Білій А. І., Орленко О. П., Сіромаха В. О.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ПЕРЕДУМОВИ, ЧИННИКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ

Базові форми нагромадження та відтворення людського капіталу, забезпечення його конкурентоспроможності та інструменти регуляторного впливу визначаються особливостями соціально-економічного механізму, комплексом чинників кон'юнктурного характеру розвитку економіки та ринку праці, інституційним забезпеченнямпроцесу демографічного відтворення, освітнього забезпечення формування якісних характеристик, медичного забезпечення, ефективного використання та механізму селективного вибору в ході капіталізації людського потенціалу.

Процес формування конкурентоспроможності людського капіталу складається з чотирьох етапів: перший – формування людського потенціалу, що включає демографічне відтворення – забезпечення екстенсивної бази конкурентоспроможності людського капіталу; другий – формування людського потенціалу в частині нарощення якісних характеристик в ході набуття знань, вмінь та досвіду – забезпечення інтенсивної бази конкурентоспроможності людського капіталу; третій –конвертації людського потенціалу в людський капітал – капіталізації людського потенціалу; четвертий – підвищення ефективності експлуатації людського капіталу.

На першому етапі до числа чинників екстенсивного відтворення людського капіталу належать: демографічні, економічні, соціальні, трудові та екологічні. Прямі чинники – природний та механічний рух населення виступають чинниками комплексного впливу, що через зростання народжуваності, зниження смертності, зростання імміграції, зниження еміграції збільшують демографічну базу конкурентоспроможності людського капіталу національної економіки.

Економічні чинники через доходи формують ресурсну базу демографічного відтворення людського капіталу та в кінцевому результаті виступають однією з причин зростання смертності, пошуку додаткових доходів за кордоном з подальшою втратою частини економічно-активного населення. Аналогічним чином характеризується вплив соціальних чинників, де за наявності соціальних гарантій та їх інфраструктурно-інституційного забезпечення зменшується вплив чинників зниження тривалості життя, ліквідуються причини високої смертності та вроджених вад новонароджених. На відміну від інших чинників, трудові вибірково зменшують чисельність працездатних осіб, виступають причиною пришвидшення старіння населення. Прикладом негативного екологічного впливу на демографічні процеси виступає зафіксоване в статистичних показниках зростання смертності викликане захворюваннями в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інших техногенних катастроф.

Комплекс наведених чинників нагромадження конкурентоспроможності людського капіталу в повній мірі відображає економічну кон’юнктуру сучасного етапу розвитку, соціальні особливості функціонування суспільних інститутів в Україні, ментальні закономірності суспільної еволюції та перетворення в державі. Водночас, приведена сукупність чинників діє лише у формі опосередкованих наслідків глибинних економічних та соціальних процесів, що визначають причинно-наслідкові закономірності сучасного етапу відтворення людського капіталу.

На другому етапі ключовими чинниками, що протидіють реалізації програм та стратегій забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу слід вважати: відсутність прив'язки розвитку системи освіти до стратегічних тенденцій, середньо термінових перспектив соціально-економічного і суспільного розвитку та поточної кон'юнктури ринку праці; низьку соціальну мобільність; відставання в методологічній базі; ігнорування крайньої необхідності нормативно-правового врегулювання авторських та суміжних прав, перетворення компонент людського потенціалу в бізнесовий та конкурентний актив – людський капітал; відсутність механізму інвестування в людський капітал; неспроможність капіталізувати науковий потенціал – конвертувати його в людський капітал. З точки зору життєвого циклу носія людського капіталу, слід прийняти до уваги необхідність підкріплення природних можливостей ресурсами розвитку, де дотримання необхідного забезпечення відповідає оптимальним фізіологічним процесам організму.

Третій етап підвищує актуальність чинника конкуренції за робочі місця, що проявляється через здатність в процесі суперництва отримати краще робоче місце, уникнути безробіття реалізувати цілі професійного та кар'єрного зростання. Вказані ефекти досягаються не лише через наявність або відсутність конкуренції, а через конкуренцію як процес. В межах дії чинника конкуренції за робочі місця в Україні висока частка як формально підтвердженого, так і прихованого безробіття, супроводжується деградацію підсистеми капіталізації людського потенціалу, за якої значна частина знань, вмінь та здібностей не реалізується, залишаючись не капіталізованим потенціалом.

Нездатність ринку праці забезпечити робочими місцями відповідає неможливості задіяти наявні знання, вміння, здібності та досвід. Людський капітал в такому випадку характеризується як «нульовий актив», який неможливо застосувати в ході суперництва за робочі місця.

Четвертий етап формування конкурентоспроможності людського капіталу на відміну від попередніх функціонально максимізує ефекти, забезпечує ефективність його експлуатації, і включає чинники функціонування системи охорони здоров'я, функціонування ринку праці, організації праці на рівні бізнесових структур та особистої мотивації носіїв людського потенціалу до його конвертації в капітал. На рівні національної економіки найбільш глобальний та масштабний вплив здійснює система охорони здоров'я, яка реалізує дію комплексу чинників також на рівні людського капіталу суб'єктів господарювання.

Підвищення ефективності праці сприяє зростанню експлуатації людського капіталу, нарощенню його конкурентоспроможності. Ефективність організації праці в Україні залишається на рівні 60–80-х років минулого століття, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності людського капіталу суб’єктів господарювання.

Узагальнення груп позитивних та негативних чинників дає підстави виділити перепони подальшого підвищення конкурентоспроможності. Подальші підходи до управління слід визначити в напряму максимізації позитивних чинників і водночас трансформації системи формування людського капіталу в механізм управління.

Розгляд існуючих чинників розвитку виділяє ряд позитивних трендів, що об'єктивно виступають запорукою нарощення конкурентоспроможності людського капіталу. Серед них: підвищення раціональності територіального розміщення населення, високий освітній потенціал формування людського капіталу. З точки зору досліджуваної проблеми, перелік та вплив негативних чинників перевищує позитивні. Відстежується зниження числа носіїв людського капіталу, низький рівень якості людських ресурсів, відсутність механізму капіталізації, високі втрати людського капіталу.

Гіпотетично сукупна дія перерахованих негативних чинників протидіє реалізації потенціалу позитивних і одночасно не дає останнім можливості виступати в якості конкурентної бази людського капіталу. В такому випадку логічно застосувати заходи усунення визначених перепон. Разом з тим, в період системних суспільних та економічних змін, заходи з усунення наслідків недостатні і часто управління конкурентоспроможністю людського капіталу вимагає реформування всієї системи державного управління демографічними процесами, розвитком системи освіти, регулювання ринку праці, розвитку системи медичного забезпечення, формування громадянського суспільства та стимулювання конкурентних відносин на всіх етапах відтворення, нагромадження та експлуатації.