Стенічева І. Б.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ІНТЕГРАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

 На сучасному етапі світового розвитку перед багатьма країнами і особ­ли­во тими, що нещодавно заявили про себе, як самостійні суб’єкти міжнародних відносин, постають проблеми щодо пошуку відповідного місця в системі сві­тового господарства. Україна, як і інші республіки колишнього Радянського Союзу, у досить непростих умовах визначає параметри соціально-економічної й геополітичної моделі розвитку. Інтеграція до об’єднаної Європи є основним національним інтересом нашої країни, який може бути реалізований завдяки грамотно побудованій моделі економічного розвитку, що становить підґрунтя функціонування господарства [1].

Моделі економічного розвитку в рамках системи сучасного капіталізму становили предмет аналізу й вітчизняних учених. Наприклад, С. Мочерний ви­діляє такі основні моделі: 1) ринкової економіки з її модифікаціями та історич­ними формами; 2) змішаної економіки, яка є найдосконалішою моделлю сучас­но­го капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національної економіки; 5) капіталістичної економіки; 6) народної економіки. Найоптимальнішою мо­дел­лю для України може бути модель народної економіки, яка передбачає вико­ристання усіх типів власності (за домінування трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування [2]. В Україні дотепер не сформована ефективна модель розвитку економіки, що повною мірою відбивала б її національні економічні інтереси і стала макроекономічною теоретичною базою ефективної державної економіч­ної політики.

Системний аналіз стратегії, тактики і результативності економічних транс­формацій та реформ, проведених у нашій країні від 1992 року, дозволяє кон­статувати, що вони, на жаль, виявилися неуспішними попри правильність загальної базової парадигми, яка полягала у переході від адміністративно-ко­мандної до ринкової системи економіки та господарювання. Головними причи­нами хибного реформування в українському варіанті слід визнати: відсутність правильно сформованих національних економічних інтересів, на реалізацію яких має бути націлена модель економіки, що впроваджується в країні; хибно визначене теоретичне підґрунтя економічної моделі розвитку у вигляді лібе­рально-космополітичних концепцій суто монетаристського спрямування та ав­томатичне дотримання порад і некритичне сприйняття досвіду їх носіїв; вибір і застосування невдалого механізму реалізації загальної стратегії реформ, ін­стру­ментами якого виступили масова ваучерна приватизація левової частки дер­жавної власності, запровадження системи стихійного ціноутворення, одно­моментне відкриття економіки для недержавного експорту та імпорту, зміни законодавства, соціальних і господарських інститутів, що зумовили створення у країні корупційного середовища, формування кланово-корпоративних груп та їх зрощення з державно-бюрократичною номенклатурою.

За даними Світового банку опублікованими у 2012 році, за ВНП на душу населення Україна посідає 122 місце. Виробничо-промисловий комплекс Ук­раїни нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говорить досить низький ВНП на душу населення [3]. При такому низькому рівні еко­номічного розвитку навряд чи можна розраховувати на швидку й ефективну інтеграцію до економічних об’єднань. Науковці стверджують, що наша країна неготова до глобальної інтеграції і конкуренції [4]. Але держава з таким потен­ціалом не може залишатися в самоізоляції. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу.

Відносно низькі темпи включення країни у світове господарство та над­мірно висока залежність економіки від експорту можуть стати чинниками про­гресуючого спрощення національної економічної структури. При цьому в ній значно виділятимуться експортоорієнтовані галузі і виробництва, які спеціалі­зуватимуться на виробництві сировинних або низько технологічних виробів і послуг. Це притягатиме до зазначених галузей основну масу інвестиційних ресурсів, а високотехнологічні галузі будуть виштовхуватися з ринку капіталів експортоорієнтованими виробництвами.

Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної політики. Для підвищення конкуренто­спроможності українських підприємств вони повинні впроваджувати інновації. Але зараз 80–90% пропонованих інноваційних ідей відхиляються (коли у США приймається 52% запропонованих ідей) [3].

Сучасна глобальна науково-технологічна, інформаційна, кібернетична та екологічна революція потребує відповідних змін у моделях економічного роз­витку [5]. Україна повинна враховувати ці процеси, визначаючи економічну модель свого розвитку. Виходячи із новітніх світових викликів і можливостей, щоб стати конкурентною державою у центрі Європи, Україна має вибудувати інноваційну модель розвитку суспільства.

Список використаних джерел:

1. Соскін О. Моделі влади в Україні: спроба політико-економічного аналізу /  О. Соскін // Економічний часопис. – 1997. – № 1. – С. 3–6.

2. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження / С. В. Мочерний. – Львів: Світ, 2001. – 334 с.

3. Шнирков О. І. Конкурентна політика Європейського союзу: монографія / О. І. Шнир­ков. – К.: Вид-полігр центр «Київ. ун-т», 2008. – 217 с.

4. Школа І. М. Регіональні принципи та економічні аспекти інтеграції України в Євро­пейський Союз / І. М. Школа, О. М. Верстяк // Регіональна економіка. – 2007. – № 2. – С. 226–231.