Міщенко Т. М.

Дніпропетровська облдержадміністрація, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення на сьогодні дуже актуальне, особливо у зв’язку з тим, що Україна пов’язує перспективи свого подальшого розвитку з входженням в європейські структури. Це зобов’язує дотримуватися відповідних європейських стандартів в найважливіших галузях, в тому числі в сфері соціального захисту.

Одним із основних елементів соціального захисту є соціальні пільги. Останнім часом питання реформування системи надання пільг окремим категоріям громадян дискутується досить гостро. Владою зроблено певні кроки в цьому напрямку, проте очікуваної реалізації шляхів вирішення питання поки що так і не відбулося.

На сьогоднішній день в Україні закріплено близько 600 різних пільг для різних верств населення. Пільги та різного роду компенсації надаються у безготівковій формі шляхом зменшення розміру плати або звільнення від плати за певні послуги.

Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а часто сприяє збільшенню доходів людей, які такої допомоги не потребують.

Пільги встановлюються або за професійною, або за соціальною ознакою.

Встановлення пільг особам, які мають право на пільги за професійною (службовою) ознакою, зокрема тим, що вийшли на пенсію, зумовлене специфікою їх службової діяльності і є додатковою соціальною гарантією у зв’язку з особливими умовами праці та підвищеним ризиком (військовослужбовці, працівники міліції, пожежної охорони тощо), роботою у сільській місцевості (працівники сфери охорони здоров’я, культури, освіти), суспільною значущістю (народні депутати України, працівники судів та прокуратури), шкідливими умовами виробництва і загрозою професійного захворювання (зокрема, гірники). Проте, на мою думку, це не відповідає принципу рівності громадян, закріпленого в Конституції України.

Пільги за соціальною ознакою установлюються як винагорода за заслуги перед Батьківщиною, що забезпечує підвищений рівень соціальних гарантій ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, за особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, в тому числі – учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і як соціальна підтримка для забезпечення достатнього життєвого рівня, зокрема, дітей війни, пенсіонерів за віком, інвалідів загального захворювання, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Загалом пільгами сьогодні охоплена майже половина населення.

Основним джерелом фінансування витрат, пов’язаних з наданням пільг, є державний бюджет. Пільги є значним навантаженням на бюджет та не дозволяють задовольняти інші потреби, у тому числі і самих справді соціально незахищених категорій населення. Пільги не є безкоштовними – їх утримують платники податків нашої держави. Недостатній обсяг бюджетного фінансування призводить до обмеження права громадян на пільги. Тобто держава визнає, що тих коштів, які закладені в бюджеті, є недостатньо для повного покриття всіх витрат, пов’язаних з компенсацією встановлених законом пільг.

Законодавство про пільги, яке становлять понад 50 законодавчих актів, сформовано переважно на початку дев’яностих років з метою захисту населення відекономічної нестабільності та спрямовано на реалізацію конституційного права кожного громадянина на забезпечення достатнього життєвого рівня. Понад 50 законодавчих актів встановлюють різного роду пільги, і більшість з цих законодавчих актів прийняті досить давно – перші кілька років після здобуття незалежності України, коли фінансова система України не могла потягнути значного фінансування витрат, пов’язаних із збільшенням доходів багатьох категорій громадян, а влада не знайшла іншого шляху, крім встановлення численних пільг. Всі пільги призначалися безсистемно – фактично влада латала дірки в бюджеті і замість адресного підходу надавала пільги цілій категорії громадян як за соціальною ознакою, так і за професійною. Проте якщо тоді, можливо, це було виправдано, то з часом фінансова ситуація в державі стабілізувалася, а пільги багатьом категоріям громадян залишилися і забрати їх тепер досить складно.

Держава загалом намагається поступово реформувати систему пільг, приймаючи відповідні концепції, стратегії тощо. На даний час діє та впроваджується Програма економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Метою реформи системи соціальної підтримки є підвищення охоплення соціальною підтримкою незаможних верств населення (тобто посилення її адресності) при раціональному використанні бюджетних коштів.

Варто відзначити, що загалом встановлення адресності – це правильний хід влади, оскільки не слід надавати пільгу всім громадянам певної категорії, бо частина з них може її не потребувати.

Отже серед нагальних кроків, які слід вживати щодо реформуванні пільг, мають стати: «інвентаризація» пільг в Україні, у тому числі «безболісне» скасування пільг, які на сьогодні не застосовуються та суперечать Конституції шляхом внесення змін до відповідних законодавчих актів; реформування пільг на основі адресного підходу (з врахуванням потреб, доходу та інших обставин пільговика); обмеження кола осіб, які мають право на пільги, у тому числі за професійною ознакою (якщо буде запроваджено адресність, відбудеться логічне обмеження пільговиків); монетизація пільг та заміна їх грошовою компенсацією має стати останнім кроком реформування після адресності.

Впровадження цих заходів потребує великої політичної волі від влади, тому що реформування пільг не є привабливим політичним рішення. Однак саме реальні кроки реформування можуть допомогти системі соціального захисту врятувати фінансову систему та перетворити Україну з «країни пільг» на країну, що орієнтується на потреби справді соціально незахищеного населення.