К. держ. упр. Орлов В. В., к. с. н. Орлова О. І.
Криворізький національний університет, Україна
УМОВИ ІННОВАЦІЙНОГО ВПЛИВУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Вплив людського капіталу на економічний розвиток так само багатогранний, як і роль самої людини у цій сфері. Аналіз феномену взаємозумовленості процесів формування інноваційної економіки і розвитку людського капіталу дозволяє дійти висновку про те, що інноваційна політика держави, здійснювана у контексті розвитку людського і соціального капіталу, має пріоритетне значення для формування інноваційної економіки.
Теорія людського капіталу – одна з найбільш значних і настільки ж суперечливих новацій в економічній науці другої половини XX – початку XXI ст. Перш за все, ідея «капіталізації» людини відображає деякі суттєві аспекти реальних економічних тенденцій і структур, що одержали розвиток у другій половині ХХ століття. Об’єктивною передумовою формування даної концепції є зміна ресурсної основи суспільного виробництва і економічного росту. Роль домінуючого фактора переходить до інтелектуально-творчого потенціалу людини, що і знаходить відображення у відповідній зміні структури продуктивного капіталу і інвестиційних потоків. У цей період витрати компаній на підготовку і розвиток персоналу стають не тільки порівнянними з вкладеннями в матеріально-технічні умови виробництва, але й демонструють стрімке випереджаюче зростання. За останні півстоліття в промислово розвинених країнах питома вага людського капіталу в структурі сукупних активів виріс більш ніж в два рази [1].
Людський капітал є безумовною і довгостроковою стратегією держави. Реалізація цієї стратегії забезпечує вирішення не тільки соціальних завдань, а й сприяє формуванню інноваційно-орієнтованої, конкурентоспроможної економіки та сталого соціально-економічного зростання.
Проте, аналіз впливу людського капіталу на економічний розвиток і визначення його внеску в зростання ВВП стикаються з серйозними труднощами, пов’язаними з так званим»парадоксом продуктивності». Як відомо, економічне зростання забезпечується, насамперед, продуктивністю праці. Але традиційнастатистика продуктивності праці кількісно не враховує дійсно значущого внеску людського капіталу і нових інформаційних технологій в економічне зростання. Наявні позитивні оцінки впливу людського капіталу на темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу, носять в основному експертний характер.
Слід припустити, що якщо людський капітал працює на підвищення продуктивності праці, то витрати останнього на одиницю продукції повинні знижуватися. І хоча цього можна було б очікувати, враховуючи масштаби вкладень в інформаційні технології та розвиток людських ресурсів, однак істотного збільшення випуску на одиницю праці на макрорівні статистика поки не виявляє. Це, зрозуміло, не виключає можливості досягнення високих показників ефективності окремими компаніями, які вкладають кошти в підготовку та перепідготовку персоналу, що працює на високотехнологічному обладнанні. Але в таких ситуаціях продуктивність забезпечується, насамперед, основним (фізичним та технологічним) капіталом. Що ж стосується людського капіталу, то відповідні вкладення носять технологічно обумовлений характер і в цьому сенсі мало чим відрізняються від витрат на навчання працівника в традиційному індустріальному виробництві, хоча розміри і структура витрат в тому і іншому випадку можуть бути істотно різними. В даному контексті не йдеться про креативні компанії, які зацікавлені в гранично широкому розвитку творчих здібностей працівників, що утворюють головний, якщо не єдиний реальний актив таких фірм.
За «парадоксом продуктивності», який обумовлений недосконалістю традиційної статистики, насправді ховається фундаментальна проблема інноваційної якості людського капіталу. Статистика продуктивності праці, що відображає динаміку витратного, природного, компонента робочої сили, за визначенням ігнорує розвиток діяльнісних здібностей людини. У той же час поняття людського капіталу об’єктивно передбачає вкладення інвестиційних ресурсів у розвиток людини, як би воно не обмежувалося формуванням «специфічних», внутрішньо фірмових або загальних здібностей працівника. Під терміном «розвиток» ми розуміємо зміну здібностей працівника, зануреного у відповідне інформаційне середовище, представлене інформаційним обміном. Рух інформації здійснюється в ході навчання, епізодичних або рутинних інформаційних контактів з колегами і товаришами по роботі, дорадчих процедур тощо. Ці процеси супроводжуються постійним взаємопереходом особистісного і об’єктивного знання. У «пунктах» цього взаємопереходу, де здійснюється індивідуальна інтерпретація і ретрансляція інформації, відбувається процес накопичення, розвитку здібностей у вигляді проінновацій. Їх «новизна» спочатку проявляється лише в особистісній унікальності розуміння інформаційного сигналу, але саме на цьому ґрунті «виростають» дійсно інноваційні продукти. Чим вищий освітній рівень суб’єктів цього інтерактивного простору, чим інтенсивніше інформаційний обмін і взаємна зацікавленість його учасників, тим сильніше, за інших рівних умов, виявляється інноваційний імпульс даного співтовариства.
Конкретний механізм інноваційного продукування досить складний і носить багатоступінчастий характер. Зокрема, його дія проявляється в природному відборі інноваційних лідерів – індивідів, схильних до створення нового знання і його практичних додатків; у насиченні інформаційного простору проінноваційними продуктами, що мають перспективи інноваційної зрілості; у формуванні атмосфери «інноваційного збудження» тощо.
Таким чином, визначальний вплив на економічний розвиток людський капітал надає через механізм інноваційного продукування. Врахування цієї обставини має критично важливе значення для розробки і реалізації ефективної інноваційної політики держави.
Список використаних джерел:
1. Бляхман Л. С. Уроки кризиса, перспективы модернизации и экономическая наука / Л. С. Бляхман // Проблемы современной экономики. – 2010. – № 1. – С. 13.