Ворожко Р. О.
ОКВНЗ «Інститут Підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води,Україна
ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ
На сучасному етапі розвитку малого підприємництва сьогодні є стратегічним завданням економічної політики нашої держави в умовах переходу до ринкового господарства. Після прийняття Цивільного та Господарських кодексів України стало передумовою для проведення систематизації законодавства, що регулює господарську діяльність. В останні роки в Україні були прийняті нормативно правові акти, що регламентують діяльність окремих видів суб’єктів господарської діяльності, в основному із статусом юридичної особи. Що стосується правового забезпечення господарської діяльності фізичних осіб, то правовими нормами врегульовано лише обмежене коло відносин за участю суб’єктів господарювання в Україні. А саме, нормативно правові акти, що декларують право фізичної особи на здійснення господарської діяльності, що встановлюють коло осіб, які не мають безпосередньо здійснювати господарську діяльність, регламентують порядок державної реєстрації підприємців та особливості оподаткування.
На сьогоднішній час практика показує, що дуже складно відрізнити законне чи незаконне підприємництво, складнощі виникають і досі з відмежування господарської діяльності від інших видів діяльності. Це пов’язано, перш за все, із законодавчою невизначеністю окремих питань у сфері підприємництва, недосконалістю регулювання умов та особливостей здійснення фізичними особами господарської діяльності.
Метою дослідження є вивчення правових питань господарської діяльності та її здійснення фізичною особою й обґрунтування пропозицій, щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює господарську діяльність громадян.
При визначенні поняття «Підприємництво» на сучасному етапі необхідно містити правову і економічну характеристику підприємництва, як процесу інновації та створення нового ризикового підприємства шляхом використання основних напрямів: особливості, оточення, організації та процесу [1].
Чітке визначення поняття «Підприємництво» сформульоване в ст. 42 Господарського кодексу України – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2]. Найбільші розмови у наукових колах викликає така характерна ознака підприємництва, як систематичність. Вчені-юристи визнають систематичність необхідною ознакою підприємництва, але називають її по різному: постійність, професійна основа господарської діяльності, регулярний характер. На нашу думку, всі ці характеристики разом утворюють систематичність.
Із судової практики можна навести приклад, коли фізична особа, яка притягається до кримінальної відповідальності за провадження незаконної господарської діяльності, а саме без державної реєстрації [3] але кваліфікація правоохоронними органами такого злочину викликала багато заперечень, зокрема щодо систематичності її здійснення.
Тому у правовій літературі з цього приводу неодноразово зазначалося, що епізодична або одинична діяльність не може вважатися господарською. Таким чином у разі виникнення спору про систематичність провадження господарської діяльності питання має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин. Наприклад, слід послатися на досвід інших країн, де особа, яка здійснює торговельну операцію, вважатиметься комерсантом лише тоді, коли вона провадить її як значну, звичайну професійну діяльність; така діяльність має бути для комерсанта основною і не повинна бути побіжною [4]. На відміну від українського законодавства, обов’язковою ознакою господарської діяльності у зарубіжних країнах є її професійний характер, оскільки комерсанти (підприємці, суб’єкти господарювання та інші) не зможуть надати споживачам якісні товари та послуги не володіючи достатнім професійним рівнем у своїй справі. Також господарська діяльність повинна бути постійною та систематичною, її завдання полягає у тривалому і регулярному забезпеченні потреб громадян у будь-яких товарах чи послугах.
Мету одержання прибутку як ознаку підприємництва визнають майже всі як законодавець так і наукові працівники. Вважається, що прибуток суб’єкта господарювання складається з двох елементів: звичайного прибутку ділової людини та надлишку над звичайним прибутком. Другий елемент є підприємницьким доходом у вигляді форми суспільної винагороди за інноваційний пошук, новаторство у виробництві. Таким чином, мета одержання прибутку є необхідною ознакою господарської діяльності, згідно з якою суб’єкти господарювання у процесі діяльності намагаються одержати прибуток, але для переважної більшості фізичних осіб є важливим збереження розпочатої справи, тобто усталеність свого становища, внаслідок чого прибуток є не метою, а засобом [5].
Необхідно виділити індивідуальну трудову діяльність яку часто ототожнюють із приватним підприємництвом [1]. З цією точкою зору не можна погодитися, так як індивідуальна трудова діяльність – це трудова діяльність особи, яка працює сама на себе та отримує доходи з метою задоволення своїх власних потреб. Тому відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» відносить, окрім працюючих по найму, також громадян, які забезпечують себе роботою, у тому числі підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю чи творчою діяльністю. Такі форми зайнятості населення в науковій літературі називають формами самозайнятості громадян; при цьому приватне підприємництво та індивідуальна трудова діяльність є різними формами зайнятості. Але у сучасному законодавстві України визначення терміну «індивідуальна трудова діяльність» відсутня та не має чіткої кваліфікації дій самозайнятої фізичної особи, яка займається подібним видом діяльності без реєстрації суб’єкта господарювання.
Тому необхідно зробити висновок, що на даний час господарська діяльність фізичних осіб в Україні не завжди пов’язана з систематичністю отримання прибутку, а інколи доходи від такої діяльності ледве покривають витрати та не забезпечують фізичній особі достатній життєвий рівень. Відповідно до Конституції України та інших нормативно правових актів, вважаю найбільш прийнятним забезпечення у національному законодавстві для фізичних осіб право вільно обирати: займання індивідуальною трудовою діяльністю чи приватним підприємництвом із відповідними правовими наслідками.
Список використаних джерел:
1. Саніахметова Н .О. Підприємницьке право / Н .О. Саніахметова. – К., 2001. – С. 26, 704.
2. Господарський кодекс України. – К., 2004. – С. 36.
3. Короткевич М. Застосування законодавства про порушення порядку зайняття господарською діяльністю / М. Короткевич // Право України. – 2000. – № 10. – С. 55–56.
4. Щербина В. С. Господарське право України / В. С. Щербина. – К., 2005. – С. 85–90.
5. Мединський В. Г. Інноваційне підприємництво / В. Г. Мединський, Л. Г. Шаршукова. – М. 1997. – С.145.