К. е. н. Варяниченко О. В., д. е. н. Швець В. Я.

ДВНЗ «Національний гірничий університет», м. Дніпропетровськ, Україна

ЕЛЕКТРОННІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЯК ДИДАКТИЧНИЙ ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ ПРИ ВИКЛАДАННІ ЛЕКЦІЙ З УПРАВЛІНСЬКИХ ДИСЦІПЛІН

Перегляд і вдосконалення змісту вищої загальної освіти відповідно до нових завдань сучасного суспільства в контексті вимог ринку праці потребує активізації методів організації навчального процесу. Важливого значення з огляду на це набуває питання використання в педагогічному процесі мультимедійних засобів навчання, які є невід’ємною частиною інноваційних технічних засобів навчання.

Науково-технічний прогрес і сучасна наука, забезпечуючи викладача найновішими технічними засобами викладання навчального матеріалу, вимагаютьдидактического осмислення їх використання унавчальному процесі, постійної самоосвіти та зусиль щодо вдосконалення педагогічної майстерності та методики їх застосування як однієї з найвагоміших умов забезпечення належного рівня підготовки фахівців [1].

Практика застосування мультимедійних технологій у навчальному процесі показала, що їх використання сприяє підвищенню інтересу до предмета, підвищенню ступеня його засвоєння і зростанню обсягу залишкових знань. Саме тому одним із актуальних напрямів впровадження використання технічних засобів навчання привікладанні управлінськіх дисциплін, є мультимедійні презентаційні технології [2].

Відомо, що принципи навчання (дидактичні принципи) – певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.Дидактичні принципи є вихідними положеннями викладання будь-яких дисциплін, у тому числі й управлінських.

Більшість дослідників проблеми підвищення ефективності та якості навчання йдуть шляхом: 1) створення особливої системи принципів, яка відображає специфіку навчання; 2) розробки нетрадиційних принципів, які забезпечують оптимізацію та активізацію навчального процесу.

Застосування у викладанні управлінських дисциплін загальних принципів навчання має свій конкретний прояв, свої особливості, що випливають зі специфіки дисциплін, їх освітніх і виховних завдань, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

Наочність у навчанні – один з основних принципів дидактики, відповідно до якого навчання будується на конкретних образах, що безпосередньо сприймаютьсястудентами. За рахунок продуманого застосування засобів наочності можна посилити емоційний вплив на слухачів, підвищити рівень доступності матеріалу, що вивчається, прискорити активізацію розумової діяльності студентів [3]. Відповідно особливого значення й при вивченні управлінських дисциплін набуває цей принцип.

Можна стверджувати, що через реалізацію принципу наочності реалізуються дидактичні умови успіху в навчанні: емоційне включення, наочність процесу подавання інформації, когнітивність і гностичність сприйняття навчального матеріалу, дозована мультимодальність навчальних впливів, що стимулює мимовільну увагу, індивідуалізація темпу подавання навчального матеріалу й таким чином є найшвидкісним прийомом, який стимулює формування у студентів навички самостійної пізнавальної діяльності.

Необхідність використання наочного матеріалу в процесі навчання вперше теоретично обґрунтував у ХVІІ ст. чеський педагог Я. А. Коменський. Він визначив, що основою навчання має бути чуттєве пізнання: «Для того, щоб все сприймалося легше, потрібно, наскільки лише це можливо, залучати до сприймання зовнішні чуття». У ХVІІI – поч. ХІХ ст. видатний швейцарський педагог Й. Г. Песталоцці обґрунтував теорію наочного навчання. У розумінні видатного педагога ХІХ ст. К. Д. Ушинського наочність – дидактичний принцип, який пронизує як зміст, так і окремі методи та прийоми навчання і взаємопов’язаний з усіма іншими дидактичними принципами, які є «необхідними умовами навчання» [3].

Сучасні дидактики, зокрема С. І. Архангельський, С. П. Баранов, В. І. Бондар, Н. П. Волкова, В. І. Євдокімов, Л. В. Занков, А. І. Зільберштейн, А. М. Маслов, Н. О.Менчинська, М. Г. Мороз, А. Розуменко, О. Я. Савченко, Л. М. Скаткін, І. Ф. Харламов, В. В. Ягупов та інші, розглядають наочність як джерело знань, на основі якого формуються чуттєві уявлення й поняття, як ілюстрацію до положень, що вивчаються, опору для абстрактного мислення. Засоби наочності застосовуються передвивченням нового матеріалу, в процесі засвоєння понять, повторення й перевірки знань тощо. У сучасній педагогіці трактування принципу наочності співпадає з розумінням наочного навчання Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинського [3].

Таким чином основою сучасної теорії наочного навчання є використання надбань минулого з врахуванням вимог сьогодення. Тому, традиційного розумінняпринципу наочності у процесі пізнання вже недостатньо. Сучасний розвиток інформаційних технологій та комп’ютерної техніки дає можливість використовуватинаочність зовсім на іншому рівні, збільшити її інформаційну та пізнавальну складову.

Розманіття форм і методів організації навчального процесу, застосування інноваційних освітніх технологій у вищій школі, пошуки альтернативних шляхів передачі знань не змогли вплинути на фундаментальність лекційної форми організації занять, що в абсолютній більшості вузів залишається провідною. Серед сучасних видів лекцій слід відмітити лекцію-візуалізацію, яка являє собою передачу усної інформації, перетвореної у візуальну форму технічними засобами навчання [4].

Нерідко можна почути думку про те, що навчальна лекція не обов’язково повинна бути цікавою. Мовляв, процес навчання – це не розваги, а кропітка, наполеглива праця. У цьому зв’язку доречним буде навести вислів Б. Ц. Бадмаєва, який стверджує: «Немає нецікавих лекційних тем, а є просто їх скучний виклад. Справа не в темах, а в людях, які їх викладають…». З іншого боку, від викладача ніхто не потребує перетворювати лекцію на шоу. Головне знайти правильний підхід до подачі матеріалу. Для того, щоб зробити лекцію цікавою, на думку згаданого автора, слід дотримуватися кількох психологічних умов, а саме: усвідомлення слухачем особистісного смислу в надбанні знань у даній галузі науки; усвідомлення аудиторією новизни матеріалу, що викладається; стимулювання роботи мислення слухачів: «Перш, ніж пізнати з уст лектора, що і як», у них повинно виникнути питання, «чому і звідки» [4].

Гарна лекція – це поєднання, діалектична єдність форми і змісту. Робота над формою – справа не менш складна і трудомістка, ніж організація змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, уподобань, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше за все виражається творче «я» кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз.

Лекція може вважатися повноцінно підготовленою не тоді, коли наявний її текст, а тоді, коли продумано застосування наочності та підготовлені відповідні матеріали, зокрема мультимедійні засоби. Слід враховувати, що в умовах застосування мультимедійної апаратури задача підготовки наочних матеріалів значно спрощується. Крім того, з’являється можливість поетапної демонстрації необхідного матеріалу, що є методично правильним.

На якісно новому рівні в реалізації принципа наочності при викладанні управлінських дисциплін проявляється дидактична значимість процесів мультимедіа-візуалізації (текст-малюнок-формула), що призводить до формування цілісного навчального образу. За відсутності технічних засобів навчання під час лекції задіюютьсялише слухові аналізатори, в той час як приблизно 80–90% людей переважно отримують і запам’ятовують інформацію через канал «око-мозок». Тож за психологічними чинниками можна констатувати певне порушення законів перцепції.

Незважаючи на активне використання технологій мультимедіа, немає однозначного розуміння цього поняття, тому скористаємося визначенням Р. Майера, а саме:мультимедіа – це «об'єднання більш ніж одного комунікаційного агента в деяку форму комунікації». Бент Б. Андерсен, К. Ван ден Брінк, І. Г. Захаров, А. В. Кайсина, Д. Л. Кречман, Л. О. Лісіна, В. Б. Попов, А. І. Пушков, С. В. Симонович, Ю. А. Шафрін, запропонували найбільш конструктивні подході до визначення поняття «мультимедіа» – розуміється поєднання декількох видів даних (текст, графіка, звук, відео) в одному цифровому представленні, тобто комплекс програмних і апаратних засобів, що дозволяє користувачеві працювати в діалоговому режимі з різнорідними даннямі. Підготовлені за допомогою програми MS PowerPoint презентації, стають все більш популярним засобом представлення інформації, створення конспектів лекцій та супроводу публічних виступів. У вузькому значенні термін «презентація» (від латинського praesento – передаю, вручаю або англійського present – представляти) – являє собою електронні документи особливого роду. Вони відрізняються комплексним мультимедійним змістом і особливими можливостями управління відтворенням (може бути автоматичним або інтерактивним) [2, 5].

Електронні презентації, на відміну від електронних підручників, призначені, як правило, для вирішення локальних педагогічних завдань. Так, наприклад, використання електронних презентацій дозволяє значно підвищити інформативність та ефективність лекції при поясненні навчального матеріалу, сприяє збільшенню динамізму і виразності матеріалу, що викладається. Очевидно, що продуктивність навчання значно підвищується, так як одночасно задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття (принцип модальності).

Технологія створення електронних презентацій передбачає виконання наступних видів робіт: підготовка і структурування навчального матеріалу, його методична обробка; розробка комп'ютерних графічних матеріалів та підготовка їх для розміщення на слайдах; формування та інтеграція інформаційних компонентів на слайдах;відладка презентації.

Для того щоб така презентація дійсно робила виступ більш ефективним, необхідне дотримання певних вимог, які досить широко відомі та здаються очевидними. Але практика показує, що вони часто порушуються не тільки початківцями, але й кваліфікованими користувачами й фахівцями в області інформаційних технологій [6].

Тому для реалізації тих завдань, що стоять сьогодні перед українською системою вищої освіти, в тому числі в аспекті інформатизації, необхідними є не тільки гарна технічна оснащеність освітніх установ і підготовка програмного забезпечення, але й спеціальна підготовка викладача до використання в своїй роботі різних медіа. Крім використання продуктів, створених професіоналами, бажано навчити викладача розробляти власні навчальні електронні продукти. Результати числених опитувань показують, що незважаючи на теоретичне визнання більшістю викладачів необхідності медіаосвіти студентів, важливості впровадження сучасних технічних засобів у навчально-виховний процес, досить високий відсоток тих, хто використовує медіа в своїй роботі дуже рідко або не використовує взагалі.

Вирішальна роль сьогодні, на наш погляд, належить створенню мотивації, формуванню уявлення про важливість урахування впливу різних інформаційних потоків на студентів, прагненню враховувати можливості медіа для більш повної реалізації пізнавальних, комунікативних, виховних та інших завдань в процесі навчання.

Сьогодні саме готовність педагогів до використання електронних медіа в при викладанні управлінських дисциплін відіграє значну роль у вирішенні актуальних завдань інформатизації вищої освіти.

Список використаних джерел:

1. Лісіна Л. О. Сучасні технічні засоби навчання як складник новітніх інформаційних технологій [Електронний ресурс] / Л. О. Лісіна. – Режим доступу: http://journal.kdpu.edu.ua/ pedag/article/view/73

2. Бобровская Т. В. Применение мультимедийных презентаций в образовательном процессе [Електронний ресурс] / Т.В. Бобровская // Материалы XXII конференции-выставки «Информационные технологии в образовании» 7-8 ноября 2012 года. – ВМК МГУ. – Режим доступу: http://ito.su/main.php?pid=26&fid=8530

3. Волошинов С. А. Реалізація дидактичного принципу наочності в алгоритмічній підготовці студентів засобами інформаційно-коммунікаційного педагогічного середовища [Електронний ресурс] / С. А. Волошинов. – Режим доступу: http://ite.ksu.ks.ua/ webfm_send/231

4. Методика підготовки та проведення лекцій у Київському національному університеті внутрішніх справ: методичні рекомендації / [за ред. Є. М. Мойсеєва]. – К.: КНУВС, Навчально-методичний центр, 2004. – 44 с.

5. Осин А. В. Мультимедиа в образовании: контекст информатизации / А. В. Осин. – М.: Издательский сервис, 2004. – 320 с.

6. Бовтенко М. А. Электронные презентации для сопровождения публичных выступлений [Електронний ресурс] / М. А. Бовтенко. – Режим доступу: http://bit.edu.nstu.ru/archive/ issue-1-2006/elektronnye_prezentatsii_dlya_ soprovozhden_130/