Стенічева І. Б.
ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна
ІНТЕГРАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
На сучасному етапі світового розвитку перед багатьма країнами і особливо тими, що нещодавно заявили про себе, як самостійні суб’єкти міжнародних відносин, постають проблеми щодо пошуку відповідного місця в системі світового господарства. Україна, як і інші республіки колишнього Радянського Союзу, у досить непростих умовах визначає параметри соціально-економічної й геополітичної моделі розвитку. Інтеграція до об’єднаної Європи є основним національним інтересом нашої країни, який може бути реалізований завдяки грамотно побудованій моделі економічного розвитку, що становить підґрунтя функціонування господарства [1].
Моделі економічного розвитку в рамках системи сучасного капіталізму становили предмет аналізу й вітчизняних учених. Наприклад, С. Мочерний виділяє такі основні моделі: 1) ринкової економіки з її модифікаціями та історичними формами; 2) змішаної економіки, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національної економіки; 5) капіталістичної економіки; 6) народної економіки. Найоптимальнішою моделлю для України може бути модель народної економіки, яка передбачає використання усіх типів власності (за домінування трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування [2]. В Україні дотепер не сформована ефективна модель розвитку економіки, що повною мірою відбивала б її національні економічні інтереси і стала макроекономічною теоретичною базою ефективної державної економічної політики.
Системний аналіз стратегії, тактики і результативності економічних трансформацій та реформ, проведених у нашій країні від 1992 року, дозволяє констатувати, що вони, на жаль, виявилися неуспішними попри правильність загальної базової парадигми, яка полягала у переході від адміністративно-командної до ринкової системи економіки та господарювання. Головними причинами хибного реформування в українському варіанті слід визнати: відсутність правильно сформованих національних економічних інтересів, на реалізацію яких має бути націлена модель економіки, що впроваджується в країні; хибно визначене теоретичне підґрунтя економічної моделі розвитку у вигляді ліберально-космополітичних концепцій суто монетаристського спрямування та автоматичне дотримання порад і некритичне сприйняття досвіду їх носіїв; вибір і застосування невдалого механізму реалізації загальної стратегії реформ, інструментами якого виступили масова ваучерна приватизація левової частки державної власності, запровадження системи стихійного ціноутворення, одномоментне відкриття економіки для недержавного експорту та імпорту, зміни законодавства, соціальних і господарських інститутів, що зумовили створення у країні корупційного середовища, формування кланово-корпоративних груп та їх зрощення з державно-бюрократичною номенклатурою.
За даними Світового банку опублікованими у 2012 році, за ВНП на душу населення Україна посідає 122 місце. Виробничо-промисловий комплекс України нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говорить досить низький ВНП на душу населення [3]. При такому низькому рівні економічного розвитку навряд чи можна розраховувати на швидку й ефективну інтеграцію до економічних об’єднань. Науковці стверджують, що наша країна неготова до глобальної інтеграції і конкуренції [4]. Але держава з таким потенціалом не може залишатися в самоізоляції. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу.
Відносно низькі темпи включення країни у світове господарство та надмірно висока залежність економіки від експорту можуть стати чинниками прогресуючого спрощення національної економічної структури. При цьому в ній значно виділятимуться експортоорієнтовані галузі і виробництва, які спеціалізуватимуться на виробництві сировинних або низько технологічних виробів і послуг. Це притягатиме до зазначених галузей основну масу інвестиційних ресурсів, а високотехнологічні галузі будуть виштовхуватися з ринку капіталів експортоорієнтованими виробництвами.
Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної політики. Для підвищення конкурентоспроможності українських підприємств вони повинні впроваджувати інновації. Але зараз 80–90% пропонованих інноваційних ідей відхиляються (коли у США приймається 52% запропонованих ідей) [3].
Сучасна глобальна науково-технологічна, інформаційна, кібернетична та екологічна революція потребує відповідних змін у моделях економічного розвитку [5]. Україна повинна враховувати ці процеси, визначаючи економічну модель свого розвитку. Виходячи із новітніх світових викликів і можливостей, щоб стати конкурентною державою у центрі Європи, Україна має вибудувати інноваційну модель розвитку суспільства.
Список використаних джерел:
1. Соскін О. Моделі влади в Україні: спроба політико-економічного аналізу / О. Соскін // Економічний часопис. – 1997. – № 1. – С. 3–6.
2. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження / С. В. Мочерний. – Львів: Світ, 2001. – 334 с.
3. Шнирков О. І. Конкурентна політика Європейського союзу: монографія / О. І. Шнирков. – К.: Вид-полігр центр «Київ. ун-т», 2008. – 217 с.
4. Школа І. М. Регіональні принципи та економічні аспекти інтеграції України в Європейський Союз / І. М. Школа, О. М. Верстяк // Регіональна економіка. – 2007. – № 2. – С. 226–231.