Іванов О. О.

ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», м. Одеса, Україна

ФЕНОМЕН ЗДОРОВ’Я В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФІЇ ДРЕВНІХ СЛОВ’ЯН

К. Ясперс, писав: «в здоров’ї є дещо від правди, а у хворобі – дещо від неправди» [4]. Причому, нечесність відносно себе переходить у нечесність відносно інших у соціальному бутті людини. Феномен чесності, на нашу думку, являє собою екзистенційно наповнений феномен світогляду людини, що проявляється у специфіці її відношенні до самої себе і до оточуючого її соціального буття.

Цікаво, що дані тези переплітаються із філософією древніх слов’ян. Як відомо, світ у праукраїнців складався із трьох складових – Явь (світ, у якому ми живемо), Навь (світ душ померлих, світ у якому мешкає богиня пітьми, хвороб і смерті – Мара зі своїми 13-ма доньками-хворобами) і Правь (світ справедливості).Свентовид – бог правди – захищав людей від Наві. Від світу смерті та хвороб [2, с. 528–529]. «Свентовит є сам Свіло, бог, через котрого Білий Світ узріти може всякий, хто тільки достойний буде. Дивіться і побачите, дивіться – і переконаєтеся: Яв нині жива, Свентовит від Наві нас береже» [1, с. 20]. Свентовит, абоСвітовид є світлом, котре проливає ясність розуміння на весь оточуючий світ. Ім’я даного древньослов’янського бога співзвучне зі словом світогляд. Таким чином, на основі сказаного вище, можна припустити, що ще древні слов’яни розуміли специфіку взаємозв’язку здоров’я людини та її світогляду.

Здоров’я також є усвідомленням власної відповідальності, зв’язаної зі управління власним існуванням у світі і в соціальному бутті за умови збереження стануекзистенційної рівноваги внутрішнього і зовнішнього в людині. Адже у соціальному бутті людини є два потоки: той, який іде ззовні – від суспільства,інтеріорзуючись у людині; та протилежно направлений йому глибинний потік, внутрішній. А індивід не є відірваним від суспільства, він є органічною частинкою соціального буття. «Суспільство є … справжня цілісна реальність, а не похідне об’єднання окремих індивідів; більше того, воно є єдина реальність, в котрій нам конкретно дана людина. Індивід, що мислиться ізольовано, є лише абстракція; лише в соборному бутті, в єдності суспільства по-справжньому реально те, що ми називаємо людиною» [3, с. 53]. Отже, феномен здоров’я людини є соборно поєднаним із її буттям у суспільстві і знаходиться на перетині протилежно направлених векторів взаємодії оточення і людини. Варто зазначити, що саме чесність індивіда у відношенні до самого себе, здатність визнавати власні помилки перед самим собою якраз є фактором, здатним забезпечувати екзистенційну рівновагу існування людини у соціумі.

Феномен чесності у контексті філософії здоров’я є характеристикою відносин людини з собою та суспільством. Між особистістю та досягненням бажаних для неї цілей у суспільстві, безперечно, розміщується її відношення до себе та оточуючої дійсності. А так як зовнішні відношення залежать від внутрішніх, і є їх втіленням і реалізацією, ці два різновиди відношень є взаємнооборотно пов’язані і переходять одне в інше. Так, відношення до себе, визначає відношення до соціального оточення. Відношення індивіда до соціального оточення детермінує відношення оточення до індивіда.

Таким чином, соціальне буття людини нагадує своєрідне дзеркало, котре відображає істинний образ індивіда. І містком між духовністю особистості та її ціллю, є феномен чесності перед собою. Якщо остання присутня, тоді внутрішні устремління особистості відповідають цілям, поставленим у соціальному бутті. І навпаки – соціальні умови не конфліктують із амбіціями людини. Проте, визначальним є відношення людини до самої себе, адже воно детермінує її поведінку у соціумі, її стиль життя, специфіка якого позначається на особливостях її здоров’я. Отож, чесність людини перед собою є усвідомлення себе, оточуючого світу, суспільства без спотворення дійсності. Таким чином, аналіз взаємодії у тріаді «здоров’я-людина-соціум» дозволяє припустити, що кількість та якість чесності людини перед собою обернено пропорційна кількості та якості «правди», котра навалюється на індивіда в певний момент за допомогою відображення змін у стані здоров’я у соціальному бутті. Вищесказане ще раз підтверджує об’єктивованість феномену людського здоров’я саме у соціальне буття людини, а також його зв’язок із людською екзистенцією.

Поняттям, близьким до чесності, на нашу думку, є поняття гармонії. Об’єднуючим началом для них є узгодженість. Але у даному контексті, узгоджуючимфактором є чесність, а стан екзистенційної гармонії, як узгодженості екзистенційного та соціального, може бути її наслідком. Отже, екзистенційна гармонія абоекзистенційна рівновага являють собою принципи узгодженості при контакті певних феноменів між собою, збалансованості взаємодії протилежно направлених сил: існування у зовнішньому світі (соціальному бутті) та існування екзистенції людини. При відсутності екзистенційної рівноваги має місце певна боротьба протилежностей, вінцем діалектичного антагонізму яких є маніфестація людської екзистенції, що знаменується приходом хвороби. У ході нашого дослідження стає зрозумілою необхідність розв’язання проблеми внутрішньої гармонії людини. А точніше – гармонії взаємодії двох людських світів: зовнішнього і внутрішнього. Таким чином, в нашій роботі, під екзистенційною гармонією ми розуміємо узгодженість, рівновагу, відсутність антагонізму між людською екзистенцією (тим, що лежить за межею сприйняття людини, але все ж внутрішньо зв’язане з нею) та зовнішнім світом, соціальним буттям людини.

Отож, в ході дослідження проблеми людського здоров’я, ми прийшли до висновку, що фізичні хвороби тісно пов’язані із замежовим у людині, з її екзистенцією. Очевидним стає той факт, що з точки зору соціального буття проясняється характер існування людини, біосоціальної за своєю суттю. Так, з одного боку, людина є активним учасником соціального життя, що робить її об’єктом впливу суспільних норм і законів. З іншої сторони, людина є носієм внутрішньої соціальності, через контроль якої проходить існування індивіда у зовнішньому соціальному бутті. Ми поділяємо точку зору К. Ясперса з приводу того, що дати вичерпну відповідь на питання «Що таке людина?» неможливо, виходячи з того, що вже було пізнано суб’єктами, які є зовнішніми щодо конкретного індивіда. За К. Ясперсом, «людина є дечим значно більшим, ніж вона може знати про себе». Звідси – і питання «Що таке здоров’я?», яке неможливо вичерпати потенціалом прикладних наук. Ми, звичайно, не заперечуємо важливості наукової об’єктивації проблеми людського здоров’я. Проте, лише на власному досвіді можна пережити і відчути конкретно для себе смисл екзистенціалів «здоров’я» та «хвороби». ««Все, що створено у світі, осягнути розумом ніяк не можна». І відчуйте це, адже тільки відчути і можна, а умом не осягнути і розумом не обійняти» [1, с. 20]. Але проведений аналіз прояснює те, що цілісне самопізнання можливе лише за умови абсолютної чесності людини відносно самої себе.

Список використаних джерел:

1. Прозоров Т. Велесова книга / Т. Прозоров. – СПб.: Веды; Азбука; Аттикус, 2011. – 256 с.

2. Філософія як історія філософії: підручник / за заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 648 с.

3. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк – М.: Республика, 1992. – 511 с.

4. Ясперс К. Общая психопатология / К. Ясперс; пер. с нем. Л. О. Акопяна под ред. докт. мед. наук В. Ф. Войцеха и канд. филос. наук О. Ю. Бойцовой. – М.: Практика, 1997. – 1056 с.