Макеєва А. С.

ДВНЗ «Національний гірничий університет», м. Дніпропетровськ, Україна

ФАКТОРИ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Системні перетворення українського суспільства, які стали результатом соціальних, політичних і економічних реформ, висунули у якості актуальної проблему пошуку адекватних механізмів забезпечення сталого економічного зростання. Економічна наука, досліджуючи складові даного процесу, завжди пов’язувала розвиток суспільства з інноваціями, проте реалії вітчизняної прак­тики свідчать про незначну зацікавленість підприємців у їх здійсненні. З’ясу­вання причин такого положення є одним із важливих завдань сучасної еконо­мічної науки, оскільки дозволяє виявити фактори, які протидіють інноваціям і застосувати їх для розробки економічної політики держави.

Теоретики, вивчаючи стимули до інновацій, зазвичай пов’язують їх із праг­ненням підприємців максимізувати прибуток. Дійсно, в умовах насиче­ності ринку різноманітними товарами і послугами, вичерпання джерел тради­ційних ресурсів, розгортання жорсткої конкурентної боротьби досить часто тільки освоєння і випуск нових технологій та продуктів стає вирішальним фак­тором зростання ефективності виробництва, і, отже, його прибутковості. Однак, необхідно звернути увагу на той факт, що сама по собі прибутковість може досягатися різними шляхами і визначається дією цілої системи чинників, в якій інноваційність не завжди є домінуючим фактором.

Загальновідомим є той факт, що інновація є квінтесенцією суспільного блага. Його характеризує властивість неконкурентності у споживанні: доступ­ність інформації для будь-якого суб’єкта не знижує її доступності і цінності для інших. Одна із особливостей інноваційного продукту як суспільного блага полягає в тому, що ця властивість вже сама по собі обумовлює труднощі його привласнення: під час продажу або мимовільному витоку інформації монопо­лія винахідника автоматично знищується. Це підриває будь-які спроби вста­нов­лення прав власності на інформацію і економічну реалізацію цих прав у вигляді монопольного прибутку (ренти винахідника) через створення штуч­ної рідкості блага. Таким чином, однією із причин неповноти присвоєння нового знання є низькі витрати його поширення від виробника до потенційних конкурентів.

Дослідження світового досвіду функціонування підприємництва у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчать, що фірми прагнуть не тільки зробити ставку на новинку, для отримання додаткового прибутку, але зберегти і примножити вже існуючу вартість свого капіталу. Все це знаходиться у супе­речності з інтересами НТП, так як останній призводить до масового морального зношування виробничого апарату. Тому підприємцю вигідніше отримувати прибуток, не оновлюючи техніку, і, у разі можливості, він буде гальмувати НТП до того моменту, доки галузеві конкуренти під впливом змін у еконо­міч­ній кон’юнктурі не стануть масово оновлювати свою техніку. Найпростішим шляхом розвитку приватного бізнесу є екстенсивний шлях розвитку. Викорис­товуючи апробований технологічний процес і кількісне збільшення обсягів факторів виробництва, підприємець гарантовано одержує свій прибуток.

До аналогічних наслідків приводить і наявність у економіці дешевих ре­сурсів. Нова техніка коштує дорожче, ніж некваліфікована робоча сила. При та­кому стані справ перехід на інтенсивну основу стає, в принципі, менш вигід­ним, оскільки підприємства, де застосовують у виробництві досягнення НТП, мають вищі витрати і, як наслідок, відносно гірші умови виробництва. Тому при наявності високого безробіття мотивація підприємців до активізації ін­новаційної діяльності суттєво знижується.

Іншим мотивом, що рухає підприємця в бік від НТП, є той факт, що фірми, намагаючись уникнути ризиків, пов’язаних з проведенням фундаментальних досліджень, переважно намагаються вкладати капітал у поточні проекти і отри­мувати прибутки у гранично стислі терміни. Це також не сприяє інноваційному розвитку, оскільки значна частина прикладних досліджень, даючи швидкий комерційний ефект, все ж не приводить до принципових змін у техніці. У пе­ріо­ди ж революційних стрибків у розвитку НТП народжуються такі складні тех­ніка і технології, які вимагають колосальних фінансових вливань як на рівні окремих підприємств або галузей, так і економіки в цілому, що або не заці­кавлює, або унеможливлює техніко-технологічне оновлення. Закономірно, що дрібний бізнес у цій сфері витісняється крупним, а в економіці посилюються монополістичні тенденції. З одного боку, концентрація виробництва і капіталу сприяє інноваціям, а з іншого – посилює монополізм і, тим самим, створює зацікавленість у формуванні бар’єрів, збереженні монопольного становища, послабленні конкуренції і, в наслідок цього – реалізації в подальшому мож­ливості отримувати надприбутки без інновацій.

Отже, НТП як засіб забезпечення вищих темпів економічного зростання, є внутрішньо суперечливим явищем. З одного боку, очевидними є основні пе­реваги для підприємця від впровадження нових технологій, а з іншого – існу­ють суттєві об’єктивні фактори, що стримують процес інноваційних впрова­джень та зумовлюють розвиток підприємців на старій технологічній основі.

Світовий досвід здійснення структурних перетворень на основі іннова­ційних факторів свідчить, що уряди багатьох країн свідомо йшли на послаб­лення дії антимонопольних законів з метою створення сприятливого середо­вища для формування фінансової бази інноваційної діяльності. Відповідна політика дає поштовх до виникнення структур, які стали створюватись за власною ініціативою бізнесу. Однак, зауважимо, що послабляючи антитрес­товські закони щодо лояльного відношення до певних видів злиття, уряди, поряд з цим, проводили досить жорстку політику щодо сприяння розвитку конкуренції. За таких умов прискорення технологічних змін, яке супрово­джувалось зростанням витрат і ризиків впровадження нової продукції в умовах жорсткої конкурентної боротьби між високотехнологічними фірмами, потре­бувало встановлення партнерських відносин між ними з метою полегшення обміну досягненнями і спільної адаптації до ринкової і технологічної невиз­наченості.

Таке міжфірмове співробітництво набуває форми стратегічних альянсів для розподілу ризиків і витрат, скорочення термінів виводу інновації на ринок і отримання швидкого доступу до нових ринків, технологій і дослідницьких рішень. Майже половина всіх альянсів організовується партнерами, які прово­дять конкурентну боротьбу на одних і тих же ринках збуту. Можливості спів­робітництва в альянсах визначаються додатковістю знання, яке знаходиться у розпорядженні окремих фірм, тоді, коли відносини конкуренції зумов­лю­ються прагненням отримати доступ до знань і спробами привласнення нема­теріальних активів, якими володіє партнер. Таке становище сприятливо позна­чається на інноваційній активності підприємств.

Необхідно зауважити, що інноваційна діяльність стає можливою за певних умов, які носять інституційний характер. Світовий досвід переконує, що еко­номічний розвиток супроводжується інституційними інноваціями, пов’язаними з трансформацією системи економічних відносин та суспільних інститутів. І якщо раніше головну роль в інноваційному розвитку відігравав підприємець-новатор, який був організатором нових інституціональних домовленостей, що зменшували невизначеність та формували основу консенсусу суперечливих ін­тересів, то в сучасних умовах така функція поступово переходить до інституту держави.

Тому, в економічних умовах України для реформування структури її еко­номіки необхідно проведення активної інноваційної політики через концен­т­рацію обмежених ресурсів на досягненні чітко визначених цілей в «точках» економічного зростання. Зокрема, на сьогодні існує нагальна необхідність роз­робки і реалізації середньострокових національних програм поетапної модер­нізації галузей промисловості на основі техніки і технології п’ятого укладу з поступовим нарощуванням питомої ваги шостого укладу у галузевій структурі національної економіки.