Щеньова В. Б., Уварова К. В.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

СОЦІАЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Громадяни з інвалідністю є серед усіх верств населення будь-якого сус­пільства. Нині можна говорити про глобальний характер проблеми інвалідності – в усьому світі ті чи інші можливості обмежені приблизно в кожної десятої лю­дини (650 млн. людей), з них майже 470 млн. осіб працездатного віку. Для Ук­раїни проблема соціального захисту інвалідів є особливо значущою: якщо на початку 90-х рр. минулого століття загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн. осіб, то в 2008 р. їх чи­сельність дорівнювала 2,65 млн. осіб в загальній структурі населення становить 5,3% усього населення, відповідно їх кількість зросла майже в 1,6 рази. Згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» «інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист». За Конс­ти­туцією України, діяльність держави щодо інвалідів виявляється не лише в гро­шовому еквіваленті, а й особливого планування житла, громадського транс­пор­ту, виробами медичного призначення, сприяння у здобутті освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг.

Значна частина інвалідів погано матеріально забезпечена. Невеликі роз­міри соціальної допомоги від держави та особливі потреби таких людей не доз­воляють підтримувати суспільно прийнятний рівень життя. В українському сус­пільстві мало змінилися стереотипи у ставленні до інвалідів – ідея рівних прав та надання рівних можливостей інвалідові ще не є загальновизнаною.

Окремо слід зауважити на проблемі працевлаштування інвалідів. Практика показує, що залучення громадян з інвалідністю до сфери праці важливе як для них самих, так і для держави, оскільки підвищується життєвий рівень інвалідів, збільшується їх платоспроможність, а також можливість самореалізації. У ба­гатьох країнах створені такі умови, що працюючі інваліди складають у серед­ньому половину осіб від загальної кількості людей з обмеженими можливос­тями. Так, у США працюють 29% громадян, які мають порушення здоров’я, у Великобританії – 40%, Італії – 55%, Швеції – 60%, Китаї – 80%. В Україні працюючих інвалідів нараховується близько 20%, при тому, що кількість ін­валідів працездатного віку становить 1,5 млн. осіб, серед яких працює майже 443 тис.

В Україні, як і в більшості європейських країн, діє концепція квотування державою певного відсотка робочих місць на підприємствах. Відповідно до ст. 19Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», всім підприємствам, установам та організаціям з кількістю працюючих від 8 і більше осіб встановлено норматив зі створення 4% робочих місць для працевлаш­тування інвалідів. Для порівняння: в Італії та Іспанії – 2%, у Німеччині – 5%, у Франції – 6%. Таку квоту в Україні зобов’язані всі суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, проте лише 55% підприємств дотримуються встановленого показника, їм вигідніше сплатити штраф, ніж забезпечити ро­ботою інваліда. При цьому лише незначна частина коштів від штрафних санк­цій спрямовується на створення робочих місць для інвалідів.

Згідно з Податковим кодексом України, статтею 154.1 «звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадсь­кими організаціями інвалідів і є їх повною власністю … де протягом поперед­нього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці». Отже, підприємцям вигідно аби на їх під­приємстві працювали інваліди, але слід врахувати високі витрати. Це пов’язано з необхідністю створення спеціальних умов праці для робітників, забезпечення для них гнучкого і полегшеного графіка роботи. Тому актуальним є питання про створення соціальних підприємств. Соціальні підприємства створюються і розвиваються для того, щоб на робочих місцях, які вони надають, могли працювати люди, для яких робота на ринку праці в силу їх специфічних об­межень є на даний момент неможливою. Соціальні підприємства використо­вуються також як компонент підготовки людей з інвалідністю до подаль­шого працевлаштування на відкритому ринку праці. В якості прикладів успішних зарубіжних моделей соціальних підприємств можна навести такі організації:

– Community Options Inc. (США) має соціальні підприємства у восьми шта­тах (друкарні, квіткові магазини і т. д.). Співробітниками компанії є більше 2 тис. працівників, з них близько 1,5 тис. осіб з обмеженими можливостями. Як правило, це люди з дуже серйозною інвалідністю – з різними обмеженнями можливостей інтелектуального плану: аутизм, черепно-мозкові травми та інші серйозні неврологічні розлади. Створені соціальні підприємства завдяки гра­мот­ному адмініструванню є досить успішними в плані бізнесу. До того ж, ком­панія отримує і серйозну підтримку з боку влади штатів;

– «Beacon Group» (США), незважаючи на те що є некомерційною орга­нізацією, за розмахом офісних та виробничих площ нагадує велику бізнес-кор­порацію. Вона спеціалізується на працевлаштуванні людей з ментальної інва­лід­ністю та психічними захворюваннями. Для цього співробітники з подібними обмеженнями отримують практичний досвід роботи на виробництві нескладних деталей для компанії «Айрбас» та утилізації побутових відходів і надалі праце­влаштовуються в інші організації на відкритому ринку праці. «Beacon Group» має стабільне фінансування завдяки своїй комерційній діяльності, а також під­тримці влади штату Арізона.

Можна виділити два можливих шляхи створення соціальних підприємств:

1) ініціатива самих людей з інвалідністю або їх громадського об’єднання;

2) ініціатива представників бізнесу (такими можуть виступати як окремі менеджери, так і вже сформовані і успішні комерційні структури).

За кордоном активно використовуються обидві моделі, навіть з деяким ухилом у бік другої.

Незважаючи на те, що соціальні підприємства займаються бізнесом, вони активно використовують державні субвенції та залучають приватні кошти для своєї діяльності. Уряд в різних країнах по-різному підтримує соціальні підпри­єм­ст­ва: від державних грантів до податкових пільг і компенсації частини за­робітної плати співробітників. Існування подібних соціальних підприємств без додаткової державної і суспільної підтримки неможливо. Причиною цього є те, що досягти економічної ефективності та самостійності, використовуючи працю такого роду робітників, практично неможливо. Уряд повинен чітко усві­домлювати, які соціальні підприємства йому потрібні і які суспільні завдання вони будуть вирішувати.

На мою думку, при правильному використанні потенціалу соціальних під­приємств вони можуть стати важливим і ефективним інструментом вирішення проблем зайнятості людей з інвалідністю в Україні. Для цього потрібно пройти такі стадії:

1. Визначити частку інвалідів, які можуть працювати.

2. Держава повинна усвідомити, які соціальні підприємства їй потрібні, які завдання вони будуть виконувати.

3. Проаналізувати юридичну базу, щодо прав інвалідів.

4. Визначитися щодо фінансування соціальних підприємств.

Провести програми, які передбачають проведення перепідготовки та під­вищення професійної кваліфікації осіб з обмеженими можливостями на спе­ціаль­но створених робочих місцях – з розрахунку, що це дозволить їм отримати конкурентоспроможні професійні навички.