Пушкарьова О. Ю.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара; ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана», Україна

ПРОБЛЕМИ СПІВІСНУВАННЯ ДВОХ ВИДІВ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ: ІНСПЕКТУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ

Інтеграція України в європейське співтовариство супроводжується впровадженням загальноприйнятих міжнародних норм і стандартів. Не є винятком перехід до більш прогресивних форм і державного фінансового контролю, який є важливим елементом системи управління фінансами, призначення якого полягає у забезпеченні процесу реформування й ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи. Наявні в Україні форми державного фінансового контролю, найпоширенішими з яких донедавна були ревізії та перевірки, виявились неадекватними сучасним потребам управління фінансами держави, оскільки мають імперативний характер та спрямовуються лише на пошук фінансових порушень, виявлення та покарання винних осіб.

Проведений аналіз статистичних даних діяльності органів Держфінінспекції України засвідчив наступне:

1)  останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання обсягів порушень при використанні бюджетних коштів і державного майна (порівняно з 2007 роком розмір виявлених за 2011 рік органами Державної фінансової інспекції України порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, збільшився майже у 2,5 рази) [4];

2)  факти порушень фінансової дисципліни носять масовий характер;

3)  залишається низькою кваліфікація працівників, що відповідають за ведення бухгалтерського обліку.

Отже, зростання порушень у сфері державних фінансів свідчить не стільки про необхідність посилення державного фінансового контролю, скільки про необхідність формування нових і удосконалення існуючих механізмів державного фінансового контролю, спрямованих на попередження і профілактику фінансових порушень, зокрема подальшого розвитку у практичній діяльності державного фінансового аудиту.

Майже сім років тому в Україні було започатковано нову форму державного фінансового контролю, що здійснюється органами Державної фінансової інспекції – державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання.

Актуальність його здійснення зумовлена тим, що цей вид контролю дає можливість встановлювати не тільки порушення, а й упущення й недоліки організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які негативно впливають на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, в тому числі внаслідок прийняття неправомірних управлінських рішень, укладання збиткових контрактів, реалізації товарів, робіт та послуг за заниженими цінами. Саме тому ефект від цього виду контролю може бути значно більшим, ніж від ревізій.

Однак, на сьогодні регіональні Державні фінансові інспекції при проведенні державного фінансового аудиту стикаються із недостатньою врегулюваністю організації та проведення його законодавчо. Так, на законодавчому рівні не визначено порядок отримання органами Держфінінспекції необхідних для проведення аудиту відомостей від суб’єктів господарювання, також не передбачена відповідальність керівника підконтрольного об’єкта за недопущення аудиторів, за ненадання документів, за нехтування пропозиціями щодо покращення ефективності господарювання, наданими за результатами аудиту.

Проте, цей різновид фінансового контролю вже має свої відповідні важелі впливу. Так, у разі недотримання об’єктом аудиту фінансового та бюджетного законодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог, державні аудитори мають право ініціювати розірвання контракту з керівниками суб'єктів господарювання державного сектору економіки. За результатами аудиту Держфінінспекція має можливість рекомендувати і реорганізацію підприємства (структурних підрозділів). Окрім цього, згідно із чинним законодавством, у разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, невідкладно інформується правоохоронний орган [1].

Проблемним є питання спільного функціонування двох контрольних заходів – ревізії фінансово-господарської діяльності та державного фінансового аудиту діяльностісуб'єктів господарювання. Так, на підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності, проведено державний фінансовий аудит, згідно із законодавством інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

Отже, тут постає питання, якому виду контролю віддати перевагу, коли є підстави для планування і ревізії, і аудиту, мережа підконтрольних об'єктів єдина та критерії ризику практично подібні. Як регулювати в наступні періоди процес планування щодо послідовності цих видів контролю. Тобто при плануванні необхідно мати чітко визначені критерії відбору об'єктів для різних форм контролю.

Слід зазначити, що встановлення неефективних управлінських дій є завданням не ревізії, а державного фінансового аудиту. А отже, не слід розширювати межі ревізії, яка повинна «забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально-відповідальних осіб», а нормативно закріпити можливість здійснення аудиту з одночасним проведенням ревізії. Тоді паралельно з ревізією аудитори з'ясовуватимуть зовнішні та внутрішні ризики діяльності, визначатимуть неефективні управлінські дії, проводитимуть детальні дослідження причин [2].

В частині обмеження фіскального тиску на суб’єктів господарювання та втручання держави в їхню діяльність з метою реалізації курсу України на дерегуляцію вітчизняної економіки у грудні 2012 року втратив силу Порядок проведення органами Держфінінспекції державного фінансового аудиту окремих господарських операцій. Скасовано постійну присутність державних аудиторів на тих державних підприємствах, які є об’єктами контролю, та необхідність погодження з ними платіжних доручень до їх підписання керівником суб’єкта господарювання.

Таке урядове рішення скероване на уникнення дублювання контролюючих функцій операційного аудиту та підрозділів внутрішнього аудиту, які функціонують в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади та забезпечують поточний контроль, спрямований на попередження фінансових порушень.

Отже, слід підняти на більш високий рівень внутрішній контроль у суб’єктів господарювання. Саме він має переваги щодо попередження фінансових порушень та здатний забезпечувати на підприємствах уникнення фінансових порушень і достовірність фінансової звітності.

Проте, сьогодні, внаслідок низького рівня фінансової дисципліни на підконтрольних державі об’єктах ще не один рік лишатиметься актуальним інспектування, оскільки саме ревізія має достатні важелі впливу на керівників за недотримання фінансового і бюджетного законодавства. При цьому державний фінансовий аудит має рекомендаційний характер, а отже не виключено, що значна частина рекомендацій за результатами аудитів може просто ігноруватись. У зв’язку з цим постає необхідність у розробці і прийнятті такого комплексу заходів з реалізації матеріалів державних фінансових аудитів, який би дозволяв повною мірою впроваджувати ефективні рішення і по-новому сприймати процес управління державними ресурсами. На даному етапі одним з дієвих важелів впливу на керівників може стати оприлюднення результатів контрольних заходів у ЗМІ, широке висвітлення проблем і недоліків, доведення їх до громадськості через публічні слухання. Така форма реалізації аудитів є надзвичайно ефективною в зарубіжних країнах, де керівники міністерств, відомств, та інших урядових структур остерігаються громадського осуду не менше карної відповідальності [3].

Враховуючи результати дослідження, якісне проведення державного фінансового аудиту можливе тільки у разі взаєморозуміння аудиторів і керівників суб’єктів господарювання, спільного бажання відшукати нові шляхи й невикористані резерви підвищення ефективності господарювання.

Список використаних джерел:

1. Богданів І. Успіхи і невдачі державного фінансового аудиту суб’єктів господарювання / І. Богданів // Фінансовий контроль. – 2009. – № 4 (51). – С. 25–32.

2. Сотник О. Г. Особливості нормативно-правового регулювання державного аудиту в Україні та напрями його вдосконалення / О. Г. Сотник // Управління розвитком. – 2011. – № 2 (99). – С. 173–175.

3. Пушкарьова О. Ю. Державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання як пріоритетний напрямок діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби / О. Ю. Пушкарьова // Держава та регіони. Серія «Економіка та підприємництво». – 2009. – № 7. – С. 160–164.

4. Статистичні звіти про результати діяльності органів Державної контрольно-ревізійної служби (Держфінінспекції) України за 2008–2011 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dkrs.gov.ua