К. е. н. Іваннікова Н. А.
ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна
УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ ПРИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ
Сучасний стан розвитку України характеризується посиленням соціально-економічної диференціації регіонів, що значно ускладнює подальше впровадження ринкових перетворень в країні. У контексті інтеграції України до Європейського співтовариства важливим завданням є формування регіональної політики, в основі якої б лежала концепція використання власних ресурсів та резервів розвитку, реалізації конкурентних переваг, стимулювання чинників економічного зростання. У зв’язку з цим актуальною проблемою є удосконалення існуючої системи управління промисловими підприємствами регіону, а найперспективнішою стратегією забезпечення їх конкурентоспроможності − активізація інноваційної діяльності.
Стан інноваційної діяльності в Дніпропетровській області характеризується низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. Так, у 2011 році інноваційною діяльністю в промисловості займалося 0,54% загальної кількості промислових підприємств (2009 − 0,49%; 2010 − 0,54%). Також за останні три роки відбувалося незначне зменшення питомої ваги промислових підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси (2009 − 56,5%; 2010 − 47,1%; 2011 − 51%). Але спостерігається позитивна динаміка кількості впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих нових технологічних процесів (2009 − 26,1%; 2010 − 21,6%; 2011 − 33,3%), освоєння виробництва інноваційних видів продукції (2009 − 56,5%; 2010 − 51%; 2011 − 66,7%) [1].
Згідно зі статистичними даними в регіоні в 2009 році було випущено інноваційної продукції, що є новою для ринку, на суму 532,4 млн. грн., у 2010 році − 179,7 млн. грн., 2011 − 471,5 млн. грн., а новою продукцією для підприємства у 2009 році на суму 955,9 млн. грн., 2010 − 339,3 млн. грн., 2011 − 668,1 млн. грн. Найбільша частка інноваційної продукції в регіоні припадала в 2011 році на виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерних матеріалів − 50%; виробництво транспортних засобів та устаткування − 29,6%; на підприємства добувної промисловості − 15,2%; підприємства машинобудування − 15,1% [1].
Виникнення такого стану спричинено багатьма чинниками, які варіюються від нестачі фінансових ресурсів для впровадження інновацій до вичерпання можливостей інноваційно активних в минулому підприємств для проведення діяльності в цьому напрямку. Це дає змогу зробити висновок, що підприємства для забезпечення конкурентоспроможності повинні самостійно і цілеспрямовано формувати та здійснювати політику диверсифікації інноваційного розвитку і виявляти фактори, які стимулюють або сповільнюють цей процес.
На нашу думку, процесу диверсифікації інноваційного розвитку промисловості регіону сприяють економічні, техніко-технологічні і соціальні фактори.
Економічні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промисловості. У цій групі можна виділити вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на інноваційний розвиток промисловості. До факторів зовнішнього середовища можна віднести переважання експорту (10363194,7 тис. $ США) над імпортом (6717160,1 тис. $ США) у 2011 році. Але, аналізуючи товарну структуру зовнішньої торгівлі, треба відзначити, що імпорт продукції хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості, полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них, текстильних матеріалів та текстильних виробів значно перевищує експорт в регіоні. Серйозні зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі викликані світовою фінансово-економічною кризою 2008–2009 рр. та не конкурентоспроможністю вітчизняної промислової продукції на світовому ринку. А це вказує на необхідність інноваційних перетворень у промисловому виробництві та його диверсифікації.
До внутрішніх економічних факторів диверсифікації інноваційного розвитку промисловості можна віднести фінансові результати діяльності промисловихпідприємств. Інноваційна продукція забезпечує підвищення конкурентоспроможності промислового підприємства, підвищення його рентабельності. У цьому питанні бачимо позитивні зміни. Так, у 2011 році 59,9% промислових підприємств регіону одержали прибуток до оподаткування (2009 рік − 57,2%; 2010 − 58,7%), а рентабельність операційної діяльності в промисловості становила в 2009 році − -0,1%; 2010 − 7,4%; 2011 − 12,1%. Це дає змогу зробити висновок про доцільність диверсифікації для забезпечення ефективності функціонування підприємств [1].
Техніко-технологічні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промисловості характеризуються розвитком інноваційної техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення промислових продуктів, матеріалів. Треба відмітити, що в регіоні було впроваджено нових технологічних процесів у 2009 році 50, 2010 − 57, 2011 − 83 одиниці; впроваджено інноваційних видів продукції в 2009 − 104; 2010 − 110; 2011 − 100 найменувань, з них нових для ринку: у 2009 − 31; 2010 − 37; 2011 − 36 найменувань; нових для підприємств: у 2009 − 73; 2010 − 73; 2011 − 64 найменування [1]. Стає очевидним, що існує значна кількість промислових підприємств, що працюють із найстарішими технологіями. Малою є частка підприємств, на яких вік технологічних процесів не перевищує 10 років. Необхідність оновлення технічного потенціалу підтверджує необхідність диверсифікації технологічних процесів інноваційного характеру.
Соціальні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промисловості. Диверсифікація діяльності сприяє підвищенню розміру заробітної плати. У промисловості регіону середньомісячна номінальна заробітна плата працівників у 2011 році порівняно з 2009 роком зросла на 1066,2 грн. і становила 3364,4 грн. (2009 − 2298,2 грн.; 2010 − 2862,5 грн.), цей рівень є вищим, ніж у загальному секторі економіки регіону (2009 − 1962,9 грн.; 2010 − 2368,6 грн.; 2011 − 2790,5 грн.). Однак за рахунок впровадження інновацій в окремі види промислової діяльності спостерігається скорочення розриву між ними. Так у 2011 році середньомісячна заробітна плата в добувній промисловості, металургійному виробництві була вищою, ніж загальний показник в промисловості по регіону (4360,5 грн. та 3845,7 грн. відповідно).
Зазначимо, що з диверсифікацією інноваційного розвитку промисловості зростатиме потреба в працівниках високої кваліфікації, що, у свою чергу, відобразиться на якості робочої сили. На кінець 2011 року в промисловості регіону 23,5% найманих працівників мають повну вищу освіту, 26% − неповну та базову вищу освіту, навчались новим професіям 6,4%, а підвищили кваліфікацію 20,2% до облікової кількості штатних працівників [1].
В управлінні диверсифікацією використовується підхід до інновацій з позицій їхньої ринкової перспективності. Відмітимо, що часто диверсифікацію розглядають як глобальну стратегію, що спрямована на докорінні зміни в організації і структурі виробництва. В умовах жорсткої конкуренції, дефіциту фінансових ресурсів без державної підтримки складно здійснити великомасштабну диверсифікації. Сьогодні актуальним як для регіонів, так і для підприємств, що розташовані на територіях регіонів, є використання інформації про потреби регіональних споживачів, на основі якої можна організувати розробку і виробництво нової продукції. Інноваційний підхід в управлінні диверсифікацією діяльності підприємства на регіональному рівні містить:
1. Дослідження ринку нового продукту на основі стратегії розвитку регіону.
2. Прогнозування діяльності, характеру і стадій життєвого циклу нового продукту. Здійснюється прийняття рішень, пов’язаних: з розміром і характером виділення, або створенням під новий чи модернізований продукт виробничих потужностей; оптимальним обсягом капіталовкладень; з методами амортизації технологічного обладнання; вибором між купівлею або орендою обладнання; зі змістом трудових контрактів для найманих працівників; з рівнем перекваліфікації персоналу.
3. Визначення способів просування і продажу нового продукту в регіоні.
4. Дослідження кон’юнктури ринків ресурсів.
5. Пошук субконтракторів.
6. Проробка можливих варіантів кооперації з партнерами, використання аутсорсингу.
7. Здійснення комплексного аналізу витрат, цін, обсягів виробництва і продажу нового продукту, фінансових можливостей.
8. Планування й оцінювання ефективності інновацій.
9. Аналіз ризиків, визначення методів їх мінімізації, страхування і компенсації.
10. Вибір організаційної форми структури створення, освоєння і розміщення на ринку нового продукту.
Список використаних джерел:
1. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2011 рік. − Дніпропетровськ, 2012. − 532 с.