Леонтюк-Мельник О. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПРИ ФОРМУВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНУ

Фінансування реальної економіки регіону безперечно пов’язане із ризи­ками капіталовкладень у розвиток конкретних інвестиційних проектів. в зв’язку з цим процес проектних інвестицій при фінансуванні регіональних програм супроводжується інвестиційними ризиками. Такими ризиками можна визнати ризики, що виникають в результаті реалізації інвестиційних проектів та приз­водять до виникнення подій, внаслідок яких відбувається зниження ефек­тив­ності інвестування. На нашу думку такі ризики можливо поділити на ризики фінансових інвестицій та ризики реальних інвестицій.

До ризиків фінансових інвестицій можна віднести ризики, що виникають в результаті проведення фінансових інвестицій та призводять до подій зни­ження ефективності фінансування. До ризиків реальних інвестицій можна від­нести ризики, що виникають в результаті капіталовкладень у реальну економіку та призводять до подій зниження ефективності (доходності) інвестиційних проектів [1, с. 361]. Ризики можна оцінити як специфічні та неспецифічні. Специфічні інвестиційні ризики можуть виникати на діяльності конкретних підприємств і не мають макроекономічної або регіональної форми. Неспе­ци­фічними є ризики, які залежать від впливу економіки в цілому. Вони визна­чаються змінами в розвитку економіки на різних стадіях економічного циклу країни або ринків, нестабільністю податкової політики в сфері інвестиційної діяльності та інших чинників, на які інвестор не може впливати при виборі проекту. Неспецифічні інвестиційні ризики виникають як наслідок відповідних умов інвестиційного клімату, що склались у конкретному регіоні.

Ризик є присутнім на всіх етапах господарської діяльності. Повна від­сутність ризику є неможливою з ряду причин, основними серед яких є:

- ризик визначається психологічними аспектами особи, що приймає рішення і має різну ступінь впливу на ефективність діяльності [2];

- ризик є наслідком інформаційної невизначеності, повну (ідеальну) ве­личину наповненості якої забезпечити не можливо.

До методів управління інвестиційними ризиками можна віднести:

1.  Несприйняття ризику або відміна заходу, внаслідок якого можливе ви­ник­нення критичних чи катастрофічних розмірів ризиків. Несприйняття ризиків для інвестора може характеризувати відмову від отримання прибутків внаслі­док визначених проектних рішень, тобто виникає ситуація упущеної вигоди або невикористаних можливостей.

2.  Попередження ризику – метод згідно якого проводиться оцінка мож­ливих станів щодо отримання розвитку ситуацій ризику та відмова від них або реагування певними діями. Так, у випадку інвестиційних ризиків попере­дженням є: відмова в інвестуванні надмірно ризикованим проектам; контроль по схемах грошових надходжень; перегляд умов інвестування.

3.  Прийняття ступеня ризику – надання відповідальності про наслідки си­туацій ризику за особою, що приймає рішення. інвестування конкретних проек­тів має бути підтверджене, можливостями покриття збитків та втрат.

4.  Розподіл ризиків – перерозподіл частки відповідальності за ризик на учасників реального інвестиційного проекту, що здатні його контролювати краще за інших. Так, у разі реального інвестування є необхідним проведення аналізу щодо можливості взяття часток ризиків як на інвесторів, так і на виконавців проектів.

5.  Страхування ризику – метод покриття конкретних ризиків страховими ресурсами, що можуть бути надані зовні або сформовані всередині підпри­ємства. Страхування ризиків можна розподілити на зовнішнє (передача ризику страховій компанії) та внутрішнє (формування страхових фондів). Зовнішнє страхування ризику полягає в тому, що ризик передається від страхувальника страховій компанії за визначену плату, яку називають страховою премією. В основі управління такими ризиками покладено оптимізацію страхових порт­фелів, в наслідок формування яких здійснюється ефективний набір варіантів розподілу страховок по ризиках. До внутрішніх способів страхування можна віднести резервування, лімітування, диверсифікацію, отримання додаткової інформації та ін.

6.  Створення резервів, запасів на покриття ймовірних збитків є одним з поширених на практиці способів зниження ступеня ризику. Такими резервами можна визнавати як резервні капіталу (запас грошових коштів) для покриття втрат, так і матеріальні резерви (накопичення запасів). Основною проблемою при цьому є співставлення втрат з витратами, що супроводжують утворення ре­зервів (транзакції грошових потоків витрати на зберігання запасів та ін.)

7.  Лімітування – встановлення заданої верхньої межі для заданої операції або ресурсу. Даний спосіб обмежує розмір обсягів вкладень капіталу ін­вес­торами в конкретний проект.

8.  Диверсифікація – це процес розподілу вкладених ресурсів між різними об’єктами (напрямами) інвестування, що безпосередньо не пов’язані між со­бою. Диверсифікація [3, с. 158] забезпечує управління оптимальними інвести­ційними портфелями.

9.  Здобуття додаткової інформації пов’язана із отримання невідомої інфор­мації та залученням додаткових інформаційних джерел, що забезпечать ступінь зниження інформаційної невизначеності.

Список використаних джерел:

1. Бланк И. А. Управление финансовыми рисками / И. А. Бланк. – К.: Ника-Центр, 2005. – 600 с.

2. Нейман Д. Теория игр и экономическое поведение / Д. Нейман, О. Монгерштерн; пер. с англ. – М.: Наука, 1970. – 708 с.

3. Устенко О. Л. Теория экономического риска: монография / О. Л. Устенко. – К.: МАУП, 1997. – 164 с.

4. Лепешкина М. Инвестиционные риски [Електронний ресурс] / М. Лепешкина. – Режим доступу: http://www.adventure-world.ru/node/1671