Д. е. н. Хамініч С. Ю.*, Переверзева О. В.**

*Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна; **Дитячий будинок «Світанок», м. Дніпропетровськ, Україна

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Модернізація освіти в Україні, спрямована на демократизацію та гуманізацію, обумовлює необхідність впровадження інноваційних технологій, зокрема в освіті людей з особливими освітніми потребами. Інклюзія є одною з основних тенденцій розвитку освіти в Україні. На сьогодні в Україні спостерігається парадоксальна, але, в цілому, типова для трансформаційного періоду ситуація, що характеризується наявністю законодавства, яке декларує права дітей з особливими потребами на розвиток, здобуття освіти, соціальну інтеграцію, і, водночас, не вказує практичних механізмів їх реалізації. Державна соціальна політика значною мірою зорієнтована на сегрегацію та ізоляцію осіб з особливостями психофізичного розвитку. Філософія інклюзивної освіти базується на переконаннях у необхідності зміни освітньої парадигми – реформуванні шляхом об’єднання двох традиційних систем (спеціальної і загальної освіти) в єдину освітню систему.

Проблематика інклюзивної освіти розглядається в працях наступних вчених Д. Бішопа, Д. Гарнера, А. Дайсона, М. Кінг-Сірса, П. Міттлера, Д. Леско, М. Уілла, Б. Крауфа, Д. Попойнта, Д. Річлера, М. Фореста, Д. Фрайзена, Р. Хайкі. Вивченням окресленої проблеми на пострадянському науковому просторі чи мало приділяють уваги такі вчені як: В. Ардзінба, Т. Бут, С. Колосов, А. Колупаєва, І. Ломакова, М. Сварнік, В. Ткачук, О. Ярская-Смірнова та ін.

Метою дослідження є розгляд інклюзивної освіти в контексті інноваційного розвитку України.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права осіб на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу [1]. Це процес, у якому заклад намагається відповідати на потреби всіх осіб, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей усіх осіб, незалежно від їхнього психофізичного стану.

Основними принципами інклюзивної освіти є:

1) рівний доступ до навчання в загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;

2) визнання здатності до навчання кожної особи та необхідність створення суспільством відповідних умов для цього;

3) забезпечення права осіб розвиватись у родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої спільноти;

4) навчальні програми, які ґрунтуються на особистісно орієнтованому та індивідуальному підходах, що сприяють розвитку навичок навчання протягом усього життя;

5) визнання факту, що інклюзивне навчання передбачає додаткові ресурси, необхідні для забезпечення особливих освітніх потреб осіб;

6) використання результатів сучасних досліджень та практики в реалізації інклюзивної моделі навчання;

7) командний підхід у вихованні та навчанні дітей, який передбачає залучення педагогів, батьків, спеціалістів [2, с. 11].

Інклюзивне навчання в загальноосвітніх закладах відображає одну з головних демократичних ідей – усі особи є цінними й активними членами суспільства. Інклюзія означає розкриття кожного особи за допомогою освітньої програми, яка є достатньо складною, але відповідає його здібностям. Вона враховує потреби, а також спеціальні умови та підтримку, яка забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

 Метою інклюзивної навчання - є розбудова інклюзивного суспільства, що дозволяє кожному, незалежно від віку й статі, етнічної належності, здібностей, наявності або відсутності особливостей у розвитку, брати участь у житті суспільства й робити свій внесок в його розвиток. Саме головне – дитина вчиться життєдіяльності в оточенні здорових дітей, що формує спрямованість до повноцінного життя, до усвідомлення власної спроможності, підвищення якості власного буття. Проте готовність до навчання у звичайних українських загальноосвітніх навчальних закладах осіб з особливими освітніми потребами ще доволі незначна, пов’язано це, насамперед, з непоінформованістю населення щодо суті інклюзивної освіти, її переваг. Її корисність у тому, що слухачі з вадами розвитку звикають жити в середовищі своїх здорових чи то відносно здорових однолітків, беруть участь у житті навчального закладу, привчаючись таким чином до активного життя в соціумі. Їхні ж однолітки звикають толерантно сприймати людей з особливими потребами і ставитися до них як до рівних [3].

Питання впровадження інновацій в освіту осіб з особливими освітніми потребами досить суперечливе й водночас, актуальне, яке потребує всебічного вивчення.Практики – спеціалісти вважають, що інклюзивна освіта – це інноваційна, альтернативна модель освіти, що стає вимогою сьогодення. Мета нашої держави виплекати людину з освітніми потребами, яка необхідна Україні в третьому тисячолітті – професіонала та гідного громадянина України.

Список використаних джерел:

1. Синьов В. Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні / В. Синьов, А. Шевцов // Дефектологія. – 2004. – № 2. – С. 6–11.

2. Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти (українсько-канадський досвід): мат. Міжнар. конф. / за ред. В. І. Бондаря, Р. Петришина. – К.: Наук. світ, 2004. – 200 с.

3. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти. Інклюзивна школа: особливості організації та управління: навч.-метод. посіб. / [А. А. Колупаєва, Ю. М. Найда, Н. З. Софій та ін.]; за заг. ред. Л. І. Даниленко. – К., 2007. – С. 128.