К. філол. н. Воронова З. Ю., Токовенко А.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Загальновідомим фактом є те, що екзистенціалізм – не філософське вчення про буття, а філософські міркування про існування людини в реальному світі людей. Про екзистенціалізм можна говорити як про філософію особистого існування, тобто як про філософію існування людської особистості [7].

Людське існування, відповідно до екзистенціалістів, не є деякою об’єктивною реальністю, що розглядається у відриві від суб’єкта цієї реальності. Екзистенціалісти прагнуть перебороти традиційне протиставлення суб’єкта і об’єкта, тому що вважають, ніби людське буття – це деяка споконвічна цілісність суб’єкта й об’єкта, що пізнає і що пізнається. Тому однією з центральних категорій екзистенціалізму є категорія «переживання» або «співпереживання», яка вказує на те, що людина не пасивний споглядач зовнішніх подій, а безпосередній учасник цих подій. Людина співпереживає ці події усією своєю істотою (матеріальною і психічною).

Центральне поняття вчення – екзистенція (людське існування) проявляє себе через турботу, страх, рішучість, совість у «межових ситуаціях» (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи сутність свого існування, людина знаходить справжню волю, що полягає у виборі самого себе й свідомому сприйманні відповідальності за все, що відбувається у світі.

Завдяки екзистенційній філософії виникла екзистенційна література.

Екзистенціалізм у літературі – це одна із течій модернізму, де джерелом художнього твору є сам митець, який висловлює життя особистості, відтворюючи художню дійсність, яка розкриває сенс життя взагалі. В основі екзистенціалізму лежить твердження абсурдності буття. Абсурд – це розлад. Людина бачить у навколишньому світі лише те, що вона хоче бачити, тим самим проектує свої дії і суб’єктивні погляди.

Екзистенціалізм розглядають також і в більш широкому значенні – як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Серед філософів та письменників XX століття – французи А. Жід, А. Мальро, Ж. Ануй, Б. Віан, англійці В. Голдінг, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, іспанець М. деУнамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля, Акутагави Рюноске.

Популярність і поширення екзистенціалізму в Англії, як і в інших країнах Заходу, у великій мірі зрозуміло, якщо врахувати, що саме у творах екзистенціалістів інтелігенція бачить навколишнє суспільство таким, яким воно представляється їй на підставі власного досвіду [3].

Англійський екзистенціаліст У. Голдінг, наприклад, називає суспільні відносини «подією»: вони другорядні в розгляді буття одиниці. «Особистість» відчуває існування «Іншого» лише тоді, коли між ними виникає «комунікація».

Екзистенціалізм став «модним» в Британії завдяки Колину Уілсону (народ. в 1931 р.). У його творчості англійське сприйняття екзистенціалізму захлинулося у потоці несвідомого, метафізичного, окультного, повівши автора зі стану «розгніваних молодих людей» у ряд письменників, що спілкуються із масовим читачем. Деякі його добутки («Паразити мозку», «Необхідність сумніву», «Філософський камінь», «Космічні вампіри») ставили перед собою завдання пропаганди новітніх досягнень науки про людину у жанрах гостросюжетної пригодницької й детективної літератури.

Увага англійських письменників до екзистенціальних проблем, а не до самого екзистенціалізму позначилася у творчості цілого ряду жінок-романісток, серед яких видне місце належить Мюріел Спарк (народ. в 1918 р.). Вона переконливо довела у своїй творчості, що національна англійська сатирична традиція міцно ввійшла у художнє бачення письменниць, а ексцентричність і витонченість творчої фантазії зробили цю традицію новаторською, оскільки добре відоме виступає в незвичайному, загадковому й навіть немислимому висвітленні, що нагадує нічні галюцинації або настирливі ідеї.

Романи М. Спарк своєю калейдоскопічністю нагадують лабіринти фантазії А. Мердок, але в них обрані інші аспекти людського існування. Місця дії романівСпарк різні, у ряді випадків надзвичайно незвичайні, герої – теж досить своєрідні фігури, відзначені настирливими ідеями про смерть, свідомістю своєї вибраності, важливості й необхідності своєї праці.

Таким чином, екзистенціалізм став філософською основою творчості ще однієї англійської письменниці – Айріс Мердок. Її перу належать добутки, зовсім різні по характеру і змісту, але всім їм властиві деякі особливості. Мердок завжди акцентує увагу на внутрішньому світі своїх героїв, що не підкоряється ніяким законам, крім суб’єктивних прагнень особистості. Обставини зовнішнього світу цікавлять письменницю тільки з погляду їхнього впливу на людину; як переконаний екзистенціаліст, Мердок вважає зовнішню дійсність мало значущою, оскільки вона є «ніщо». Тільки індивідуальне буття має значення.

Персонажі Мердок заражені егоїзмом і себелюбністю, відомою відчуженістю й винятковою нездатністю розуміти один одного. Моральні цінності, в ім’я яких живуть й існують герої Мердок, виявляються ілюзіями, грою розуму, складними хитросплетеннями пам’яті й життєвих ситуацій, часто непередбачених. Але очевидно, що світу зла повинен протистояти хоча б умовний, театралізований світ добра, любові, шляхетності й чесності.

У романах Мердок превалює людська непередбачуваність, непередбаченість людської долі, випадковість й алогічність зв’язків і взаємин.

Причинно-наслідкові зв’язки не важливі для екзистенціалістів, важливо тільки саме незбагненне буття людини. Відбити це буття з мінімальними перекручуваннями є завданням письменника [4].

Також, широкого розвитку здобув екзистенціалізм і в український літературі, що відображається в творах відомих українських письменників.

Думка про наявність у творчості І. Багряного екзистенціальних мотивів висловлена дослідниками вже доволі давно [5]. Першим на це ще за життя письменника звернув увагу відомий філософ М. Шлемкевич, зазначивши, що метою духовних пошуків митця є «зберегти близькість до людини, що її відновив екзистенціалізм, але знайти дорогу до життя. Вийти з темряви безнадійності й розпуки». Т. Марцинюк, аналізуючи «Тигроловів» та згадавши про роман «Людина біжить над прірвою», зазначила, що проза І. Багряного суголосна з поглядами французьких філософів-екзистенціалістів (Сартр, Камю та інші), «для яких основою є суверенність свідомості, безумовна свобода і відповідальність людини» [5, с. 121].

Слід підкреслити, що філософи-екзистенціалісти питання самореалізації теж пов’язували із майбутнім. Оптимізм І. Багряного у вирішенні конфлікту людини і світу виразно відрізняє його від поглядів більшості філософів-екзистенціалістів, для яких характерно песимістичне бачення цієї проблеми. М. Гайдеггер вбачав сенс людського існування в бутті, що прагне до смерті. К. Ясперс і Ж. П. Сартр також не відкривали перед індивідом жодних перспектив.

Безсумнівно, що образи головних героїв, створені автором, суголосні з провідними ідеями екзистенціального вчення, такими, як відчуття абсурдності світу і самотності людини в ньому, як наслідок – виникнення «межових ситуацій», а разом з ними і ситуації вибору, що призводить до відчуття автентичності чинеавтентичності існування [2].

Одним із стилетворчих елементів прози Ю. Косача періоду МУРу (Мистецького Українського Руху) є екзистенціалізм. Це неодноразово визначали в своїх дослідженнях С. Павличко, В. Агєєва, Ю. Шевельов, Гр. Шевчук, Ю. Шерех, І. Василишин, М. Сподарець. Екзистенціалістське сприйняття навколишнього світу письменником, для якого трагічне начало, – ірраціональне ставлення до життя – універсальний спосіб буття в суспільстві, тому що справжній реальний світ – абсурдний, а існування, екзистенція людини – це «буття для смерті» як підсумку існування. Юрій Косач, відомий як поет, прозаїк, драматург, один з активних організаторів МУРу. Як відомо, улюблена тема творчості Косача – зображення характерів, психології тих співвітчизників, які були причетні до визначних історичних подій, а за найтрагічніших обставин явили життєстійкість й незламність духу. Художня спадщина Юрія Косача стилістично багата і розмаїта.

«Потік свідомості», «поезія в прозі», бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, музичність, – головні характеристики творів М.Хвильового, які свідчать на користь екзистенційно-філософського духу його натхнення. Любов’ю до буття та людей просякнена вся творчість письменника. Національна ментальність, яка проявилась в цій любові, дозволяє зрозуміти сенс особи і спадщини письменника [6].

Дивовижно, як плетиво арабесок, любов до України у творчості М. Хвильового поєдналась з любов’ю до жінки, любов до рідного міста – з любов’ю до рідної мови, «радість бунту проти логіки» з «радістю існування» («Елегія», «Арабески»). Хвильовий неперевершено відтворює в новелах екзистенційну боротьбу людського «я», що розчавлюється огидною дійсністю. Екзистенційна трагедійність буття кращих людей покоління 20-х років – закономірність новелістики Хвильового. Ірраціональні проблеми людства початку століття, відтворені західними колегами, доповнені і посилені у творчості письменника відчуттям морального розкладу, розчарування, відчуження післяфронтового постреволюційного непівського міжчасся [ 1].

Отже, проаналізувавши екзистенціалізм в двох різних країнах, ми можемо зробити висновок, що англійські письменники, близькі до модернізму, у 50-х роках ХХ століття охоче зверталися до добутків Франца Кафки, що став популярним в Англії. Твори письменника було перекладено англійською мовою тільки після війни. У них автори тієї доби відчули близькі їм мотиви й образи. Однак у ще більшій мірі на них вплинула філософія екзистенціалізму, або, точніше, філософія екзистенціалізму в її французькому варіанті.

Екзистенціалізм в українській літературі має свої особливості і відрізняється від західноєвропейського. Це можна пояснити тим, що писати вільно українські письменники, зокрема ті, що залишилися у Радянському Союзі, не мали змоги. Адже єдиним напрямком у мистецтві і літературі, який визнавали радянськіідеологи, був соціалістичний реалізм. Тим не менш, риси екзистенціалізму ми зустрічаємо у творах М. Хвильового, І. Багряного, Т. Осьмачки, Ю. Косача, В. Стуса.

Список використаних джерел:

1. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Ю. Бондаренко // Слово і час. – 2003. – № 6. – С. 64–69.

2. Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю. Косач і В. Домонтович) / І. Василишин // Слово і час. – 2003. – № 6. – С. 70–75.

3. Волощук Є. Духовні і художні здобутки літератури екзистенціалізму / Є. Волощук // Зарубіжна література. – 2000. – № 20.

4. Затонский Д. Художественные ориентиры XX века / Д. Затонский. – М., 1988.

5. Марцинюк Т. Людина на трагічному іспиті історією (На матеріалі художньої прози І. Багряного) / Т. Марцинюк // Вітчизна. – 1996. – № 7–8. – С. 120–122.

6. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – К.: Либідь,  1997. – 360 с.

7. Сартр Ж. П. Экзистенциализм – это гуманизм / Ж. П. Сартр // Сумерки богов. – М.: Политиздат. – 1989. – С. 319–344.