S. The evolution of policy ideas: Tax policy in the 20th century / S. Steinmo // British Journal of Politics and International Relations. – 2003. – № 5 (2). – Р. 206–236.

UNCTAD. Доклад о торговле и развитии, 2012 г. / Публикации ООН. – 2012. – 216 с.