К. е. н. Шемет Т. С.

Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана, Україна

НАКОПИЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ РЕЗЕРВІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ ЯК МЕХАНІЗМ САМОСТРАХУВАННЯ

Наслідком фінансової глобалізації для країн, що розвиваються стала їх зростаюча вразливість до фінансових шоків, пов'язаних з раптовими зупинками припливу капіталу, втечею капіталу, скороченням запозичень і т. д. Кризові явища послужили поштовхом до прискорення процесів економічної інтеграції і, як наслідок, до серйозних змін попиту на міжнародні резерви. При цьому, якщо до активізації інтеграційних процесів чинником формування попиту на резерви була потреба у самострахуванні від нестабільності зовнішньоторговельних потоків, то розвиток валютно-фінансової інтеграції та фінансова глобалізація зумовили необхідність самострахування від нестабільності фінансових потоків.

Концепція самострахування шляхом розвитку внутрішніх фінансових ринків і створення подушки безпеки за рахунок збільшення міжнародних резервів сформувалася в країнах, що розвиваються після Азіатської кризи і набула подальшого розвитку, коли ці країни опинилися в умовах різкого погіршення обслуговування зовнішніх боргів і доступу до кредитних ресурсів внаслідок банкрутства ключових транснаціональних банків в 2007–2009 рр.

Упродовж понад трьох десятиліть, з 1980 р., незважаючи на посилення волатильності валютних курсів, істотно збільшився обсяг міжнародних резервів країн, що розвиваються. Якщо до 2007 р. частка міжнародних резервів у ВВП промислово розвинених країн була відносно стабільною і коливалася навколо 4%, то в країнах, що розвиваються цей показник різко збільшився з приблизно 5% до майже 27%. В цілому до 2007 р. країни, що розвиваються утримували близько двох третин світових міжнародних резервів. Найбільшим є внесок у цю динаміку країн Східної Азії, де показник резерви / ВВП збільшився з 5% у 1980 р. до 37% в 2006 р. (за винятком Китаю). Зростання показника резерви / ВВП в Китаї становило від приблизно 1% у 1980 р. до 41% в 2006 р. [1, c. 7].

Загальний розмір резервів країн, що розвиваються на початок 2010 р. значно перевищував 4,5 трлн. дол., тоді як у середині 1990-х рр. вони становили приблизно 500 млрд. дол. [3, c. 64].

Таким чином, реалізація національних інтересів країн Східно-Азіатського регіону у сфері забезпечення фінансової безпеки і фінансової стійкості як її складовоїзагострила проблему глобальних фінансових дисбалансів. На даний час в азіатських країнах сконцентровано близько 75% світових золотовалютних резервів (за винятком золота) і близько 23% світових фінансових активів [2].

Механізм стерилізованих валютних інтервенцій, до яких для накопичення резервних активів вдається центральний банк (за рахунок продажу боргових інструментів в місцевій валюті), може привести його до квазі-фіскальних втрат, пов'язаних із зростанням різниці процентних ставок у зв'язку з очікуваним знеціненням місцевої валюти. Однак, оцінюючи наслідки накопичення резервів, слід взяти до уваги наступні аспекти.

Витрати на стерилізацію інтервенцій визначаються витратами на виплату відсотків і втратами або прибутком від зміни вартості резервів іноземної валюти центрального банку. Витрати, пов'язані з відсотками, визначаються як зменшення суми надходжень за відсотками в результаті зменшення рефінансуючих кредитів плюс можливі виплати за відсотками, які повинен здійснити центральний банк за депозитний фонд або стерилізуючі облігації за вирахуванням процентних надходжень від іноземних активів, придбаних в процесі інтервенції. Якщо внутрішня основна ставка вища за іноземну короткострокову ставку, центральний банк дійсно несе втрати за відсотками. Однак загальні витрати на стерилізацію інтервенцій визначаються також вартістю чистих іноземних активів. Якщо обмінний курс регулюється з допомогу методу ПКС і при цьому внутрішня процентна ставка вища, ніж іноземна процентна ставка, то вартість іноземних активів збільшується з підвищенням курсу іноземної валюти [2, c. 242].

Накопичення міжнародних резервів – дієвий, проте витратний механізм самострахування, який вимагає активної політики з управління зовнішнім боргом, пом'якшенняйого впливу. Альтернативи накопиченню міжнародних резервів охоплюють використання своп-ліній, угоди щодо об'єднання міжнародних резервів, а також розміщення резервів в потенційно високоприбуткові, але ризиковані активи (наприклад, активи суверенних фондів). Однак ці альтернативи, незважаючи на їх корисність, не вирішують проблему забезпечення фінансової стійкості національних і регіональних економік в умовах глобалізації.

Застосування механізмів, спрямованих на поліпшення можливості фінансового забезпечення потреб економіки в кризових і посткризових умовах, піднімає питання про необхідність існування міжнародного кредитора останньої інстанції (International Lender of Last Resort, ILLR), готового діяти, коли немає ніякого іншого кредитора, а також здатного кредитувати в достатньому обсязі з метою ефективної протидії кризам. 

Відсутність адекватного багатостороннього механізму координації призводить до ослаблення потенціалу фінансової стійкості у глобальному вимірі. Отже, посткризове відновлення потоків капіталу і концентрація ліквідності на ринках, що розвиваються не повинні припиняти пошук глобальних механізмів фінансового захисту, створення фондів екстреної ліквідності і забезпечення доступу до них у разі системних криз ліквідності.

Список використаних джерел:

1. Aizenman J. The Impossible Trinity – from the Policy Trilemma to the Policy Quadrilemma. – University of California, Santa Cruz and the NBER. – 2011. – March. – 20 p.

2. Fast Facts: Reforming International Financial Safety Nets [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adb.org/features/fast–facts–reforming–international–financial–safety– nets?ref=annual–meeting/2012/features#sthash.dIoAI1uu.dpuf

3. ЮНКТАД. Доклад о торговле и развитии, 2011 год [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unctad.org/ru/docs/tdr2011_ru.pdf