К. е. н. Македон В. В.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Одним з найважливіших стратегічних показників соціально-економічного розвитку країни є рівень забезпечення паливно-енергетичними ресурсами. В умовах, коли наявні джерела енергоресурсів і виробничі потужності не пов­ністю відповідають потребам України, на особливу увагу заслуговують про­блеми розвитку власного нафтогазового комплексу.

У різних країнах шляхи розвитку та реформування нафтогазового комп­лексу в ринкових умовах мають значні відмінності. Їх аналіз дозволяє знайти багато як негативних, так і позитивних прикладів форм управління та регу­лювання галуззю.

Міжнародний досвід управління нафтогазовим комплексом показує, що протягом останнього десятиліття в нафтогазовій промисловості світу відбулися значні зміни, які впливають на встановлення нових орієнтирів, структури та підходів до функціонування нафтогазової промисловості та її місця у світовій економіці.

Тенденції до укрупнення і глобалізації виробництва чітко відслід­ковують­ся сьогодні в різних сферах світової економіки. У нафтогазовому комплексі вони проявляються особливо чітко. Основними факторами, які призвели до вищезазначених змін у нафтогазовому комплексі, були: дерегуляція, консолі­дація, перепади цін і фрагментація галузі на рівні операційних компаній.

У нафтогазовому комплексі встановлені та функціонують відкриті та до­сить вільні ринки. Заданими Європейської комісії, рівень відкритості ринків складає: в Німеччині – 100%, Великій Британії – 100%, Італії – 96%, Фінляндії – 90%, Ірландії – 75%, Іспанії – 67%, Австрії – 49%, Швеції – 47%, Нідерландах – 45% [2].

Протягом останніх років відносини власності у світовому нафтогазовому комплексі зазнали істотних змін, характерними аспектами яких є зменшення впли­ву держави в секторі нафти та газу, насамперед, за рахунок реформування і приватизації державних нафтогазових компаній, зростання конкуренції на рин­ку і запровадження такого інструменту регулювання ринку, як ліцензу­вання.

Найбільш важливим способом зменшення впливу держави на регулювання нафтогазового комплексу у країнах з розвиненою ринковою економікою вва­жається приватизація. Саме тому останніми роками була приватизована ENI (Іта­лія). Здійснюється часткова приватизація національної нафтогазової компа­нії Бразилії – Petrobras, наприкінці березня 2001 р. парламент Норвегії прийняв рішення про часткову приватизацію норвезької національної нафтогазової ком­панії – Statoil, а в червні 2001 р. на біржах були розміщені для продажу перші 18% акцій цієї компанії.

Слід зауважити, що навіть за умови приватизації національних нафтогазо­вих компаній, держава, як правило, зберігає важелі впливу на таку стра­тегічнускладову економіки, як нафтогазовий комплекс. У деяких країнах це здійсню­єть­ся шляхом збереження контрольного або блокуючого пакета акцій, наприк­лад, власністю держави є 75% акцій компанії Fortum (Фінляндія). 25% – в ком­па­нії Gasunie (Нідерланди), 51% – в Norsk Hydro (Норвегія), 36 в компанії EN1 (Італія) і т. д. В інших – держава зберігає право вето, має золоту (спе­ціальну) акцію, наприклад, у таких компаніях, як ENI (Італія), Distrigaz (Бель­гія), Lattice (Великобританія). За звичай, одночасно з початком приватиза­ції у країнах ство­рю­ють­ся органи державного регулювання чи значно розширюються повнова­жен­ня вже існуючих. У Центральній і Західній Європі всі ринки при­родного газу ре­гулюються державними органами. Досвід приватизації великих нафто­газо­вих компаній свідчить про привабливість приватизації шляхом прода­жу невеликих пакетів акцій [3].

Виходячи з аналізу міжнародного досвіду приватизації великих нафтога­зових компаній, необхідності на певний час зберегти за державою значний вплив на нафтогазову галузь, а також відсутності у країні і за кордоном достат­ніх фінансових ресурсів, приватизацію Компанії слід розпочинати із продажу невеликих пакетів акцій з безумовним збереженням контрольного пакету акцій за державою.

Подальший розвиток НАК «Нафтогаз України» ми бачимо у формуванні на її базі потужної вертикально-інтегрованої компанії (ВІК), з подальшою її трансформацією в універсальну енергетичну компанію. Це підвищить стабіль­ність функціонування підприємств Компанії і знизить собівартість продукції, дасть можливість ефективного фінансового управління, маневрування капіта­лом, прискорення платіжного й товарного циклів, можливість гнучкого ціноутворення [3].

Формування вітчизняної вертикально-інтегрованої компанії створить на­леж­ні умови для залучення іноземних інвестиції в нафтогазовий комплекс Ук­раї­ни, які сьогодні здатні забезпечити лише структури рівня транснаціональних корпорацій. При співробітництві із транснаціональними компаніями тільки ук­раїнська ВІК зможе забезпечити національні інтереси держави. Мета таких міжнародних об’єднань, як правило, полягає не в економіці та взаємовигідній співпраці із третіми країнами, а у здійснені на них політичного впливу. Від­слідкувати їх узгоджені дії здатна лише потужна національна енергетична компанія. Реформування НАК «Нафтогаз України» як єдиного майнового ком­п­лексу повинно здійснюватися еволюційним шляхом відповідно до законодавст­ва і шляхом кропіткої законотворчої роботи.

Список використаних джерел:

1. Бурлака В. Г. Новое в нефтеобеспечении стран Евросоюза: опыт для Украины / В. Г. Бур­лака // Нефть и газ. – 2011. – № 4. – С. 46–53.

2. Бурлака Г. Г. Рынок нефти и нефтепродуктов на рубеже XXI века / Г. Г. Бурлака, В. О. Зи­невич; под. ред. Н. С. Герасимчука. – К.: ВИПОЛ, 2012. – 332 с.

3. Бурлака В. Г. Трансформация рынков нефти и газа / В. Г Бурлака, Р. В. Шерстюк; под ред. Г. Г. Бурлаки. – К. : НАУ, 2009. – 320 с.