К. е. н. Величко О. В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ПЕРСОНАЛОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Зміна принципів функціонування національної економіки, створення під­приємств, що базуються на різних формах власності, конкуренція, яка вимагає впровадження нових технологій і перебудови організаційних структур, істотно змінили соціально-економічну роль підприємства – як основної ланки гос­по­дарського комплексу. Глобальні структурні й технологічні зміни у сільськогос­по­дарському виробництві, його інформатизація обумовили істотну зміну ролі персоналу аграрного підприємства. Від оптимального забезпечення персоналом значною мірою залежить фінансовий стан сільськогосподарського під­приємс­тва та його подальший розвиток.

Сьогодні, для України, характерним є нераціональне забезпечення сільсь­ко­господарських підприємств персоналом та низька ефективність його вико­рис­тання. Як наслідок цього, отримуємо спад виробництва та кризові явища в еко­но­міці, низький рівень життя та праці на селі, що, значною мірою, обу­мов­лює подальше скорочення персоналу та погіршення його якісних харак­те­ристик.

Протягом останнього десятиліття тенденція до зменшення чисельності сільськогосподарського персоналу залишилася незмінною. Для сучасних сіль­сь­ко­господарських підприємств характерним є нераціональне забезпечення персоналом. Основною причиною такої тенденції є те, що у більшості сіль­ськогосподарських підприємств кількість штатних працівників є мінімальною, і досить часто не відповідає нормативним потребам. На сьогодні, більшість приватних сільськогосподарських підприємств віддають перевагу залученню тимчасових працівників для виконання певного виду робіт.

Аграрний сектор економіки Київської області відчуває нагальну потребу у ква­ліфікованому персоналі. У 2011 р. серед 36,5 тис. осіб персоналу на сільсь­ко­господарських підприємств налічувалося 9729 осіб (26,6%) з неповною та пов­ною вищою освітою. Для порівняння їх частка вдвічі менша, ніж у про­мисловості і будівництві. Серед керівників і спеціалістів повну вищу освіту мали 3998 осіб (48,5%), середню спеціальну – 3396 осіб (41,2%). При цьому, 848 осіб або кожен десятий управлінець та спеціаліст взагалі були без вищої освіти, зокрема частка таких складала: поміж заступників керівників – 58,8; керівників середньої ланки – 22,9; інженерів – 13,0; працівників кадрових служб – 10,1; техніків-механіків – 9,4 та інших працівників на посадах спе­ціалістів – 20,2%. За нестачі кваліфікованих кадрів на підприємствах спо­сте­рігається тенденція до скорочення загальної кількості працівників – з 60,4 тис. осіб у 2006 р. до 36,5 тис. осіб у 2011 р., або на 39,6%. Надзвичайно мала чисельність та низька питома вага персоналу, який мав змогу покращити свій професійний рівень – 968 осіб (2,7%) у 2011 р.

Першопричиною низької мотивації до професійного розвитку, низької професійної мобільності та високої плинності персоналу є недостатній рівень оплати праці. У 2011 р. середньомісячна заробітна плата у сільському госпо­дар­стві була 2100 грн., що у 1,5 рази менше, ніж у промисловості. Тому коефіцієнт плинності керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київ­ської області становив 58%, у т.ч. головних зоотехніків – 16, зооінженерів і зоотехніків – 19, інженерів і техніків-механіків – 13, економістів – 12%.

Незадовільно ведеться робота із розвитку управлінців. За останні 5 років частка керівників і спеціалістів, які пройшли перепідготовку і підвищення ква­ліфікації залишилася майже на одному рівні (2%). Це свідчить про те, що вони мали можливість підвищити свій професійний рівень лише один раз за весь трудовий період, тобто раз у 50 років, тоді як у суспільному господарстві Ук­раїни – раз у 12 років. Неготовність сільськогосподарських підприємств витра­чати кошти на розвиток працівників викликана переважно незадовільним їх фінансовим станом, значною часткою збиткових господарюючих суб’єктів в Київській області – 30% у 2011 р.

Враховуючи значну напруженість сучасного сільського ринку робочої си­ли, відновлення мережі згорнутих і збільшення кількості нових робочих місць є одним із стратегічних завдань. Таких результатів можна досягти за рахунок створення нових постійних робочих місць, розвитку нестандартних форм зай­нятості в галузі, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

На наш погляд, власникам і керівникам агроформувань потрібно підготу­вати і наполегливо впроваджувати свою власну програму інноваційного госпо­дарювання, враховуючи розміри підприємств і фінансові можливості. Вона повинна охоплювати такі завдання: значне підвищення рівня заробітної плати найманим працівникам; диференціацію заробітної плати працівників в залеж­ності від рівня освіти, кваліфікації, участі в раціоналізаторській та інноваційній діяльності; надання можливостей отримання працівниками суміжних професій, пов’язаних з аграрним сектором, як з відривом від виробництва, так і без від­риву від нього; створення в підприємствах спеціальних класів інноваційної діяль­ності з забезпеченням їх науково-технічною літературою, технічними засобами та виходом на Інтернет; організація систематичного відвідування фахівцями підприємств науково-дослідних установ, сільськогосподарських вис­та­вок з метою вивчення передового досвіду, а також їх стажування в розви­нутих країнах; періодичне проведення науково-дослідними організаціями по договорам з ними аналізу науково-технічного стану агроформувань, а також проведення атестації працівників з метою визначення їх здатності до іннова­ційної діяльності; суттєве покращення умов життя на селі (будівництво житла, створення відповідної соціальної інфраструктури (школи, дитсадки, будинки культури і т. д.), що дозволить збільшити частку кваліфікованих кадрів сіль­госп­підприємств, в тому числі молоді.