К. е. н. Македон В. В.
Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ
Одним з найважливіших стратегічних показників соціально-економічного розвитку країни є рівень забезпечення паливно-енергетичними ресурсами. В умовах, коли наявні джерела енергоресурсів і виробничі потужності не повністю відповідають потребам України, на особливу увагу заслуговують проблеми розвитку власного нафтогазового комплексу.
У різних країнах шляхи розвитку та реформування нафтогазового комплексу в ринкових умовах мають значні відмінності. Їх аналіз дозволяє знайти багато як негативних, так і позитивних прикладів форм управління та регулювання галуззю.
Міжнародний досвід управління нафтогазовим комплексом показує, що протягом останнього десятиліття в нафтогазовій промисловості світу відбулися значні зміни, які впливають на встановлення нових орієнтирів, структури та підходів до функціонування нафтогазової промисловості та її місця у світовій економіці.
Тенденції до укрупнення і глобалізації виробництва чітко відслідковуються сьогодні в різних сферах світової економіки. У нафтогазовому комплексі вони проявляються особливо чітко. Основними факторами, які призвели до вищезазначених змін у нафтогазовому комплексі, були: дерегуляція, консолідація, перепади цін і фрагментація галузі на рівні операційних компаній.
У нафтогазовому комплексі встановлені та функціонують відкриті та досить вільні ринки. Заданими Європейської комісії, рівень відкритості ринків складає: в Німеччині – 100%, Великій Британії – 100%, Італії – 96%, Фінляндії – 90%, Ірландії – 75%, Іспанії – 67%, Австрії – 49%, Швеції – 47%, Нідерландах – 45% [2].
Протягом останніх років відносини власності у світовому нафтогазовому комплексі зазнали істотних змін, характерними аспектами яких є зменшення впливу держави в секторі нафти та газу, насамперед, за рахунок реформування і приватизації державних нафтогазових компаній, зростання конкуренції на ринку і запровадження такого інструменту регулювання ринку, як ліцензування.
Найбільш важливим способом зменшення впливу держави на регулювання нафтогазового комплексу у країнах з розвиненою ринковою економікою вважається приватизація. Саме тому останніми роками була приватизована ENI (Італія). Здійснюється часткова приватизація національної нафтогазової компанії Бразилії – Petrobras, наприкінці березня 2001 р. парламент Норвегії прийняв рішення про часткову приватизацію норвезької національної нафтогазової компанії – Statoil, а в червні 2001 р. на біржах були розміщені для продажу перші 18% акцій цієї компанії.
Слід зауважити, що навіть за умови приватизації національних нафтогазових компаній, держава, як правило, зберігає важелі впливу на таку стратегічнускладову економіки, як нафтогазовий комплекс. У деяких країнах це здійснюється шляхом збереження контрольного або блокуючого пакета акцій, наприклад, власністю держави є 75% акцій компанії Fortum (Фінляндія). 25% – в компанії Gasunie (Нідерланди), 51% – в Norsk Hydro (Норвегія), 36 в компанії EN1 (Італія) і т. д. В інших – держава зберігає право вето, має золоту (спеціальну) акцію, наприклад, у таких компаніях, як ENI (Італія), Distrigaz (Бельгія), Lattice (Великобританія). За звичай, одночасно з початком приватизації у країнах створюються органи державного регулювання чи значно розширюються повноваження вже існуючих. У Центральній і Західній Європі всі ринки природного газу регулюються державними органами. Досвід приватизації великих нафтогазових компаній свідчить про привабливість приватизації шляхом продажу невеликих пакетів акцій [3].
Виходячи з аналізу міжнародного досвіду приватизації великих нафтогазових компаній, необхідності на певний час зберегти за державою значний вплив на нафтогазову галузь, а також відсутності у країні і за кордоном достатніх фінансових ресурсів, приватизацію Компанії слід розпочинати із продажу невеликих пакетів акцій з безумовним збереженням контрольного пакету акцій за державою.
Подальший розвиток НАК «Нафтогаз України» ми бачимо у формуванні на її базі потужної вертикально-інтегрованої компанії (ВІК), з подальшою її трансформацією в універсальну енергетичну компанію. Це підвищить стабільність функціонування підприємств Компанії і знизить собівартість продукції, дасть можливість ефективного фінансового управління, маневрування капіталом, прискорення платіжного й товарного циклів, можливість гнучкого ціноутворення [3].
Формування вітчизняної вертикально-інтегрованої компанії створить належні умови для залучення іноземних інвестиції в нафтогазовий комплекс України, які сьогодні здатні забезпечити лише структури рівня транснаціональних корпорацій. При співробітництві із транснаціональними компаніями тільки українська ВІК зможе забезпечити національні інтереси держави. Мета таких міжнародних об’єднань, як правило, полягає не в економіці та взаємовигідній співпраці із третіми країнами, а у здійснені на них політичного впливу. Відслідкувати їх узгоджені дії здатна лише потужна національна енергетична компанія. Реформування НАК «Нафтогаз України» як єдиного майнового комплексу повинно здійснюватися еволюційним шляхом відповідно до законодавства і шляхом кропіткої законотворчої роботи.
Список використаних джерел:
1. Бурлака В. Г. Новое в нефтеобеспечении стран Евросоюза: опыт для Украины / В. Г. Бурлака // Нефть и газ. – 2011. – № 4. – С. 46–53.
2. Бурлака Г. Г. Рынок нефти и нефтепродуктов на рубеже XXI века / Г. Г. Бурлака, В. О. Зиневич; под. ред. Н. С. Герасимчука. – К.: ВИПОЛ, 2012. – 332 с.
3. Бурлака В. Г. Трансформация рынков нефти и газа / В. Г Бурлака, Р. В. Шерстюк; под ред. Г. Г. Бурлаки. – К. : НАУ, 2009. – 320 с.