К. політ. н. Ярошко О. З.

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

ДОВІРА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ ЯК ІНДИКАТОР ЇЇ ЯКОСТІ

Довіра громадян до тієї чи іншої політичної чи суспільної інституції слугує індикатором ефективності її функціонування. Не виняток і національна система освіти, де довіра українців є мірилом якості освітніх послуг.

Мета цього дослідження – визначення особливостей довіри громадян України до вітчизняної системи освіти.

Для цього ставляться такі завдання: визначити рівень довіри населення до національної системи освіти в термінах балансового показника довіри – недовіри (рейтинг довіри мінус рейтинг недовіри); з’ясувати особливості феномену довіри українців до системи освіти крізь призму часткової («скоріше довіряю») і цілковитої («цілком довіряю») довіри і часткової («скоріше не довіряю») і цілковитої («зовсім не довіряю») недовіри; виокремити регіональну специфіку довіри громадян до української системи освіти.

Для цього використовуватимемо дані моніторингових досліджень явища довіри дорослого населення до владних і суспільних інституцій Інституту соціальної та політичної психології НАПН України за період 2004–2011 років, зокрема (у контексті другого і третього завдань) результати всеукраїнських репрезентативних опитувань 3–10 травня 2005 року (вибірка становить 1217 осіб, похибка вибірки – 2,5%) [2, с. 4], 20–27 січня 2006 року (вибірка – 2000 осіб, похибка – 2,4%) [4, с. 4], 21–25 травня 2007 року (вибірка – 2000 осіб, похибка – 2,2%) [3, с. 4], 18–24 грудня 2009 року (вибірка – 1997 осіб, похибка – 2,2%) [5, с. 4], 26–31 серпня 2010 року (вибірка – 2003 осіб, похибка – 2,2%) [1, с. 4] і 27–31 серпня 2011 року (вибірка – 2000 осіб, похибка – 2,2%) [6, с. 4].

Загалом, українцям непросто визначитись щодо довіри / недовіри до вітчизняної системи освіти. Весь досліджуваний період кожен п’ятий респондент вагався із відповіддю [1, с. 6; 2, с. 29; 3, с. 28; 4, с. 33; 5, с. 28], а в останній аналізований рік – навіть кожен четвертий [6, с. 15].

Як показують результати опитувань нашого Інституту, національна система освіти користується довірою українців весь зазначений період, за винятком травня 2004 року (початок періоду), де зафіксовано негативний баланс довіри – недовіри –7,0, а далі ситуація покращилась [6, с. 18]. Значною мірою останнє стало можливим завдяки зміні влади, а з іншої сторони, у зв’язку із запровадженням ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання) як комплексу заходів, спрямованих на визначення рівня навчальних досягнень випускників середніх навчальних закладів з метою вступу їх у ВНЗ. Зростання балансового показника довіри мало місце до завершення перебування на посаді очільника освітнього міністерства С. Ніколаєнка: +3,8 (2005), +17,9 (2006) і +30,4 (2007) [6, с. 18]. Далі – зміна влади і керівництва Кабінету Міністрів та Міністерства освіти і науки призводить до падіння вказаного показника в 3,9 раз до +7,9 [6, с. 18]. Проте у 2009 році ситуація знову покращилась і цей показник зріс до +19,0 [6, с. 18]. У 2010–2011 роках, попри критику нового господаря освітнього міністерства, рівень довіри до системи освіти навіть зріс і становить +23,8 і +23,4, відповідно [6, с. 8]. Причому, визначаючись щодо довіри до національної системи освіти, респонденти сприймають її автономно від Кабінету Міністрів (уряду), балансові показники довіри – недовіри якого у 2004–2011 роках становили – 51,7; +14,6; –28,6; –26,7; –42,5; –49,1; –29,9; –37,7 [6, с. 17].

Весь досліджуваний період, попри політичні орієнтації керівників освітнього міністерства країни, довіра населення до системи освіти носить поміркований характер: спостерігається переважання показника часткової довіри над аналогічним індикатором цілковитої: 30,6% проти 9,9% у 2005 році, 39,3% проти 7,9% у 2006 році, 41,9% проти 6,9% у 2007 році, 39,3% проти 7,9% у 2009 році, 41,7% проти 9,7% у 2010 році та 39,5% проти 9,6% у 2011 році [1, с. 6; 2, с. 29; 3, с. 28; 4, с. 33; 5, с. 28; 6, с. 15]. Зрештою, серед українців, які не схильні довіряти національній системі освіти, переважають особи, які не довіряють частково над тими, що не довіряють цілковито, що, вочевидь, є наслідком позитивного балансу довіри – недовіри до національної системи освіти в цілому. У 2005 році показники часткової і цілковитої недовіри становили 23,3% і 13,4%, відповідно, у 2006 році – 22,0% і 9,5%, у 2007 році – 18,4% і 11,4%, у 2009 році – 17,6% і 12,5%, у 2010 році – 18,1% і 9,5% та у 2011 році – 15,5% і 10,0% [1, с. 6; 2, с. 29; 3, с. 28; 4, с. 33; 5, с. 28; 6, с. 15].

Перш ніж перейти до виокремлення специфіки довіри жителів українських регіонів до національної системи освіти, зазначимо її загальноукраїнські рейтинги довіри: 40,5% (2005), 47,2% (2006), 48,8% (2007), 49,1% (2009), 51,4% (2010) і 48,9% (2011) [1, с. 7; 2, с. 30; 3, с. 29; 4, с. 34; 5, с. 29; 6, с. 15]. Захід демонструє нижчий рівень довіри до національної системи освіти в порівнянні з іншими регіонами, імовірно, через дещо вищий рівень її корумпованості: Галичина – 28,2% (2005), інші західні області – 31,8% (2006), 45,2% (2007), 41,5% (2009), 43,1% (2010) і 46,9% (2011) (тотожно із загальноукраїнським показником) [1, с. 10; 2, с. 37; 3, с. 31; 4, с. 39; 5, с. 32; 6, с. 19]. Довіра мешканців Центру до системи освіти стрибкоподібного характеру, хоча в цілому як по Україні, і нижчі показники у 2006 році (40,6%) і 2011 році (40,7%) та вищий у 2009 році (53,1%) [4, с. 39; 5, с. 32; 6, с. 19].Схід в цілому показує вищий рівень довіри до національної освітньої системи, зокрема у 2005–2007 і 2011 роках: 47,2%, 55,9%, 53,0% і 60,0% [2, с. 37; 3, с. 31; 4, с. 39; 6, с. 19], а ось у 2009–2010 роках – нижчі (46,1% і 46,0%) [1, с. 10; 5, с. 32], причому разом із Заходом. Південь теж дещо більше довіряє національній системі едукації, за винятком 2011 року – нижчий показник (49,1%) [6, с. 19].

Отже, довіра до системи національної освіти досить складне для українців поняття. Втім, з 2005 року їй вони більше схильні довіряти, аніж не довіряти. Значною мірою стан довіри індикується владними перетурбаціями, проте незалежно від урядового рейтингу. Довіра громадян до системи освіти поміркованого характеру, зрештою, як і недовіра: в обох випадках часткова довіра / недовіра переважає цілковиту. Регіональна специфіка феномену довіри до національної системи освіти, вочевидь,детермінується історичними традиціями становлення освіти загалом і ставлення до влади як системи організації суспільства зокрема. Південь і особливо Схід більше довіряють системі едукації, а Центр і особливо Захід – менше. Попри все, українці все-таки довіряють національній системі освіти, яка дісталась їм ще з радянських часів і є відносно якісною.

Список використаних джерел:

1. Актуальні проблеми українського суспільства на старті нового політичного сезону : інформаційний бюлетень. Вересень ’2010 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2010. – 58 с.

2. Моніторинг суспільно-політичної ситуації в Україні : інформаційний бюлетень. Червень ’2005 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2005. – 72 с.

3. Політична криза – 2007 у вимірах суспільної свідомості : інформаційний бюлетень. Травень ’2007 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2007. – 48 с.

4. Початок нового політичного року : оцінки громадян та їхні електоральні наміри : інформаційний бюлетень. Січень ’2006 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2006. – 62 с.

5. Україна передвиборна : рейтинги кандидатів у президенти, рівень довіри громадян до органів державної влади та інших суспільних інститутів, соціальні настрої : інформаційний бюлетень. Грудень ’2009 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2009. – 50 с.

6. Українська держава на рубежі третього десятиріччя незалежності : думки та оцінки громадян : інформаційний бюлетень. Вересень ’2011 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2011. – 60 с.