К. і. н. Сливенко В. А., Заболотня Д. І.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

Питання майбутнього розвитку відносин України з Євросоюзом на сьогоднішній день є одним з найважливіших серед тих, що стосуються зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Для того, щоб спланувати найбільш доцільні кроки на шляху до Європейського суспільства, коротко розглянемо євроінтеграційні позиції України років її незалежності.

 Розпад СРСР, поява нових самостійних держав зумовили нову геополітичну ситуацію у світі. Нова незалежна Україна виходила на міжнародну арену в дуже складних умовах. Основні принципи її зовнішньої політики були закладені у Декларації про державний суверенітет України (1990), Зверненні Верховної Ради України «До парламентів та народів світу» (1991), постанові Верховної Ради про «Основні напрями зовнішньої політики України» (1993). Ці документи визначили національні інтереси України, засади, на яких має реалізовуватися зовнішньополітична діяльність. В основу офіційної концепції зовнішньої політики української держави в перші роки незалежності було покладено чітку європейську орієнтацію [1]. Геополітичне становище України сприяло виникненню поняття «баланс інтересів», що означало необхідність українського представництва як у європейських структурах, так і в СНД. Тому, починаючи з 1994 року наша держава почала відігравати роль «містка» для взаємопроникнення східної і західної культур.

Проте європейська інтеграція – ключовий пріоритет зовнішньої політики України. Кінцевою метою європейської інтеграції є набуття Україною членства в Європейському Союзі [2]. Тому після набрання чинності Угоди про партнерство і співробітництво Указом Президента України «Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року було визначено основні напрями інтеграційного процесу:

–  адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

–   економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС;

–  інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

–  політична консолідація та зміцнення демократії;

–  адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

–  культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

–  галузева співпраця;

–  співробітництво у галузі охорони довкілля [3].

  За минулі роки Україна робила можливі кроки задля органічної інтеграції в європейську спільноту. Наша держава стала першою з країн СНД, яка уклала з ЄС угоди про партнерство і співробітництво (1994), стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) тощо. Нинішніми формами співробітництва України та ЄС є технічна допомога, торгівля й інвестиційна діяльність. У 2011 році Україна посіла 22-е місце серед найбільших торговельних партнерів Європейського Союзу. Експорт українських товарів до ЄС склав 26,6%, а імпорт з ЄС – 31,2%. У 2011 році загальний товарообіг між Україною та ЄС сягнув 36,6 мільярдів євро (у порівнянні з 2010 роком товарообіг збільшився на 1,1%) [4]. Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною, оскільки характерною рисою євроінтеграційного процесу України є надто обережна позиція Євросоюзу. Така поведінка спричинена наступними чинниками:

–  суттєві відмінності нормативно-правової бази України та ЄС;

–  зношеність основних виробничих фондів української економіки;

–  низький рівень конкурентоспроможності українських підприємств;

–  недостатня розвинутість української економіки;

–  намагання провідних західних держав зберегти стабільність ЄС [5].

Крім того, високий рівень корумпованості, закритість державно-управлінської системи, слабкість демократичних інституцій, утиск преси, відсутність чітких позицій щодо внутрішнього розвитку та зовнішньої політики суттєво знижують швидкість євроінтеграційних процесів.

Розглянувши нинішню ситуацію, можна зробити висновки, що подальший розвиток відносин України з Європейським Союзом потребує: досягнення відповіднихякісних характеристик, макроекономічної стабілізації та підвищення ефективності економіки нашої держави; дотримання умов, необхідних для вступу до ЄС; впровадження європейських норм і стандартів в економіку, соціальну політику, освіту, науку та техніку; адаптації українського законодавства до правових норм ЄС; розвитку та поглиблення регіональної інтеграції, встановлення та поглиблення прямих контактів із державами-членами та кандидатами в члени Євросоюзу [6].

Список використаних джерел:

1. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – К: Академвидав, 2008. – 652 с.

2. Міжнародна Дипломатична Місія Народної Дипломатії «Європейська Україна» [Електронний ресурс] // Європейська інтеграція. – Режим доступу: http://www.euroukraine.com.ua/ en/european-integration

3. Кордон М. В. Європейська та євроатлантична інтеграція України [Електронний ресурс] / М. В. Кордон // Українські підручники онлайн. – Режим доступу: http://www.pidruchniki.ws/10561127/politologiya/spivrobitnitstvo_ukrayini_yevropeyskim_soyuzom#927

4. Двостороння торгівля між Україною та ЄС [Електронний ресурс] // Представництво Європейського Союзу в Україні. – Режим доступу: http://www.eeas.europa.eu/delegations/ukraine/eu_ukraine/trade_relation/bilateral_trade/index_uk.htm

5. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – К: Академвидав, 2008. – 655 с.

6. Двостороння торгівля між Україною та ЄС [Електронний ресурс] // Журнал Верховної Ради України «Віче». – Режим доступу: http://www.eeas.europa.eu/delegations/ukraine/ eu_ukraine/trade_relation/bilateral_trade/index_uk.htm