К. е. н. Березюк С. В., Гусонька Д. М.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

РИНОК ПРАЦІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Ринок праці – це система економічних відносин, пов’язаних з формуванням і реалізацією попиту та пропозиції робочої сили; це – економічний простір, сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це – механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями та найманими працівниками.

Ринок праці – це сукупність соціально – трудових відносин між покупцями і продавцями з приводу умов найму і використання робочої сили. Ринок праці також як інші типи ринку має ресурсний і товарний характер, але має і особливості. По-перше, він породжує багато економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляція, мітинги, страйки тощо), які в змозі вирішити лише держава; по-друге, відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі–продажу товару «праця» безперервні; по-третє, особливим є товар «праця», тому що носієм його є людина з усіма своїми правами, обов’язками, які охороняє закон і роботодавець повинен їх враховувати. Вчетверте, ринок праці охоплює не лише сферу обміну, а й сферу розподілу та виробництва робочої сили [3].

Ринок праці як і будь-який інший ринок залежить від того яка склалася ситуація у зовнішньому середовищі. Важливим фактором впливу на нього стала світова економічна криза. Проте, не лише вона є причиною сучасного стану ринку праці, а й не вирішені внутрішньодержавні проблеми, що мають місце в економіці нашої держави:

1. Недостовірність та приховування інформації про істинний стан ринку праці і про його перспективні можливості.

2. Відсутність відповідного рівня зайнятості виробничій динаміці.

3. Низька продуктивність праці, що призводить до невідповідності рівня оплати праці. В Україні продуктивність української робочої сили на 40% нижча ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Нинішні проблеми заробітної плати постійно перебувають у полі зору уряду. Намагаючись вирішити дану проблему, особливо щодо малозабезпечених верст населення, уряд підвищує мінімальну заробітну плату, збільшує тарифні ставки та посадові оклади низькооплачуваним категоріям персоналу. Автоматично підвищення зарплат відбувається й в інших працівників, що призводить до ряду негативних наслідків: в бюджетній сфері – зменшуються премії, знімаються доплати, працівників відправляють у неоплачувані відпустки, переводять на скорочений робочий тиждень, проводять скорочення; приватний сектор – зменшуючи прибутки здійснює менше відрахувань до бюджету, затримує виплату зарплат. Також серед ряду причин зниження реальної зарплати в українському суспільстві є те, що кожний 13-й працюючий в Україні досяг пенсійного віку, їх продуктивність праці є низькою.

4. Ще однією проблемою України є нерівномірний розподіл трудових ресурсів по території держави – основна концентрація характерна для східних регіонів (понад третина від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області [2].

5. Українські вчені визначають найважливішою проблемою ринку праці – деформацію в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі. Причиною низького рівня кваліфікації можна назвати матеріальну мотивацію, обмежену можливість трудовлаштування, відсутність гарантії стабільності виробничої діяльності за фахом, невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Відповідно виникає кадровий дефіцит для тих виробництв, які дозволили собі застосування техніко-технологічних новацій.

В Україні за останній рік зросла кількість вакансій для молодих спеціалістів. За результатами досліджень Міжнародного кадрового порталу hh.ua продовжує знижуватись кількість вакансій для високооплачуваних ТОП-менеджерів, і навпаки – попит на недосвідчених працівників росте. Це реакція на загальну економічну ситуацію, пояснюють аналітики. Мовляв, бізнес усіляко намагається оптимізувати витрати, а відтак економить на кваліфікації працівників [1].

Цікаво, що одна з тенденцій минулого року ринку праці – помітне зниження вимог до досвіду спеціалістів. «Якщо раніше основна група вакансій була з поміткою «3–6 років», то 2012 року значно зросла кількість пропозицій для тих, хто пропрацював всього 1–3 роки. Відповідно група вакансій «3–6 років» поповнилася за рахунок вакансій, у вимогах до яких раніше вказувався досвід роботи більше шести років», – сказано в дослідженні. Найбільше шансів знайти роботу у тих, кому вона потрібна постійно і на повний робочий день. Волонтерство, гнучкий графік, тимчасова або дистанційна робота протягом 2012-го залишалися майже недоступними для українських працівників [1], що негативно впливає на рівень зайнятості населення, який має тенденцію до зменшення.

З вище сказаного можна зробити висновок, що все-таки ситуація на ринку праці в Україні за останній час покращилась. Але ця тенденція пов’язана в першу чергу з тим, що самі підприємства хочуть зекономити на дешевій робочій силі молодих фахівців. Це підтверджують слова Радіона Колишко, директора департаменту розвитку трудового потенціалу Федерації роботодавців України: «В Україні не перший рік спостерігається тенденція до «помолодшання» робочої сили. Тобто роботодавці намагаються більше брати молодих працівників. І це вже рішення підприємця, кого він хоче: дешеву робочу силу чи досвідчену» [1]. Збоку держави ж регулювання як такого на ринку праці України майже не має.

З метою покращення ситуації на ринку праці на загальнодержавному рівні доцільно оптимізувати нормативно-правове регулювання, здійснювати стратегічне планування, контроль та нагляд за здійснення органами виконавчої влади повноважень а також встановлювати:

– професійні стандарти;

– мінімальний та максимальний розмір допомоги з безробіття;

– квоти на залучення та використання іноземної робочої сили;

– перелік пріоритетних професій.

Органам місцевої влади та місцевого самоврядування слід постійно здійснювати:

– моніторинг ситуації на ринку праці;

– регулювання розподілу трудових ресурсів, розробку та реалізацію програм підвищення територіальної мобільності робочої сили, регулювання залучення та використання іноземної робочої сили;

– розробку та реалізацію програм з інформування населення щодо ситуації на ринку праці, професійної орієнтації молоді, здійснення проектів, що спрямовані на популяризацію робітничих професій.

Список використаних джерел:

1. Білоусова Н. [Електронний ресурс] / Н. Білоусова // Газета «День». – 2013. – № 6. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/tema-dnya-ekonomika/barometr-rinku-praci- 2012-roku

2. Персонал дорогой и сердитый: мат. ІІ Міжнар. конф. «Корпоративна соціальна відповідальність: Цивілізована економіка, цивілізоване суспільство»; Київ, 18 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.csr– conference.org.ua/parts/ news/Personal_dorogoi_i_serditiy.html

3. Шевченко Л. С. Ринок праці: сучасний економіко-теоретичний аналіз: монографія / Л. С. Шевченко. – Х.: ФОП Н. М. Вапнярчук, 2007. – 336 с.