Д. філос. н. Шабанова Ю. О.

ДВНЗ «Національний гірничий університет», м. Дніпропетровськ, Україна

ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР МЕНЕДЖМЕНТУ НАУКИ

Техногенний соціум тримається на прагматичних втіленнях здобутків науки. Системне мислення, що покладено в основу загальних світоуявлень є результатом становлення епістемології останніх століть як теорії наукового пізнання. Фундаментальна наука, що покликана відтворити загальну картину світу, формує цілісне бачення універсальних закономірностей. Тому наука – це, перш за все, систематизація та об’єктивізація знань, що мають стати орієнтирами розвитку свідомості та соціальної розбудови.

Враховуючи специфічність наукової діяльності, яка ґрунтується на прагненні постійного відкриття нового знання, управління наукою стає майже не найскладнішою сферою соціального простору, яка вимагає тонких підходів та обережного ставлення. З іншого боку, необмеженість діяльності в цієї сфері містить в собі небезпеку самовпевнених перебільшень та хибних стверджень.

Специфіка менеджменту науки

Типова помилка сучасності полягає в тому, що до управління наукою залучаються ті ж самі адміністративні методи, що і для будь-якої іншої соціальної сфери, не враховуючи її специфічність, що полягає в площині еволюційних вимірів. Самі ці адміністративні методи вступають в протиріччя з творчою природою наукової діяльності та особистісної відповідальності керівника наукової спільноти. Такий підхід демонструє обмеження системою, в якій людина позбавлена наукової інтенції незалежногонайоб’єктивнішого пізнання. Наука – це живий організм і механічні методи вбивають її.

Разом з тим для фундаментальної науки не підходить розрахункова структура, яка активно впроваджується в сучасному соціумі. Вона загрожує втратою самосутінауки, яка стає сервісною обслуговуючою сферою. Наука та бізнес речі якщо не протилежні, то ніяк не близькі. Неможливо допустити, щоб бізнес диктував напрями та форми організації науки. Від об’єктивності фундаментальної науки буде залежати і якість, і спрямованість прикладної науки. Тому не можна замовляти чи купувати наукові результати.

Якщо ми бажаємо, щоб фундаментальна наука мала шанси на свій вільний розвиток, а не залежала від кон’юнктури ринку, наука повинна мати потужну матеріальну державну підтримку.

Університетська наука як еталон наукового менеджменту

Серед найбільш продуктивних форм організації наукової діяльності на сучасному етапі, на нашу думку, представляється форма університетської науки. По-перше, університет зберігає досягнення академічних шкіл та випробувані часом кращі здобутки в галузі. По-друге, акумулює наукову традицію (вчені ради, наукові видання, захисти дисертацій, семінари та конференції). По-третє, це спадкоємність, завдяки якої наукові школи підтримують своє існування, мають можливість з кращих студентів сформувати наступних науковців, що сформують нові знання в науці.

Нове знання: межі визначення

Для визначення нового знання необхідно чітко розрізняти межі:

1. Між знанням та тим, що знанням не є, хоча може сприйматися за знання, а саме – інформацією, думкою чи гадкою.

2. Між знанням та мисленням, без якого знання не можуть існувати, але ж все ж таки знанням не є. Знання – це зафіксований, об’єктивно доведений, систематизований результат, а мислення це процес, який має свої закономірності, що розвиваються в становленні.

3. Між знанням та іншими формами організації мислення – знаками (схемами), проблемами, задачами, які не є закінченим результатом, а виступають проміжними складовими на шляху отримання знань.

Дослідник – визначальний чинник менеджменту науки

В основу менеджменту науки необхідно покласти не механізми та структури управління, а кардинально звернути увагу на особистість вченого і не просто вченого, а того хто бере на себе відповідальність за керування науковими проектами та дослідницькою діяльністю в цілому. Реалізація цих задумів можлива на умовах формування свідомості науковця нового зразка, його особистісних якостей альтруїстичного характеру.

Так основне питання щодо розвитку сучасної науки полягає у площині антропологічної проблематики, що безпосередньо пов’язана з кризою ідентичності сучасного науковця.

Виходячи з цього формуються похідні принципи науковця-управлінця науки, а саме: принцип професійної авторитетності; принцип креативності; принцип відповідальності; принцип спадкоємності; принцип командного управляння; принцип цілісності; принцип соціальної взаємодії; принцип самоорганізації; принцип послідовності; принцип антропо-соціальної прозорості.

Висновки

Враховуючи що наука за своєю суттю є самодіяльною (в іншому випадку вона втрачає свою самоцінність), треба відзначити що для очікування нових управлінців науки, слід на державному рівні замислитися про систему їх підготовки, що покликана відібрати наукову еліту за критеріями духовності, еволюційний рівень розвитку свідомості якої, сприятиме не тільки ренесансу фундаментального статусу науки, а й зробить вагомий внесок в духовний розвиток людства, що прагне рятівних орієнтирів соціального сценарію.