К. е. н. Іваннікова Н. А.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ ПРИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ

Сучасний стан розвитку України характеризується посиленням соціально-еко­номічної диференціації регіонів, що значно ускладнює подальше впровадження ринкових перетворень в країні. У контексті інтеграції України до Євро­пейсь­кого співтовариства важливим завданням є формування регіональної політики, в основі якої б лежала концепція використання власних ресурсів та резервів розвитку, реалізації конкурентних переваг, стимулювання чинників економіч­ного зростання. У зв’язку з цим актуальною проблемою є удосконалення існую­чої системи управління промисловими підприємствами регіону, а най­перспек­тив­нішою стратегією забезпечення їх конкурентоспроможності − акти­візація інноваційної діяльності.

Стан інноваційної діяльності в Дніпропетровській області характери­зуєть­ся низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. Так, у 2011 році інноваційною діяльністю в промисловості займалося 0,54% загаль­ної кількості промислових підприємств (2009 − 0,49%; 2010 − 0,54%). Також за останні три роки відбувалося незначне зменшення питомої ваги промислових підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси (2009 − 56,5%; 2010 − 47,1%; 2011 − 51%). Але спостерігається позитивна динаміка кількості впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих нових технологічних про­цесів (2009 − 26,1%; 2010 − 21,6%; 2011 − 33,3%), освоєння виробництва інноваційних видів продукції (2009 − 56,5%; 2010 − 51%; 2011 − 66,7%) [1].

Згідно зі статистичними даними в регіоні в 2009 році було випущено інно­ваційної продукції, що є новою для ринку, на суму 532,4 млн. грн., у 2010 році − 179,7 млн. грн., 2011 − 471,5 млн. грн., а новою продукцією для під­приємс­тва у 2009 році на суму 955,9 млн. грн., 2010 − 339,3 млн. грн., 2011 − 668,1 млн. грн. Найбільша частка інноваційної продукції в регіоні припадала в 2011 році на виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерних матеріалів − 50%; виробництво транспортних засобів та устаткування − 29,6%; на підприємства добувної промисловості − 15,2%; підприємства машинобудування − 15,1% [1].

Виникнення такого стану спричинено багатьма чинниками, які варіюються від нестачі фінансових ресурсів для впровадження інновацій до вичерпання можливостей інноваційно активних в минулому підприємств для проведення діяльності в цьому напрямку. Це дає змогу зробити висновок, що підприємства для забезпечення конкурентоспроможності повинні самостійно і цілеспрямо­ва­но формувати та здійснювати політику диверсифікації інноваційного розвитку і виявляти фактори, які стимулюють або сповільнюють цей процес.

На нашу думку, процесу диверсифікації інноваційного розвитку промисло­вості регіону сприяють економічні, техніко-технологічні і соціальні фактори.

Економічні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промис­ло­вості. У цій групі можна виділити вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на інноваційний розвиток промисловості. До факторів зовнішнього середовища можна віднести переважання експорту (10363194,7 тис. $ США) над імпортом (6717160,1 тис. $ США) у 2011 році. Але, аналізуючи товарну структуру зовнішньої торгівлі, треба відзначити, що імпорт продукції хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості, полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них, текстильних матеріалів та текстильних виробів значно пере­вищує експорт в регіоні. Серйозні зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі викликані світовою фінансово-економічною кризою 2008–2009 рр. та не конку­ренто­спроможністю вітчизняної промислової продукції на світовому рин­ку. А це вказує на необхідність інноваційних перетворень у промисловому вироб­ництві та його диверсифікації.

До внутрішніх економічних факторів диверсифікації інноваційного розвит­ку промисловості можна віднести фінансові результати діяльності промисловихпідприємств. Інноваційна продукція забезпечує підвищення конкуренто­спро­мож­­ності промислового підприємства, підвищення його рентабельності. У цьо­му пи­танні бачимо позитивні зміни. Так, у 2011 році 59,9% промислових під­приємств регіону одержали прибуток до оподаткування (2009 рік − 57,2%; 2010 − 58,7%), а рентабельність операційної діяльності в промисловості стано­ви­ла в 2009 ро­ці − -0,1%; 2010 − 7,4%; 2011 − 12,1%. Це дає змогу зробити вис­но­­вок про до­ціль­ність диверсифікації для забезпечення ефективності функціо­нування під­приємств [1].

Техніко-технологічні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промисловості характеризуються розвитком інноваційної техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення промислових продуктів, ма­те­ріа­лів. Треба відмітити, що в регіоні було впроваджено нових техно­логічних про­цесів у 2009 році 50, 2010 − 57, 2011 − 83 одиниці; впроваджено ін­нова­цій­них ви­дів продукції в 2009 − 104; 2010 − 110; 2011 − 100 найменувань, з них но­вих для ринку: у 2009 − 31; 2010 − 37; 2011 − 36 найменувань; нових для під­приємств: у 2009 − 73; 2010 − 73; 2011 − 64 найменування [1]. Стає оче­вид­ним, що існує знач­на кількість промислових підприємств, що працюють із найста­рі­ши­ми тех­нологіями. Малою є частка підприємств, на яких вік техно­ло­гічних процесів не перевищує 10 років. Необхідність оновлення технічного потенціалу підтвер­джує необхідність диверсифікації технологічних процесів інноваційного харак­теру.

Соціальні фактори диверсифікації інноваційного розвитку промисло­вості. Диверсифікація діяльності сприяє підвищенню розміру за­робіт­ної плати. У промисловості регіону середньомісячна номінальна заробітна плата пра­ців­ни­ків у 2011 році порівняно з 2009 роком зросла на 1066,2 грн. і станови­ла 3364,4 грн. (2009 − 2298,2 грн.; 2010 − 2862,5 грн.), цей рівень є вищим, ніж у загальному сек­то­рі економіки регіону (2009 − 1962,9 грн.; 2010 − 2368,6 грн.; 2011 − 2790,5 грн.). Однак за рахунок впровадження інновацій в окремі види промислової діяль­нос­ті спостерігається скорочення розриву між ними. Так у 2011 році середньо­місячна заробітна плата в добувній промисловості, металургійному виробництві була вищою, ніж загальний показник в промисловості по регіону (4360,5 грн. та 3845,7 грн. відповідно).

Зазначимо, що з диверсифікацією інноваційного розвитку промисловості зростатиме потреба в працівниках високої кваліфікації, що, у свою чергу, ві­до­бра­зиться на якості робочої сили. На кінець 2011 року в промисловості регіону 23,5% найманих працівників мають повну вищу освіту, 26% − неповну та ба­зо­ву вищу освіту, навчались новим професіям 6,4%, а підвищили кваліфікацію 20,2% до облікової кількості штатних працівників [1].

В управлінні диверсифікацією використовується підхід до інновацій з по­зи­цій їхньої ринкової перспективності. Відмітимо, що часто диверсифікацію роз­глядають як глобальну стратегію, що спрямована на докорінні зміни в організації і структурі виробництва. В умовах жорсткої конкуренції, дефіциту фінансових ресурсів без державної підтримки складно здійснити велико­масштаб­ну диверсифікації. Сьогодні актуальним як для регіонів, так і для під­приємств, що розташовані на територіях регіонів, є використання інформації про потреби регіональних споживачів, на основі якої можна організувати роз­робку і виробництво нової продукції. Інноваційний підхід в управлінні диверси­фікацією діяльності підприємства на регіональному рівні містить:

1. Дослідження ринку нового продукту на основі стратегії розвитку ре­гіону.

2. Прогнозування діяльності, характеру і стадій життєвого циклу нового продукту. Здійснюється прийняття рішень, пов’язаних: з розміром і характером виділення, або створенням під новий чи модернізований продукт виробничих потужностей; оптимальним обсягом капіталовкладень; з методами амортизації технологічного обладнання; вибором між купівлею або орендою обладнання; зі змістом трудових контрактів для найманих працівників; з рівнем переква­лі­фі­ка­ції персоналу.

3. Визначення способів просування і продажу нового продукту в регіоні.

4. Дослідження кон’юнктури ринків ресурсів.

5. Пошук субконтракторів.

6. Проробка можливих варіантів кооперації з партнерами, використання аутсорсингу.

7. Здійснення комплексного аналізу витрат, цін, обсягів виробництва і про­­дажу нового продукту, фінансових можливостей.

8. Планування й оцінювання ефективності інновацій.

9. Аналіз ризиків, визначення методів їх мінімізації, страхування і ком­пенсації.

10. Вибір організаційної форми структури створення, освоєння і розмі­щення на ринку нового продукту.

Список використаних джерел:

1. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2011 рік. − Дніпро­петровськ, 2012. − 532 с.