К. ф ілол . н. Тимошенко Ж. І.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПРОЦЕС ПЕРЕКЛАДУ ЯК СПЕЦІФІЧНИЙ КОМПОНЕНТ БІЛІНГВАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Процес перекладу припускає міжмовні перетворення, трансформацію текста з однієї мови у текст на іншій мові. Такі перетворення, як правило, обмежені рамками двох конкретних мов. Проте процес перекладу не є зви­чай­ною заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу, як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов, завжди є діяльністю людини, в якій акумулюються проблеми, пов’язані з умовами сприйняття вихідного тексту, соціальний статус комунікантів, мовленнєва ситуація і різні супутні явища, що входять у складне поняття комунікації з використанням двох мов. Під комунікацією розуміється передача повідом­лення від одного комуніканта до іншого. Тобто акт мовлення неможливий без наявності принаймні двох джерел. Отже, процес перекладу є не просто комунікація з використанням двох мов, а білінгвальна комунікація, яка включає корелюючу між собою діяльність джерела, перекладача і отриму­вача інформації. Основною ланкою цієї комунікації є діяльність перекладача, або сам переклад, який є одним із видів діяльності поряд з читанням, письмом, слуханням і мовленням. Процес перекладу створює якісно новий вид комунікації, а саме передачу повідомлення або інформації, що є обов’язко­вою ознакою перекладу. Завдання перекладача по визначенню інформації, призначеної для передачі, відчути в першу чергу мовленнєве утворення, яке несе більшу частину інформації, що складає саме повідомлення. Визначити види інформації, яка складає повідомлення, легше в письмовому перекладі, в процесі якого у перекладача більше можливостей для аналізу речення та важливих екстралінгвістичних факторів.

Отже, при перетворенні мовленнєвого витвору перекладач повинен враховувати інформаційний запас отримувача, щоб інформація призначена для передачі повідомлення, дійшла до нього у повному обсязі. Інформацій­ним запасом є обсяг інформації, яка асоціюється комунікантами з деяким мовним знаком тобто денотатом. З точки зору перекладу значення мовного знака тобто лексичної одиниці і є соціально обумовлена здатність його матеріального вираження виділити предмет чи явище, визначене знаком в конкретному мовному вираженні. Знаковий засіб перекладу є однією з об’єктив­но існуючих закономірностей перекладу від однієї мови до іншої, яка відоб­ражується в перекладацьких операціях на формально-знаковому рівні. Такий засіб використовується здебільшого в синхронному перекладі, тобто в усно­му перекладі, який здійснюється одночасно із слуховим сприйняттям вихідного тексту і є одним із видів професійного перекладу. При письмовому перекладі перевага віддається методу сегментації тексту, а саме витягнення з кожного сегмента домінуючої інформації, її умовному кодуванні, що створює опорні значеннєві ознаки для оформлення перекладу.

Метод значеннєвого аналізу в перекладі тісно пов’язаний з інфор­маційним запасом, який входить в коло професійних обов’язків перекладача. Це – метод вибору слова з найбільшим інформаційним навантаженням, при якому відбираються слова, що містять у собі ключову інформацію; метод трансформації, при якому кілька слів трансформуються в більш зручне позначення, наприклад, комюніке – коротке повідомлення, бізнесмен – пред­ставник ділових кіл; метод вибору рельєфного слова, при якому від­бираються для запису не слова з найбільш інформаційним навантаженням, а най­більш незвичні, колоритні слова, які звертають на себе увагу.

Значеннєвий спосіб перекладу, як правило стосується передачі денотату, тобто номінального словникового значення слова, коли предмет чи явище визначене знаком в конкретному мовному вираженні. На жаль, конотативне значення слова, тобто його емоційне забарвлення при такому способі пе­рекладу не відображується. У такому випадку більш ефективним є змістовий або значеннєвий спосіб перекладу, тобто закономірний перехід від однієї мови до іншої методом ідентифікації денотату, якому передує пошук іншо­мовного відповідника.

Таким чином, процес перекладу, як специфічний вид двомовної кому­нікації, тобто комунікації між джерелом і адресатом, метою якої є пошук і передача повідомлення, включає в себе поряд з міжмовною трансформацією також і інформаційний підхід до перекладу. В художньому перекладі, на­приклад, необхідно донести до читача особливості стилю автора, тобто відобразити вірно і повністю (адекватно) засобами однієї мови те, що вже відображено раніше засобами іншої мови. Інакше кажучи в завдання пе­рекладу входить не тільки точно відобразити зміст думок, повідомлень на мові оригіналу, але й відобразити засобами мови перекладу особливості стилю і форми повідомлення. Саме це відрізняє переклад від переказу, рефе­ру­вання, адаптації. В синхронному перекладі інколи можливо обмежитись передачею змісту, а в технічному перекладі необхідно обов’язково передати точний інформаційний зміст мовленнєвого витвору.

Отже, із вище сказаного очевидно, що переклад становить якісно новий вид комунікації з двома компонентами, метою, якого є передача повідом­лення інформації з однієї мови (оригіналу) на іншу мову (переклад).

Список використаних джерел:

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова . – М., 1966 .

2. Гак В. Г. Курс перевода. Французский язык / В. Г. Гак. – М., 1971.

3. Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури / В. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2002.

4. Миньяр-Белоручев Р. К. Последовательный перевод / Р. К. Миньяр-Белоручев . – М.,1969 .

5. Миньяр-Белоручев Р. К. Общая теор и я перевода и устный перевод / Р. К. Миньяр-Белоручев. – М., 1980.

6. Федоров Н. В. Основы общей теории перевода / Н. В. Федоров. – М., 1968.