К. ф ілол . н. Тимошенко Ж. І.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
ПРОЦЕС ПЕРЕКЛАДУ ЯК СПЕЦІФІЧНИЙ КОМПОНЕНТ БІЛІНГВАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Процес перекладу припускає міжмовні перетворення, трансформацію текста з однієї мови у текст на іншій мові. Такі перетворення, як правило, обмежені рамками двох конкретних мов. Проте процес перекладу не є звичайною заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу, як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов, завжди є діяльністю людини, в якій акумулюються проблеми, пов’язані з умовами сприйняття вихідного тексту, соціальний статус комунікантів, мовленнєва ситуація і різні супутні явища, що входять у складне поняття комунікації з використанням двох мов. Під комунікацією розуміється передача повідомлення від одного комуніканта до іншого. Тобто акт мовлення неможливий без наявності принаймні двох джерел. Отже, процес перекладу є не просто комунікація з використанням двох мов, а білінгвальна комунікація, яка включає корелюючу між собою діяльність джерела, перекладача і отримувача інформації. Основною ланкою цієї комунікації є діяльність перекладача, або сам переклад, який є одним із видів діяльності поряд з читанням, письмом, слуханням і мовленням. Процес перекладу створює якісно новий вид комунікації, а саме передачу повідомлення або інформації, що є обов’язковою ознакою перекладу. Завдання перекладача по визначенню інформації, призначеної для передачі, відчути в першу чергу мовленнєве утворення, яке несе більшу частину інформації, що складає саме повідомлення. Визначити види інформації, яка складає повідомлення, легше в письмовому перекладі, в процесі якого у перекладача більше можливостей для аналізу речення та важливих екстралінгвістичних факторів.
Отже, при перетворенні мовленнєвого витвору перекладач повинен враховувати інформаційний запас отримувача, щоб інформація призначена для передачі повідомлення, дійшла до нього у повному обсязі. Інформаційним запасом є обсяг інформації, яка асоціюється комунікантами з деяким мовним знаком тобто денотатом. З точки зору перекладу значення мовного знака тобто лексичної одиниці і є соціально обумовлена здатність його матеріального вираження виділити предмет чи явище, визначене знаком в конкретному мовному вираженні. Знаковий засіб перекладу є однією з об’єктивно існуючих закономірностей перекладу від однієї мови до іншої, яка відображується в перекладацьких операціях на формально-знаковому рівні. Такий засіб використовується здебільшого в синхронному перекладі, тобто в усному перекладі, який здійснюється одночасно із слуховим сприйняттям вихідного тексту і є одним із видів професійного перекладу. При письмовому перекладі перевага віддається методу сегментації тексту, а саме витягнення з кожного сегмента домінуючої інформації, її умовному кодуванні, що створює опорні значеннєві ознаки для оформлення перекладу.
Метод значеннєвого аналізу в перекладі тісно пов’язаний з інформаційним запасом, який входить в коло професійних обов’язків перекладача. Це – метод вибору слова з найбільшим інформаційним навантаженням, при якому відбираються слова, що містять у собі ключову інформацію; метод трансформації, при якому кілька слів трансформуються в більш зручне позначення, наприклад, комюніке – коротке повідомлення, бізнесмен – представник ділових кіл; метод вибору рельєфного слова, при якому відбираються для запису не слова з найбільш інформаційним навантаженням, а найбільш незвичні, колоритні слова, які звертають на себе увагу.
Значеннєвий спосіб перекладу, як правило стосується передачі денотату, тобто номінального словникового значення слова, коли предмет чи явище визначене знаком в конкретному мовному вираженні. На жаль, конотативне значення слова, тобто його емоційне забарвлення при такому способі перекладу не відображується. У такому випадку більш ефективним є змістовий або значеннєвий спосіб перекладу, тобто закономірний перехід від однієї мови до іншої методом ідентифікації денотату, якому передує пошук іншомовного відповідника.
Таким чином, процес перекладу, як специфічний вид двомовної комунікації, тобто комунікації між джерелом і адресатом, метою якої є пошук і передача повідомлення, включає в себе поряд з міжмовною трансформацією також і інформаційний підхід до перекладу. В художньому перекладі, наприклад, необхідно донести до читача особливості стилю автора, тобто відобразити вірно і повністю (адекватно) засобами однієї мови те, що вже відображено раніше засобами іншої мови. Інакше кажучи в завдання перекладу входить не тільки точно відобразити зміст думок, повідомлень на мові оригіналу, але й відобразити засобами мови перекладу особливості стилю і форми повідомлення. Саме це відрізняє переклад від переказу, реферування, адаптації. В синхронному перекладі інколи можливо обмежитись передачею змісту, а в технічному перекладі необхідно обов’язково передати точний інформаційний зміст мовленнєвого витвору.
Отже, із вище сказаного очевидно, що переклад становить якісно новий вид комунікації з двома компонентами, метою, якого є передача повідомлення інформації з однієї мови (оригіналу) на іншу мову (переклад).
Список використаних джерел:
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова . – М., 1966 .
2. Гак В. Г. Курс перевода. Французский язык / В. Г. Гак. – М., 1971.
3. Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури / В. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2002.
4. Миньяр-Белоручев Р. К. Последовательный перевод / Р. К. Миньяр-Белоручев . – М.,1969 .
5. Миньяр-Белоручев Р. К. Общая теор и я перевода и устный перевод / Р. К. Миньяр-Белоручев. – М., 1980.
6. Федоров Н. В. Основы общей теории перевода / Н. В. Федоров. – М., 1968.