Д. е. н. Мазаракі А. А., д. е. н. Бай С. І.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

ЯКІСНА ПІДГОТОВКА ЯК АКАДЕМІЧНА ПЕРЕВАГА ФАХІВЦІВ

Сприйняття світовим товариством України як рівного партнера є нездійсненним без подальшого кардинального переорієнтування суспільства на таку модель, в якійзнання відіграють вирішальну роль, а їх продукування стає джерелом розвитку. Конкурентні переваги країн усе менше визначаються багатством природних ресурсів чидешевою робочою силою; все більшого значення набувають знання, їх конкурентоспроможність як один із головних факторів суспільного розвитку, що сприяєдосягненню взаємодоповнюючих цілей забезпечення збалансованого економічного зростання, підвищенню суспільного добробуту, стимулюванню соціальної злагоди,розвитку людини, а «…розвиток економіки має віддзеркалювати найбільш суттєві риси людини, її соціальної системи, технології та довкілля» [1]. Європейський вибірУкраїни є тотожним проголошенню національного прагнення увійти до світового клубу країн, де панує саме «економіка знань», і стрижнем цієї економіки є освіта, іособливо – вища.

Як відомо, сучасна економічна парадигма базується на тому, що людство рухається виключно за траєкторією прогресу. До того ж на сучасному етапі характерною рисою є його прискорення, а починаючи з другої половини XX ст., як підкреслював академік НАН України А. Чухно, відбувається «безупинне зростання науково-технічного прогресу» [2]. Тому реалізація моделі розвитку суспільства, що побудована на засадах якості, є безальтернативним шляхом скорочення значного відставання рівнів розвитку та життя населення України від розвинених країн світу, радикального підвищення продуктивності використання національного інтелектуального потенціалу, подолання можливих суперечностей між завданнями, що вимагають вирішення [3].

Питання розвитку освітньої сфери стали центром уваги європейської спільноти з 1957 р. після підписання Римського договору про заснування Європейськогоекономічного співтовариства. Підписання Маастріхського договору у 1992 р. про утворення Європейського Союзу і до прийняття у 2000 р. у Ніцці Хартії основних правЄвропейського Союзу та інші політичні акти забезпечили сучасні рамкові умови для реалізації тих освітніх прагнень Європи, які отримали офіційний статус у прийнятій у 1999 р. у м. Болонья Спільній декларації міністрів освіти Європи [4]. Традиційно якість вищої освіти пов’язується зі змістом навчального процесу. Кожний напрямпідготовки, кожна спеціальність, як і кожен студент, мають індивідуальні риси, особливий менталітет і власний вектор розвитку, що в умовах зниження бар’єрів міжкраїнами, підвищення рівня конкуренції, миттєвих переміщень людей, технологій, коштів у світі, зростання рівня освіченості та кваліфікованості працівників обумовлюєпостановку питання про безумовну якість національних освітніх програм як чинника забезпечення конкурентоспроможності в епоху глобалізації. При цьому важливоакцентувати увагу на тому, що забезпечення якості є однією із вимог щодо організації навчального процесу в кожному вищому навчальному закладі України. Тому цілкомсправедливо можна стверджувати, що забезпечення якості освітньої діяльності має бути як стратегічним національним пріоритетом України, так і домінантою кожноїосвітньої установи.

Швидкоплинність змін, що відбуваються у світі, примушує переглянути усталені погляди щодо уточнення підходів до можливостей застосування поняття «якість»стосовно вищої освіти та навчального закладу, а необґрунтована масифікація вищої освіти і постановка проблеми якості у цій сфері стали взаємопов’язаними речами [5]. Незважаючи на те, що якість вищої освіти є комплексною системною проблемою, єдності у розумінні умов і можливостей щодо її забезпечення немає, томуреформи в освітній сфері актуалізували необхідність комплексного аналізу якості організації всіх процесів у навчальних закладах [6]. З цих позицій з абсолютноювпевненістю можна констатувати, що винаходження та запровадження уніфікованого механізму забезпечення якості освітньої діяльності є надзвичайно актуальнимзавданням. До того ж справедливим є твердження, що якість, як і розвиток – це не манна небесна, вони можуть бути виплеканими лише «знизу» – в університетах, на факультетах і кафедрах.

Вітчизняна освіта є відкритою системою, тому будь-які спроби забезпечення її розвитку є марними, якщо їх не узгоджувати з динамічними змінами ринку праці.Розуміння якості освіти на сьогодні по-іншому ніж відповідність кваліфікації випускника ВНЗ вимогам роботодавця можна вважати помилковим, а контролювання якості освіти, таким чином, фокусується не на тривалості або змісті навчання, а на реальних знаннях, вміннях, навичках, компетентності, здобутих всіма випускниками. Серед найважливіших індикаторів оцінювання якості навчального закладу та його програм є рівень попиту роботодавців на випускників, визнання навчального закладу та його діяльності роботодавцями, гнучкість і відповідність навчальних програм та навчальних планів до вимог ринку праці, проведення у ВНЗ широкомасштабних наукових досліджень та впровадження їх результатів у навчальний процес, сформованість відповідно до стратегічних завдань університету інфраструктури, раціональнаінноваційність діяльності, належна професійна та академічна кваліфікації викладачів. Тим більше, що ігнорування університетами потреби гармонізації відносин у системі «студент – університет – ринок праці» апріорі унеможливлює узгодженість потенційно спільних цілей і завдань.

Все вищевикладене добре ілюструється на прикладі однієї зі складових сучасної вітчизняної вищої освіти – процесів стандартизації, які відіграють важливу роль у реформації європейської освітньої сфери. Зокрема, Науково-методичною комісією з менеджменту і адміністрування Науково-методичного центру Міністерства освіти і науки України розроблено повний комплект третього покоління стандартів з усіх спеціальностей у галузі знань «Менеджмент і адміністрування» (освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми підготовки фахівців, засоби діагностики якості освітньо-професійної підготовки за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями). Ці стандарти є переконливим свідченням доцільності, можливості і необхідності оптимальної уніфікації освітньої діяльності на підставі обґрунтованого, зручного у користуванні, єдиного для певного напряму підготовки комплекту взаємопов’язаних галузевих стандартів. При цьому автори врахували, що становлення України здійснюється у глобально-інноваційному середовищі, яке стрімко змінюється у системі всесвітніх інформаційних координат, а національною доктриною розвитку вітчизняної освіти передбачено органічне поєднання освіти з наукою.

Існуючі тенденції також вимагають випереджаючого розвитку міждисциплінарних досліджень, тому що міждисциплінарність стає ознакою професійної культури і спроможності вченого у будь-якій сфері знань. Тим більше що цього також вимагає бурхливий розвиток інформаційного простору та технологій. Тому цей шлях було розпочато з глибокої модернізації відносин між університетами. Зокрема, Міністерством освіти і науки України було запропоновано провідним навчальним закладам України бути координаторами підготовки підручників за 20-ма напрямами. Авторський колектив для базового підручника «Основи менеджменту» сформовано з представників (26 осіб) провідних національних наукових шкіл 12 вищих навчальних закладів, які брали найактивнішу участь у роботі НМК з менеджменту і адміністрування як розробники галузевих стандартів підготовки менеджерів, експертів навчальних видань, що надходять з Міністерства освіти і науки України. Багаторічний досвід підготовки фахівців галузі знань «Менеджмент і адміністрування» довів спроможність наукового загалу цих закладів адаптувати світові управлінські досягнення до умов України, а також генерувати відповідні рекомендації для широкого кола підприємців та керівників. Підготовлений матеріал, що містив результати досліджень визнаних у світі вчених, лауреатів Нобелівської премії, висвітив повний комплекс питань, які стосувались загальних та конкретних функцій менеджменту, особливостей процесу прийняття та реалізації управлінських рішень, сучасних інструментів досягнення керованої поведінки організацій, форм і методів підвищення етичності та соціальної відповідальності менеджменту, його результативності. Автори врахували, що професійна підготовка в Україні характеризується рядом специфічних ознак, обумовлених виникненням професій, їх кількісними і якісними змінами: формуванням нової системи кваліфікаційних вимог до первинних посад; становленням і розвитком відповідної інфраструктури (освіта, наука, професійний консалтинг та рекрутинг); своренням професійних об’єднань, зародженням нових професійних традицій, специфічної термінології, професійної атрибутики, етики та ідеології [7]. Тому підручник орієнтований на навчальні програми різних напрямів, де внутрішнє наповнення дисципліни при її викладанні може набувати різного рівня деталізації залежно від галузевої або функціональної специфіки підготовки фахівців.

Однак є багато прикладів вибору освітянами іншого, більш легкого (але малорезультативного) шляху: коли не маєш чіткого уявлення як вчинити, – необхідно просто копіювати дії, поведінку або матеріали, які вважаються більш корисними (хоча, насправді, можуть такими не бути). В Україні з’явилися підручники, навчальні програми та навіть створено університети, які запропонували навчити всіх всьому і відразу. При цьому, декларувалося, що сформовані пропозиції будуть миттєво і гарантовано забезпечувати високі результати. Але ті, хто пропонує «використання трафарету» – а це досить велика кількість авторів – свідомо чи несвідомо, але робили спробу підготувати книги для навчальної діяльності студентів – навчальні видання, що апріорі не містять систематизованого викладення навчальної дисципліни, не відповідають високому науково-методичному рівню. Так, наприклад з понад 300 рукописів, що надійшли на експертизу до НМК з менеджменту і адміністрування з 2007 р., майже половина не були рекомендованими до видання і вимагали серйозного доопрацювання, а 28% – взагалі відхилено. Серед типових недоліків не тільки низька наукова наповнюваність рукописів, але і невідповідність їх змісту назві та програмам навчальних дисциплін, відсутність нових методичних підходів, що мають стимулювати студентів до засвоєння навчальної дисципліни, та переваг рукопису перед вже існуючими виданнями, а також відверта неохайність та елементарна безграмотність поданих матеріалів.

Важко зрозуміти такий підхід до цього питання науковців, окремих кафедр та деяких навчальних закладів, що забувають при цьому, що над людьми не можна експериментувати, не можна оцінювати і вимірювати їх за допомогою неякісної, хибної шкали. Не вимагає доказів, що всі новостворені або вдосконалені у ВНЗконкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні (по суті – управлінські) рішення виробничого, адміністративного та комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість освітньої сфери, безпосередньо належать до інновацій [8]. ВНЗ можуть і повинні брати у цих процесах активну участь, тому що науково-педагогічна діяльність пов’язана з науковою та науково-технічною діяльністю [9]. Але якщо ВНЗ не будуть створювати якісні продукти, то не тільки їх науково-педагогічна діяльність, а й інституційні функції імовірно будуть зведені нанівець. Світовий досвід неспростовно доводить, що неконтрольованістьпроцесів, які мають вплив на довгострокові інтереси людини, неухильно приводить суспільство до фази тотального регресу, тобто по суті своїй не є факторомнесукупного суспільного прогресу, а фактором регресу [10].

Таким чином, будь-які спроби розвитку освіти є марними, якщо їх не узгоджувати з динамічними змінами запитів ринку праці. На даному етапі розвитку країни освіта та наука перетворюються на провідний фактор економічного зростання та посилення міжнародної конкурентоспроможності України, тому ми впевнені, що наші випускники як носії академічної переваги принесуть на підприємства сучасну культуру, ділову етику, кращі зразки та моделі поведінки через:

- формування досконалих уявлень стосовно якості вищої освіти взагалі, тобто стандартизованості вимог до підготовки фахівців усіх рівнів та розуміння дійсної їх місії у суспільстві;

- розширення і конкретизацію зв’язків між освітою та роботодавцем через гармонізацію зв’язків у системі «ринок праці – кваліфікаційні вимоги – кваліфікаційні характеристики – освітньо-професійні програми – навчальні програми – навчальні видання».

Сучасна освітня модель управління якістю освіти – це модель саморегулювання, яка забезпечує гармонічне поєднання державних стандартів освіти, попиту на освітні послуги, який змінюється, і власних цілей, що забезпечують можливість безперервного самовдосконалення освітньої установи. Випереджаючий розвиток такого підходу має об’єктивний характер і пояснюється насамперед зростанням потреб щодо масштабів подібної консолідації, яка здатна гармонійно поєднувати новації і традиції, суспільні та особисті наукові інтереси та важелі.

Список використаних джерел:

1. Концепція гуманітарного розвитку (проект) : матеріали Всеукраїнського форуму інтелігенції, Київ, 27 берез. 2008 р. – К., 2008.

2. Чухно А. А. Науково-технологічний розвиток як об’єкт дослідження еволюційної економічної теорії / А. А. Чухно // Проблеми економічної теорії. – 2008. – № 1. – C. 12–22.

3. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я. А. Жаліло, С. І. Архієреєв, Я. Б. Базилюк та ін. – К. : НІСД, 2006.– 120 с.

4. Бай С. І. Вища менеджмент-освіта – шлях до професіоналізму / С. І. Бай, С. О. Юшин // Освіта. – 2005. – № 9.

5. Костюкевич С. В. О качестве высшего образования в контексте европейского опыта / С. В. Костюкевич // Alma mater (Вестник высшей школы). – 2010. – № 6.

6. Реформа и развитие высшего образования. Программный документ. – Париж : ЮНЕСКО, 1995. – 49 с.

7. Іванова І. В. Професіоналізація менеджменту : монографія / І. В. Іванова. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун‑т, 2006. – 695 с.

8. Про інноваційну діяльність : Закон України [чинний від 25.03.05 № 2505-IV(2502-15)].

9.  Про наукову та науково-технічну діяльність : Закон України [чинний від 13.12.91 № 1978-XII (1978-12)].

[1]0. Форрестер Дж. Мировая динамика / Дж. Форрестер ; пер. с англ. – М. : Наука, 1978. – 176 с.