К. філос. н. Дутчак В. В.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК КАТЕРИНОСЛАВЩИНИ НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОГО ЗЛАМУ 1917 РОКУ

До теми економічного та суспільно-політичного розвитку південних губер­ній Російської імперії, та зокрема, Катеринославщини неодноразово зверталися такі дослідники історії нашого краю, як: С. В.Абросимова, Д. В. Архієрейський, М. С. Богомаз , Р. Ю. Васковський, О. Ю. Висоцький, С. П. Донченко, В. А. Пар­хоменко, Ю. Г. Пахоменков, М. С. Поливець, В. С. Старостін, М. П. Чабан та ін.

Мета даної роботи – дослідити причинно-наслідкові паралелі між еконо­мічним розвитком регіону поч. ХХ століття та його соціально-політичними складовими.

На початку XX століття Україна була другим за значенням промисловим регіоном Російської імперії. Основна промисловість її створилася буквально за 10 років бурхливого розвитку у 90-х роках XIX ст. Сформувалися великі про­мислові райони: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізоруд­ний. Нікопольський марганцевий та Південно-Західний цукровий. У 1900 р. в Україні зосереджувалося 69,5% загальноімперського видобутку кам'яного ву­гіл­ля, 57,2% залізної руди, 51,8% виплавки чавуну, 58% сталі. Неухильно збіль­шувалась частка іноземного капіталу в підприємствах України що у 1900 р. ста­новила 80–90%.

Не була осторонь буржуазної індустріалізації і Катеринославська губернія. Так, за роки промислового буму 90-х років XIX ст. Катеринославщина пере­творилась на головну паливно-металургійну базу Російської імперії. Чисель­ність її населення до 1917 року сягнула 3 млн. 500 тис. чол. Бурхливо роз­вивались міста. У 11 містах і містечках мешкали 535 тис. населення губернії. Значними містами Катеринославщини були: Катеринослав, Кам’янське, Пав­лоград, Кривий Ріг, Нікополь» [1, с. 76].

Катеринославська губернія отримувала потужні вливання іноземного ка­піталу. Кам’янський завод Південно-Руського об’єднання належав польським, бельгійським та французьким капіталістам; американські та німецькі під­при­єм­ці контролювали видобуток марганцевих руд на Покровських рудниках (Нікополь-Маріупольського гірничо-металургійного товариства) [9, с. 28]. У са­мому Катеринославі всі значні промислові підприємства, за винятком Олек­сандрівського Південно-Руського заводу Брянського акціонерного товариства та Вагонних майстерень Катеринославської залізниці, належали іноземцям. Між іншим, франко-бельгійському товариству трубопрокатних заводів братів Шодуар належали заводи Шодуар «А», «Б» та «С»; німецькому підприємцю Гантке належав Нижньодніпровський трубопрокатний завод; трубозалізопро­кат­ним заводом володів німець Ланге; власниками сталеливарного заводу були німецькі підприємці Езау та Ко. Іноземний капітал фактично витіснив місцевих підприємців до периферії дрібного виробництва, на кшталт чавунного заводу Худякова, механічного заводу Коршевських в Нікополі, порохового заводу Якубовича в Синельниково, гончарного заводу Сотнікова в Томашівці.

Місцеві підприємці взяли реванш у торгівлі та комерційній діяльності. Ві­домими підприємцями Катеринославщини були: Олександр Поль, Олександр Верховцев.

Утім, хоча, іноземні капіталовкладення й впливали позитивно на еконо­мічний розвиток Катеринославщини, однак велика частина прибутків ви­во­зилась за кордон. Діяльні іноземні капіталісти завоювали ринок і витіснили місцевих підприємців, підірвавши базис української національної буржуазії, що в майбутньому негативно вплинуло на політичне життя регіону.

З розвитком капіталізму змінилася соціально-класова структура сус­піль­ства. Проте буржуазна індустріалізація слабо позначилися на українцях, які у більшості своїй залишалися селянами. У 1897 р. в містах проживало 16% ук­раїнського населення. Загальна кількість промислових робітників України ста­новила 7% робочої сили. Робітники-українці були зайняті здебільшого у сіль­ському господарстві, у цукровій промисловості та на залізничному транспорті. Становище робітників було тяжким. Закон 1897 р. встановлював тривалість робочого дня для чоловіків 11,5 години, для жінок і підлітків – 8 годин. Платню часто видавали продуктами, накладали досить високі штрафи.

Особливістю Катеринославської губернії було те, що питома вага робіт­ничого класу відносно інших верств населення була досить високою у порів­нянні з іншими українськими губерніями. Так, у Катеринославі 1917 році на 300 тис. жителів припадало «близько 50 тисяч» [8, с. 153], надзвичайно строкатого за національним складом, представників робітничого класу. Саме тому з по­чатку ХХ століття серед міського населення регіону неухильно зростає кіль­кість політичних організацій соціалістичного та анархістського спрямування. Вплив основних загальноросійських буржуазних та українських національних партій був незначним.

Буржуазні партії кадетів, особливо «октябристів» («Союз 17 октября»), незважаючи на певний політичний протекціонізм царського уряду, «значного впливу на українське населення не мали» [5, с. 23]. Пояснюється це тим, що соціальною базою кадетів була нечисельна інтелігенція (службовці, юристи, лікарі, вчителі), а партія «октябристів», узагалі, формувалась за рахунок ши­рокого залучення адмінресурсу. «Чимало було таких службовців, – зазначає С. П. Донченко, – яких записували до партії за наказом власників під загрозою звільнення» [5, с. 23]. Окрім того, вказані партії являли собою багатонаціо­нальні угрупування, які спирались переважно на російськомовні верстви на­селення і, таким чином, не могли бути виразниками інтересів саме українського середнього класу.

Під час великого зламу 1917 року спостерігалось зростання впливу серед селянства й робітництва Катеринославщини національних партій соціалістич­ного напрямку. Дослідник історії Катеринославщини Ю. Г. Пахоменков ука­зу­вав на активну діяльність українських соціалістів Катеринослава у справі організації збройних загонів «вільного козацтва», яке виступало альтернативою «червоній гвардії», що перебувала під впливом лівих есерів та більшовиків. «Вільнокозачий» рух «ініціювали та очолили соціалістичні партії – УСДРП та УПСР» [7, с. 56]. Перший курінь «вільного козацтва» в Катеринославі заснував осередок УСДРП з українського пролетаріату міста (приблизно 500 чол.) До козацтва записували лише членів партії. Були створені окремі курені в Нових Кайдаках, на Діївці та Мануїлівці [6]. Павло Скоропадський у своїх «Споми­нах» згадує й про міцну орагнізацію вільного козацтва в Єлісаветграді «ви­ключ­но з заводських робітників» [10, с. 54]. Разом з цим роль кате­рино­слав­ських українських соціал-демократів у місцевих органах влади, де переважали представники загальноросійських партій, перш за все меншовики та есери, була вкрай незначною.

Певний шанс у час розгортання української революції отримали і ук­раїнські ліберали, які взяли участь у муніципальних вборах 1917 року. Міський осередок поміркованої «Української демократично-радикальної партії» на чолі з мовознавцем О. Синявським, підтриманий вчителями, військовими міського гарнізону, залізничниками, отримав 2,6% голосів [3].

Проте, у цілому на Катеринославщині, визначальним (як і до 1917 року) залишався вплив загальноросійських партій соціалістичного спрямування, що пояснюється насамперед відсутністю суто українського місцевого пролетаріату та буржуазії. Адже нові індустріальні центри заселялись переважно тими, хто приїздив з півночі та заходу – як робітниками, так і правлячою верхівкою.

Список використаних джерел:

1. Бюллетень Екатеринославского временного исполнительного комитета общественных и рабочих организаций. – 1917. – № 2. – 5 марта.

2. Висоцький О. Ю. Катеринославські соціал-демократи в українському революційному русі / О. Ю. Висоцький // Грані. – 2001. – № 2 (16). – Берез.­-квіт. – С. 14–19.

3. Донченко С. П. Доля лібералізму в Україні початку ХХ століття / С. П. Донченко // Грані. – 2005. – № 6 (44). – Листоп.-груд. – С. 32­–36.

4. Донченко С. П. Національно-демократичний рух і ліберали / С. П. Донченко // Грані. – 2004. – № 3 (35). – Трав.-черв. – С. 31–35.

5. Донченко С. П. Чисельність політичних партій України початку ХХ ст. /  С. П. Дон­ченко // Грані. – 2007. – № 3 (53).  – Трав.-черв. – С. 22–27.

6. Дутчак В. В. Український національно-визвольний рух на Катеринославщині та Хер­сон­щині 1917–1930 рр.: монографія / В. В. Дутчак. – Дніпропетровськ: Пороги, 2008. – 146 с.

7. Пахоменков Ю. Г. Організація українських військових частин на Катеринославщині в 1917 – на початку 1918 років / Ю. Г. Пахоменков // Грані. – № 2 (22). – 2002. – С. 55–60.

8. Перемога Великої жовтневої соціалістичної революції на Україні: у 2 т. – К.,1967. – Т. 2. – 482 с.

9. Поливец Н. С. Екатеринослав, весна–лето 1917 года: переплетение властей и борьба политических сил / Н. С. Поливец // Грані. – 2002. – № 3 (23). – Трав.-черв. – С. 28–36.

10. Скоропадський П. Спомини / П. Скоропадський.  – К.: Україна, 1992. – 112 с.