К. е. н. Величко О. В.
Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ
ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ПЕРСОНАЛОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Зміна принципів функціонування національної економіки, створення підприємств, що базуються на різних формах власності, конкуренція, яка вимагає впровадження нових технологій і перебудови організаційних структур, істотно змінили соціально-економічну роль підприємства – як основної ланки господарського комплексу. Глобальні структурні й технологічні зміни у сільськогосподарському виробництві, його інформатизація обумовили істотну зміну ролі персоналу аграрного підприємства. Від оптимального забезпечення персоналом значною мірою залежить фінансовий стан сільськогосподарського підприємства та його подальший розвиток.
Сьогодні, для України, характерним є нераціональне забезпечення сільськогосподарських підприємств персоналом та низька ефективність його використання. Як наслідок цього, отримуємо спад виробництва та кризові явища в економіці, низький рівень життя та праці на селі, що, значною мірою, обумовлює подальше скорочення персоналу та погіршення його якісних характеристик.
Протягом останнього десятиліття тенденція до зменшення чисельності сільськогосподарського персоналу залишилася незмінною. Для сучасних сільськогосподарських підприємств характерним є нераціональне забезпечення персоналом. Основною причиною такої тенденції є те, що у більшості сільськогосподарських підприємств кількість штатних працівників є мінімальною, і досить часто не відповідає нормативним потребам. На сьогодні, більшість приватних сільськогосподарських підприємств віддають перевагу залученню тимчасових працівників для виконання певного виду робіт.
Аграрний сектор економіки Київської області відчуває нагальну потребу у кваліфікованому персоналі. У 2011 р. серед 36,5 тис. осіб персоналу на сільськогосподарських підприємств налічувалося 9729 осіб (26,6%) з неповною та повною вищою освітою. Для порівняння їх частка вдвічі менша, ніж у промисловості і будівництві. Серед керівників і спеціалістів повну вищу освіту мали 3998 осіб (48,5%), середню спеціальну – 3396 осіб (41,2%). При цьому, 848 осіб або кожен десятий управлінець та спеціаліст взагалі були без вищої освіти, зокрема частка таких складала: поміж заступників керівників – 58,8; керівників середньої ланки – 22,9; інженерів – 13,0; працівників кадрових служб – 10,1; техніків-механіків – 9,4 та інших працівників на посадах спеціалістів – 20,2%. За нестачі кваліфікованих кадрів на підприємствах спостерігається тенденція до скорочення загальної кількості працівників – з 60,4 тис. осіб у 2006 р. до 36,5 тис. осіб у 2011 р., або на 39,6%. Надзвичайно мала чисельність та низька питома вага персоналу, який мав змогу покращити свій професійний рівень – 968 осіб (2,7%) у 2011 р.
Першопричиною низької мотивації до професійного розвитку, низької професійної мобільності та високої плинності персоналу є недостатній рівень оплати праці. У 2011 р. середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві була 2100 грн., що у 1,5 рази менше, ніж у промисловості. Тому коефіцієнт плинності керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області становив 58%, у т.ч. головних зоотехніків – 16, зооінженерів і зоотехніків – 19, інженерів і техніків-механіків – 13, економістів – 12%.
Незадовільно ведеться робота із розвитку управлінців. За останні 5 років частка керівників і спеціалістів, які пройшли перепідготовку і підвищення кваліфікації залишилася майже на одному рівні (2%). Це свідчить про те, що вони мали можливість підвищити свій професійний рівень лише один раз за весь трудовий період, тобто раз у 50 років, тоді як у суспільному господарстві України – раз у 12 років. Неготовність сільськогосподарських підприємств витрачати кошти на розвиток працівників викликана переважно незадовільним їх фінансовим станом, значною часткою збиткових господарюючих суб’єктів в Київській області – 30% у 2011 р.
Враховуючи значну напруженість сучасного сільського ринку робочої сили, відновлення мережі згорнутих і збільшення кількості нових робочих місць є одним із стратегічних завдань. Таких результатів можна досягти за рахунок створення нових постійних робочих місць, розвитку нестандартних форм зайнятості в галузі, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.
На наш погляд, власникам і керівникам агроформувань потрібно підготувати і наполегливо впроваджувати свою власну програму інноваційного господарювання, враховуючи розміри підприємств і фінансові можливості. Вона повинна охоплювати такі завдання: значне підвищення рівня заробітної плати найманим працівникам; диференціацію заробітної плати працівників в залежності від рівня освіти, кваліфікації, участі в раціоналізаторській та інноваційній діяльності; надання можливостей отримання працівниками суміжних професій, пов’язаних з аграрним сектором, як з відривом від виробництва, так і без відриву від нього; створення в підприємствах спеціальних класів інноваційної діяльності з забезпеченням їх науково-технічною літературою, технічними засобами та виходом на Інтернет; організація систематичного відвідування фахівцями підприємств науково-дослідних установ, сільськогосподарських виставок з метою вивчення передового досвіду, а також їх стажування в розвинутих країнах; періодичне проведення науково-дослідними організаціями по договорам з ними аналізу науково-технічного стану агроформувань, а також проведення атестації працівників з метою визначення їх здатності до інноваційної діяльності; суттєве покращення умов життя на селі (будівництво житла, створення відповідної соціальної інфраструктури (школи, дитсадки, будинки культури і т. д.), що дозволить збільшити частку кваліфікованих кадрів сільгосппідприємств, в тому числі молоді.