К. філол. н. Чернова А. В., Гладушка Т. М.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ

Серед жанрів усної народної творчості – дум і пісень, частівок і коломийок, приказок і прислів'їв, різноманітних примовок і анекдотів – народні казки займають важливе місце, особливо відзначаючись своїм чаруючим змістом і формою. Досить рельєфно в словесному казковому потоці виділяються своєрідні для цього жанру стійкі словосполучення та звороти. Простота і чіткість, влучність і лаконічність, емоційність і експресивність, живучість і популярність (особливо в межах жанру), семантична і формальна образність взагалі – такі найбільш субстанціальні риси усталених казкових висловів. Кількісно численні, семантично багатогранні, вони міцно вростають у казку (часто як композиційно необхідні частини), емоційно забарвлюють її, роблять стрункою, легкою для сприймання, надають їй жанрової специфіки. Усталені казкові звороти алегорично-метафоричного типу, беручи до уваги відносну самостійність їх компонентів чи наявність у словесному ряді головного слова та атрибутивних елементів при ньому, можна поділити на дві групи:

1. Усталені вислови з обов'язковою наявністю головного слова та щільно приєднаних до нього атрибутивних елементів. Серед висловів цього типу більш-менш рельєфно виділяються дві підгрупи: а) стійкі звороти, в яких атрибутивний елемент опорного слова виражений однією лексичною одиницею іменного типу. У структурному відношенні ці вислови становлять безприйменникове сполучення двох слів – іменників в однаковому відмінку. До головного слова щільно приєднується постпозитивний атрибутивний компонент, який, будучи його постійним супутником, підсилює в опорному слові певний семантичний відтінок, одну чітку й цікаву ознаку його якісної характеристики. В такому щільному поєднанні з опорним словом вільність окремих атрибутивних компонентів часто обмежується їх реальним значенням. Наприклад, постпозитивний атрибутивний компонент «набрідь» вживається здебільшого тільки в словосполученні, що змальовує ведмедя («ведмідь-набрідь»); «іклан», «рильчик» функціонують лише у складі словосполучень, що характеризують кабана («кабан-іклан», «кабанчик-рильчик»). Цілий ланцюг інших атрибутивних елементів: норишка, шкряботушка, третячок, співачок, яга, скрекотушка, дереза, телесик постійно вживається тільки зі словами: мишка, бичок, півничок, баба, жабка, коза, Івасик. Поруч стоять вислови цього ж типу, в складі яких опорне слово з прозорим лексичним значенням відсутнє; б) іншу підгрупу усталених висловів першої групи складають здебільшого словесні образи з поширеними частинами атрибутивного характеру при центральному слові. Баба – Яга кістяна нога, дід з кикоть, а борода з лікоть, хатка на курячій ніжці, лисиця – ваша сестриця, кабан – ваш пан, горобець – добрий молодець, красна дівиця – ясна зірниця, стрілець – красний молодець.

2. Серед усталених казкових висловів алегорично-метафоричного типу вирізняється інша значна за обсягом група стійких одиниць, у складі яких опорний означуваний член відсутній. Це – специфічно жанрові звороти, складові частини яких відносно самостійні, але надто легко замінюють сукупність своїх значень, одним словом – поняттям, отже тяжіють до одного семантично прозорого слова. Загальне значення вислову тут в більшості випадків вмотивоване, є результатом впливу значень його складових частин. До її складу входять: а) словесні образи: той, що греблі рве; мара і кобиляча голова; три з торби; б) формула казкової вроди, краси предмета, високого ступеня чогось і її живомовні заступники: ні думать, ні згадать, тільки в казці сказать; ні в казці сказать, ні пером написать; очей не одірвеш; в) група узвичаєних народних висловів, що передають високий ступінь чогось: що страх, хоч око виколи; аж дух сперло;аж мохом поросла; ні пройти, ні просунуться; ні живий, ні мертвий; зуб на зуб не попаде. Узвичаєні народні вислови порівняльного характеру : як скріпка, як дошка, як змій, як стіна, мов мокрим рядном, мов корова язиком злизала, мов укопаний; г) формула казкового царства: тридесяте царство, інше государство; тридесяте царство, тридесяте государство; д) формула швидкого росту: не по днях, а по часах; як з води йде; є) формула схожості героїв і її живомовні заступники: волос у волос, голос у голос; як одна мати народила; один у один; як один; як дві каплі води; е) стабільні казкові запитання, відповіді, перехідні формули невизначеного часу, віддалі, пересування тощо: биться, чи мириться; чи по волі, чи по неволі; не так хутко діється, як у казці кажеться; нижче неба, вище землі; ні високо, ні низько; чи довго, чи не довго; ж) словесна формула обурення: хве! хве! руська кость пахне; Фе! фе! прісна душа смердить; з) формула погрози та її живомовні заступники:оце меч, – а йому голова з пліч; з світу згублю; не зносити тобі голови на плечах; и) формули-замовляння: пужка-терерушка, устань Марушка – оживи; кійочку,кійочку, повози! – побий.

Завдяки зовнішньому художньому оформленню і внутрішній образності казкові фразеологізми щоразу, залучаються як композиційно-необхідний експресивний словесний матеріал.

Таким чином, фразеологічний характер казкових зворотів, зокрема внутрішніх, зумовлюється та підтримується такими факторами: а) специфічно-жанровою функціонально-семантичною роллю; б) постійним місцем побутування; в) постійним складом тих самих лексичних одиниць; г) частотою повторення і тривалим вжитком; д) тяжіння компонентів вислову до одного слова-поняття; є) евфонічними та зображувально-виражальними засобами.

Численність і різноманітність народно-побутових висловів у ролі заступників жанрових зворотів вказує, по-перше, на тісний зв'язок казки з розмовною мовою, а по-друге, є незаперечним свідченням того, що саме живе мовлення – це невичерпне джерело багатогранних мовних скарбів.