К. е. н. Січко С. М.

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, Україна

ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ В США

В 50–60-і роки ХХ ст. в США була розроблена теорія людського капіталу, яка ставила своїм завданням поглиблену розробку проблем формування, відтворення робочої сили та ролі і значення творчих здібностей людини, а також його вклад в економічне зростання. Над теорією людського капіталу працювали багато видатних американських економістів, зокрема, Т. Шульц, Г. Беккер, Д. Мінцер, Л. Туроу, Д. Кендрик та ін. В роботах авторів цієї концепції людський капітал в трактується як сукупність отриманих людьми знань, навичок, кваліфікації, їх фізична готовність до праці, тобто стан здоров'я, а також сукупність різного роду мотивацій. Завдяки теорії людського капіталу в США, починаючи з середини ХХ ст., витрати на освіту і підготовку кадрів, витрати на охорону здоров'я стали трактуватися як найважливіші інвестиції в майбутній розвиток.

На початку ХХ ст. в США вводять безкоштовну державну середню освіту. Починаючи з ХІХ століття формується мережа багатопрофільних університетів і коледжів, як приватних, так й державних. Окрім формальної освіти, в ХХ столітті швидкими темпами розвивається підготовка кадрів в приватному секторі економіки, створюється система державних професійних навчальних закладів по підготовці і перепідготовці кадрів, у тому числі молоді і безробітних. Потужними стимулами розвитку вищої професійної освіти в США стали розвиток науково-технічної революції, економічне і військово-технічне змагання з СРСР, а також боротьба негритянського населення за свої права, що разом з іншими заходами по десегрегації, призвело до відкриття муніципальних коледжів для афроамериканської молоді [3].

Державні і приватні витрати на освіту (без витрат на професійну підготовку переважно без відриву від виробництва), помітно зросли в 80–90-і роки ХХ ст. – на 70% і склали в 2007 р. 972 млрд. дол., або близько 7,5% ВВП, що помітно перевершувало річні витрати США на військові цілі (660 млрд. дол. – близько 5,0% ВВП в тому ж році). Крім того, за різними оцінками, до 150 млрд. дол. складали витрати на перепідготовку, в рамках якої в 2005 р. в різних програмах навчання брали участь 94 млн. осіб, або 44% дорослого населення країни (в середині 80‑х років – лише 13,3%). З урахуванням усіх інших державних і приватних програм на підготовку і перепідготовку робочої сили (перепідготовку безробітних, підготовку на робочому місці і ін.) валові витрати на освіту в США досягають 1 трлн. дол. США на рік [5]. В 2011 році ця сума складала 1,01 трлн. дол. США.

З державних джерел (федерального, штатних і місцевих бюджетів) фінансуються абсолютна більшість (4/5) усіх установ сфери освіти (від установ дошкільної освіти до ВНЗ). В 2007 р. ці витрати склали 792 млрд. дол., або більше 81% від загальної суми, в 2011 р. – 787 млрд. дол.; лише 20% усіх установ освіти підтримується приватним капіталом (корпораціями, приватними фондами, окремими особами) – їх витрати склали в 2011 році майже 200 млрд. дол., або близько 25% сукупних витрат. Таке співвідношення відбиває найважливішу особливість американської системи формальної освіти – переважаючу роль держави в її фінансуванні [1].

Окрім фінансового забезпечення сфера освіти має в розпорядженні численні і добре підготовлені кадрові ресурси. В 2009 р. в США налічувалося 3,7% млн. шкільних учителів, у вищій школі було зайнято близько 1,3 млн. викладачів, у тому числі 840 тис. в державних ВНЗ, 450 тис. – в приватних. За прогнозами, в 2017 р. в Сполучених Штатах працюватимуть понад 4,2 млн. шкільних вчителів. Більше 1 млн. осіб, за оцінками, мають роботу, пов'язану з викладанням : фахівці, що працюють в промислових компаніях і у військовій сфері, консультанти та викладачі в музеях, бібліотеках і ін.

Одну з центральних і найбільш важливих ланок американської системи освіти складають вищі учбові заклади. В 2010 р. в США налічувалося 18 млн. студентів: 13,4 млн. навчалося в державних ВНЗ (74%); 4,6 млн. – в приватних (26%). В 2010 р. в США налічувалося 4,3 тис. установ вищої освіти – 1,85 тис. були державними та 2,45 тис. – приватними. Серед них особливу роль мають дослідницькі університети, до яких відносять 235 університетів. В цих університетах навчається приблизно 2,8 млн. студентів (19% від їх загального числа), які отримують державну підтримку на проведення фундаментальних досліджень, в них присуджується найбільше число докторських ступенів в різних науках. Це надзвичайно престижні ВНЗ, що займають провідні позиції в рейтингах університетів не лише в США, але й у світі. Серед цих дослідницьких університетів: Принстонський, Гарвардський, Йельський, Стенфордський, Колумбійський, Пенсільванський, Корнуельський університети, Массачусетський і Каліфорнійський політехнічні інститути та інші, відомі у всьому світі вищі учбові заклади. Всього в 2010 р. було підготовлено майже 1,5 млн. бакалаврів (5% населення країни студентського віку), 594 тис. магістрів (2%) та більше 56 тис. докторів наук (близько 0,2%) в різних галузях знань [4].

Проте незважаючи на усі наявні досягнення, існує цілий ряд негативних тенденцій, що проявляються у сфері кадрового забезпечення науки і освіти.

По-перше, старіння наукових і інженерних кадрів – більше 50% всіх вчених і інженерів мають вік старше 40 років.

По-друге, після терористичних атак 2001 р., привабливість США для іноземних вчених і інженерів дещо знизилася; ускладнилися умови в'їзду до Америки як студентів, так і фахівців. Адже саме іноземні науково-технічні кадри у багатьох спеціальностях формують 50% і більше в сукупній потребі в таких фахівцях.

По-третє, країни, які раніше були важливим джерелом науково-технічних кадрів для США, – Китай, Індія, Тайвань, Південна Корея – самі готують кадри вчених і фахівців та збільшують асигнування на НДДКР і освіту. Так, наприклад, в Південній Кореї число захищених докторських дисертацій з 1999 р. по 2010 р. збільшилася на 400%, на Тайвані – на 500%, а в Китаї – на 540%. Відповідно, число аспірантів з цих країн, що захистили докторські дисертації в США, скоротилось.

По-четверте, все менше американських студентів присвячують себе вивченню природних і інженерних наук та математиці. Частка випускників в цих спеціальностях серед усіх випускників складають в Китаї, наприклад, 60%, на Тайвані – 41%, в Південній Кореї – 33%. В США ця частка в 2009 році не перевищувала 30%. Частка випускників інженерних спеціальностей у складі населення у віці 24 року і старше складає в Японії 5,8%, на Тайвані – 4,3%, в Європейському Союзі – 2,7%, а в США – лише 1,8% [1].

При цьому існує ще ряд чинників, що мають дуже негативний ефект для розвитку вищої освіти і науково-технічного потенціалу країни. Це доступність вищої школи для багатьох категорій американців, так, середньорічні витрати студента, пов'язані, з перебуванням в 4-х річному коледжі університету в 2009 р. досягали 34,3 тис. дол. В 1985 р. по 2009 р. витрати на навчання, наприклад, в державному 2-х річному коледжі зросли на 115%, а в 4-х річному – на 200%; в той же час розмір максимальної стипендії студентам з малозабезпечених сімей скоротився на 25%. Не залежно від цього, число молодих людей серед білих та серед представників етнічних меншин, що отримують вищу освіту зросло. Так, в період 1976–1980 рр. в 4-х і 2-х річних коледжах вчилися 31% білих молодих людей у віці 18–24 років, 28% – чорних і 29% – іспаномовних, в 2009 р. – серед білих – 48%, серед чорних – 34% і серед іспаномовної молоді – 32%.

Актуальною для вищої школи США проблемою залишається нестача викладачів у ряді науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залучення в університети висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Так, в середині першого десятиліття 21 століття частка іноземців серед викладачів інженерних наук складала 26%, в прикладній і теоретичній математиці – 33%, у фізиці – 22%; часка науковців-докторів, вихідців з-за кордону, що постійно мешкають в США склала 37%. В основному, це вчені з Азії і Європи з переважанням таких країн, як Індія, Китай, Велика Британія, Тайвань, Канада, Південна Корея [2].

Основною ланкою системи підготовки і перепідготовки кадрів в США виступають вища і середня школа, навчальні курси і центри приватних корпорації. Державна система професійної підготовки в країні розвинена набагато слабкіше.

Тому в умовах кризи 2008–2009 рр. влада США була вимушена вжити додаткові екстрені заходи по підтримці осіб, що втратили роботу та їх подальшому працевлаштуванню. У квітні 2009 р. рівень безробіття в США зріс до 8,9%, а серед осіб у віковій групі 16–19 років – до 21%. Проте в лютому 2009 р. був прийнятий план нової адміністрації, який містить традиційні антикризові заходи по розширенню підтримки безробітних, створенню робочих місць, але також довгострокову складову підготовки робочої сили XXI ст. В 2011 році Міністерство праці затвердило Стратегічний план на 2011–2016 рр., в якому в якості основного напряму державної стратегії зайнятості визначено підвищення конкурентоспроможності робочої сили з урахуванням викликів міжнародної конкуренції XXI ст. При цьому акцент робиться на забезпечення гідною роботою кожного, активному залученні до процесу забезпечення адекватної освіти і навчання, вдосконалення системи підготовки робочої сили не лише державних структур, але й бізнесу, некомерційних організацій, самих громадян [6, с. 5].

Особливістю американської системи підготовки і перепідготовки є створення широкої мережі безперервного навчання і підвищення кваліфікації для працівників підприємств і рядових співробітників компаній. Особливо популярні активні методи навчання, що застосовуються в цілях підвищення особистої активності і ініціативи слухачів, інтенсифікації їх творчого мислення і емоційно-вольової сфери. При підвищенні кваліфікації працівник прагне до глибшого освоєння, як правило, однієї професії. Проте фахівці відмічають, що професійне навчання в США з роками стає все більш теоретичним, інформаційним. Американська система навчання тяжіє до подання професійних знань, тоді як більшість студентів США хотіли б отримати спеціальну інформацію та навчитися ефективним способам ділової взаємодії. Американські експерти вважають, що професійне навчання може стати ефективнішим, якщо в одній навчальній групі актуальна проблема вирішується силами різних фахівців.

Отже, пріоритетними напрямами внутрішньополітичної діяльності держави є: підвищення рівня зайнятості серед усіх верств американського населення, збільшення допомоги по безробіттю, створення нових і збереження вже існуючих робочих місць, вдосконалення системи підготовки і перепідготовки працівників на підприємствах. На сьогодні однією з пріоритетних зберігається проблема надання робочих місць випускникам загальноосвітніх шкіл, жінкам, інвалідам і іншим незахищеним верствам населення.

Список використаних джерел:

1. Лебедева Л. Ф. Американские инновации в подготовке рабочей силы ХХІ века [Електронний ресурс] / Л. Ф. Лебедева // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive& edition=17

2. Лютов А. А. Проблема занятости и безработицы в США на современном этапе [Електронний ресурс] / А. А. Лютов // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2007. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive& edition=8

3. Лютов А. А. Сфера образования – ключевое направление социальной политики [Електронний ресурс] / А. А. Лютов // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive&edition=17

4. Сайт Бюро перепису населення США [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.census.gov/compendia/statab/cats/

5. Супян В. Б. США: человеческий потенциал в «экономике знаний» [Електронний ресурс] / В. Б. Супян // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 3. – Режим доступа: http://www.rusus.ru/?act=archive&edition=18

6. Strategic plan 2011–2016. – U. S. Department of Labor. – 116 p.