К. філол. н. Ктитарова Н. К., Григоренко С. В.

Дніпродзержинський державній технічний університет,Україна

СИНОНІМІЧНІ СПІВВІДНОШЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ МОВАХ

У сучасній лінгвістичній літературі досить активно обговорюється питання про лексичну синонімію. В численних статтях теоретичного характеру, в посібниках, у термінологічних і синонімічних словниках знаходимо ряд визначень синоніма, що, як уявляється на перший погляд, суперечать одне одному. Як відомо синоніми – це такі слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням.

Проблеми синонімії завжди привертали увагу вчених. При розгляді питань синонімії важливо розмежовувати значення слова і значення лексико-семантичного варіанта слова. Значення синонімів ототожнюються за основним предметно-понятійним ядром і протиставляються за деталями характеристики поняття або іншими компонентами значення лексико-семантичного варіанта слова.

Методи дослідження – застосовані порівняльний та зіставний – дозволяють виявити на лексико-семантичному рівні поряд із спільними рисами, що є природним для близькоспоріднених мов, також і риси своєрідні, національно-специфічні, які виявляються, зокрема, саме в галузі синонімії.

Серед визначень виділяють два основних напрями: 1) визначення, в основі яких лежить значення слова. При цьому синоніми визначаються як слова, що відрізняються звуковим складом, але близькі за значенням; 2) визначення, в основі яких лежить явище дійсності або поняття, що називається словом. У такому разі синоніми визначаються як слова, що означають одне явище дійсності або поняття, але відрізняються відтінками значення, стилістичною приналежністю, емоційним забарвленням та ін. При дослідженні виявляється, що ці два типи визначень відрізняються переважно ступенем розкриття поняття «значення слова»: при першому визначенні користуємося терміном значення слова, не розкриваючи його змісту; при визначенні другого типу, розкриваємо значення слова (не називаючи його) через один із важливих компонентів його – поняття, перелічуючи інші компоненти лексичного значення при характеристиці відтінків значення синонімів. Таким чином, ці два типи визначення мало суперечать одне одному.

Разом з тим для розкриття поняття значення слова і поняття синоніма важливо враховувати багатозначність слова. Відомо, що лексико-семантична структура багатозначного слова складається з лексико-семантичних варіантів, які репрезентують його лексичне значення в системі мови, тобто окремих значень слова. При розгляді питань синонімії важливо розмежовувати значення слова і значення лексико-семантичного варіанта слова, хоча питання про зв’язок синонімії і багатозначності слова ми не ставимо, проте в подальшому викладі будемо виходити з розрізнювання згаданих площин значення слова і будемо вести мову про синонімію лексико-семантичного варіанта слова, тобто окремого значення багатозначного слова. Розглядаючи структуру лексико-семантичного варіанта слова, ми беремо до уваги такі визначені в лінгвістиці компоненти значення, як-от: предметно-понятійна віднесеність слова; спільно усвідомлене емоційне забарвлення його; належність слова до певного лексико-граматичного розряду (частини мови); місце в стилістичній системі мови. Ці компоненти не вичерпують усього значення лексико-семантичного варіанта слова. Перші дві ознаки (предметно-понятійна віднесеність і емоційне забарвлення) визначаються позамовними факторами, останні (належність до певного лексико-граматичного розряду і місце в стилістичній системі) зумовлені місцем слова в мовній системі.

Для визначення типів синонімів важливими є компоненти значення лексико-семантичного варіанта слова, що важко піддаються словесному описові, але містять у собі такі важливі суто мовні елементи значення, як лексична, семантична і синтаксична сполучуваність слова і належність його до певної словотворчої парадигми. На роль сполучуваності в розкритті лексичного значення вказував В. В. Виноградов. Важливість цього фактора у виявленні синонімічних зв’язків слова докладно характеризує Ю. Д. Апресян, який вважає, що «тут слова відрізняються одне від одного не своїм власним змістом (відтінками значення), а значенням слів, що синтаксично сполучаються з ними». Цілком слушне заперечення цієї думки ми знаходимо у Н. Ю. Шведової: «У викладі Ю. Д. Апресяна виходить, що, маючи найбільш загальне значення, слово вибірково сполучається з іншими словами. Але чим же визначається сама ця вибірковість, як пояснити її в усіх випадках її конкретних виявів? Справа тут не в стилістичному розрізнюванні, а в тому особливому компоненті значення, який є в одному слові і відсутній в іншому. Елемент значення, зумовлений сполучуваністю слова, існує, і ним нехтувати в питанні про синоніми не можна».

На позначення того самого явища в мові можуть виникати кілька лексичних одиниць. У слові, як відомо, фіксуються наслідки пізнавальної діяльності людства. Відкриваючи в предметі риси, що зближують його з іншим явищем, людина виробляла новий лексико-семантичний варіант значення слова, а визначаючи в явищі нові властивості, вона створювала слово-синонім, що позначає те саме явище, але з урахуванням нового елемента значення. Через те одне явище дійсності діставало кілька синонімічних назв. На цю причину виникнення синонімів указував ще В. Гумбольдт.

Отже, синоніми виникають, по-перше, за необхідності фіксувати в слові нові відтінки явища, уявлення чи поняття. По-друге, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його в суспільстві.

 Третій клас синонімів виникає внаслідок диференціації значень або синонімічного зближення, що розвиваються в мовній системі.

 Розглянувши в загальних рисах смислову структуру лексико-семантичного варіанта слова і основні причини виникнення синонімів у мові, підходимо до визначення синоніма. Додамо також, що синонімами є тільки слова, які належать до однієї частини мови. Таким чином, синоніми об’єднуються за своїм основним значенням і відрізняються за відтінками. Про відтінки значення свідчать слова, що зіставляються, у яких спільне предметно-понятійне ядро за значенням, але наявні відмінності в інших компонентах (або в компоненті) лексичного значення.

Отже, значення синонімів ототожнюються за основним предметно-понятійним ядром і протиставляються за деталями характеристики поняття або іншими компонентами значення лексико-семантичного варіанта слова. Цих додаткових компонентів досить, щоб розмежувати лексичне значення, значимість двох слів, але недостатньо для протиставлення двох понять. Так, слова поганий і гидкий називають ту саму негативну ознаку, отже, ототожнюються за предметно-логічною віднесеністю, але відрізняються мірою виявлення ознаки. Гидкий при зіставленні із словом поганий виявляє вищий ступінь ознаки. Цей відтінок протиставляє дві лексеми, але не протиставляє понять просто так, як і ступенів порівняння прикметника недостатньо для того, щоб визнати дві форми різними словами. Таке ж протиставлення за ступенем виявлення ознаки знаходимо в синонімічних парах страх – жах, страшний – моторошний. А в дієсловах наважуватися інасмілюватися відтінки значення пов’язані з тим, що той самий процес відбувається ніби внаслідок виявлення протилежних якостей: наважитися виконати дію, переборовши вагання і побоювання: насмілюватися виконати таку ж дію, виявивши сміливість для подолання перешкод. Отже, дія та сама, але оцінка її виконання робиться наче з протилежних точок зору, в результаті чого й виникає отой відтінок у значенні, який так важливо знати для правильного вживання слова.