Мироненко Г. В.

Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана, Україна

ВАЛЮТНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Одним з наслідків світової фінансово-економічної кризи 2007–2009 рр. є переосмислення світовою спільнотою ролі ринкових механізмів курсоутворення, яким у докризовий період надавався беззаперечний пріоритет як у науковій літературі, так і при розробці суверенної валютної політики. Криза передусім виявила вразливість країн, що розвиваються та нових країн з ринковою економікою щодо раптових розворотів потоків капіталу.

  Стримування таких спекулятивних потоків і зменшення їх згубного впливу на стабільність національних економічних систем і глобальної економіки зумовлює необхідність поглиблення та активізації міжнародного співробітництва в проведенні макроекономічної та фінансової політики, а також упровадження нового механізму управління обмінними курсами.

Валютна політика, яка спирається на регулярне втручання органів грошово-кредитного регулювання на основі погоджених на міжнародному рівні правил, є дієвим механізмом розширення обміну товарами і послугами та підтримки конкурентоспроможності національної економіки.

Як зазначається у Доповіді про торгівлю та розвиток, підготовленій ЮНКТАД, є безліч підтверджень тому, що наданий сам собі ринок неспроможний встановити обмінні курси, які відображали б фундаментальні показники країн, що бажають обмінюватися товарами і послугами. В рамках розробки міжнародної економічної політики раніше часто виходили з того, що основне завдання міжнародної системи – це нейтралізація реальних шокових потрясінь. Однак через кілька десятиліть стало абсолютно ясно, що валютні потрясіння, особливо в системі гнучких обмінних курсів, є набагато більш значними і можуть бути шкідливими у відсутності колективної протидії [1, c. 245]. В даний час центральні банки намагаються вирішувати проблему нейтралізації впливу зовнішніх шоків в однобічному порядку за рахунок інтервенцій на валютному ринку. За цих умов актуалізується дослідження проблематики використання валютних інтервенцій як інструменту валютної політики.

У нинішніх умовах окремі країни можуть знайти лише тимчасові і прагматикні рішення проблем завищення або заниження обмінних курсів. Одне з рішень полягає в проведенні інтервенцій на валютних ринках навіть на щоденній основі; інше – в контролі за рухом капіталів або оподаткуванні припливу «гарячих грошей». Всі ці заходи є цілком виправданими в умовах, коли все ще зберігається віра в те, що в принципі ринок здатний встановлювати рівноважні обмінні курси.

Активне і регулярне використання валютних інтервенцій означає перехід до режиму керованого плавання. Прикладом успішної реалізації такого переходу є досвідСловенії у період її приєднання до Єврозони. При цьому обмінний курс євро до долара встановлювався відповідно до принципу непокритого паритету процентних ставок з урахуванням інфляції за минулий період та інфляційних очікувань, офіційних процентних ставок ЄЦБ та імпліцитної премії за ризик. Одночасно виконувалося завдання збереження рівня реальних процентних ставок, зниження інфляції і зближення номінальних процентних ставок для виконання вимог вступу до ЕВС [2, c. 23].

Найважливішу інформацію, тобто про темпи інфляції і процентні ставки, центральні банки генерують самі. Оскільки короткострокові процентні ставки прямо встановлюються центральними банками з метою досягнення конкретного інфляційного показника, було б абсурдом стверджувати, що ринок краще двох центральних банків знає, яке справжнє співвідношення між валютами їх країн. Настільки ж ефективно, як вони можуть встановлювати національні цільові показники і використовувати наявний в їх розпорядженні інструментарій для їх досягнення, центральні банки можуть також визначати відносну вартість їхніх валют на основі непокритого паритету процентних ставок (НППС) або паритету купівельної спроможності (ПКС).

Якщо припустити, що до проведення стерилізуючих інтервенцій центральний банк не мав іноземних активів і що тим самим обмінний курс коригується згідно з непокритим паритетом процентних ставок, виграш від підвищення вартості іноземних активів компенсуватиме втрати, які виникають через різницю між процентами, одержуваними по резервах в іноземних валютах, та витратами з виплати відсотків по стерилізучих облігаціях національним банкам [1, c. 278]. Однак цей механізм має певні вади, оскільки разом з вартістю іноземних активів центрального банку буде також зростати внутрішня валютна вартість приватного і державного зовнішнього боргу країни. Чистий ефект залежить від того, чи є економіка в цілому чистим зовнішнім боржником або чистою зовнішнім кредитором. Зрозуміло, що використання такого механізму є загрозливим у випадку високого рівня зовнішньої заборгованості країни. Але головна перевага застосування режиму керованого плавання полягає у тому, що зазначений недолік компенсуватиметься виграшем від передбачуваності динаміки обмінного курсу та, як наслідок, підвищенням макроекономічної стабільності.

Отже інтервенції урядів і центральних банків на фінансових ранках слід розглядати не як виняток з правила вільних ринків, а як засіб підвищення їх ефективності. Як показує досвід, якщо повністю довірити ринковим силам найбільш важливі макроекономічні показники (наприклад, обмінний курс, процентну ставку та норму заробітної плати), то це, з високим ступенем імовірності, створить потужний дестабілізуючий ефект, для нейтралізації якого в кінцевому рахунку буде потрібно ще більш масштабне втручання з боку уряду.

Список використаних джерел:

1. ЮНКТАД. Доклад о торговле и развитии, 2011 год [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unctad.org/ru/docs/tdr2011_ru.pdf

2. Bank of Slovenia. Annual Report 2003 [Електронний ресурс] / Bank of Slovenia. Ljubljana, Slovenia. – Режим доступу: http://www.bsi.si/iskalniki/letna_porocila_en.asp?MapaId=711