К. пед. н. Лукановська А. В.
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ДІАЛОГУ КУЛЬТУР
Особливістю міжкультурного підходу є положення про взаємозалежність народів та націй як європейського континенту, так і людства взагалі. Метою навчання іноземної мови є формування комунікативних навичок та вмінь, орієнтування на життя в суспільстві. Відомою новизною у рамках вивчення міжкультурної комунікації як діалогу культур було попередження видатного вченого В. Біблера [1], який зробив акцент на тому факту, що розуміння примітивного діалогу як різновид діалогів не має відношення до концепції культурного діалогу. У «Діалозі культур» мова йде про діалогічність самої істини, про те, що розуміння іншої людини передбачає взаєморозуміння «Я – ти» як онтологічне різних особистостей, які володіють – актуально чи потенційно – різними культурами, логіками мислення, різними смислами істини, красоти, добра… Діалог, що розуміється в ідеї культури, – це не діалог різних точок зору або уявлень, це – завжди діалог різних культур…».
Російський науковець П. В. Сисоєв [2] акцентує увагу на тому, що при сучасній популярності полікультурної освіти дуже великій кількості навчальних посібників та видань приписується полікультурність, якої там в дійсності немає, і тому дуже важливим є вміння відрізняти те, що не є й не може бути полікультурною освітою. Науковець виділяє п’ять ознак, які не можуть бути притаманними навчанню міжкультурної комунікації: 1) коли учні знайомляться виключно з культурою країни іноземної мови, особливо з якоюсь окремою соціальною групою; 2) коли традиційно не представлені групи (американські індіанці, австралійські аборигени, маорі) показуються поза контекстом культури оточуючої; 3) коли в учнів формується негативне відношення до якоїсь із культурних груп країни іноземної або рідної мови; 4) коли полікультурна освіта нібито вміщена в одному окремому підручнику або посібнику; 5) а також коли не формується активна життєва позиція учнів і не відбувається розвиток їхнього критичного мислення. За відповідності вищеназваним умовам, «Іноземна мова як навчальний предмет стає інструментом полікультурного розвитку особистості».
П. В. Сисоєв також надає деякі рекомендації для ефективного діалогу культур, що допомагає досягти повноцінного та рівноправного міжкультурного діалогу: «бачити не тільки відмінність, алей схожість у своїй культурі та культурі народу, мова якого вивчається;сприймати різницю як норму співіснування культур у сучасному полікультурному світі; формувати активну життєву позицію, направлену проти культурної нерівності, культурної дискримінації та культурного вандалізму, що процвітають у сучасному полікультурному світі».
Вищезазначені принципи можуть не тільки полегшити знайомство з іноземною культурною традицією, але й глибше зрозуміти й усвідомити власну культурну спадщину, сприяти «культурознавчому збагаченню студентів у контексті двох культур», оскільки тільки завдяки різниці можливо угледіти самобутність та унікальність кожної культурно-етнічної групи. В іншому випадку стереотипи можуть стати значною перешкодою в міжкультурному спілкуванні та взаєморозумінні, і зробити перебування в іншій країні неприємним або ж навіть нестерпним. Тому при розробці вправ та завдань, що включають до себе моделювання реальних комунікативних ситуацій, треба звертати особливу увагу на різницю в культурі, а також в етичному та естетичному підході до оточуючого світу. При плануванні та проведенні навчальних проблемних комунікативних ситуацій доцільно додержува тись принципів діалогу культур, дидактичної доцільності, домінування проблемних культурознавчих завдань, культурної варіативності та культурної рефлексії, задля того, щоб міжкультурне спілкування проходило в руслі взаєморозуміння та толерантності.
Щоб запобігти подібним труднощам, автор рекомендує ретельно ознайомлюватися з культурою та побутом народу, чия мова вивчається. Подолання негативних стереотипів, таким чином, становиться з кожним роком все актуальнішим, коли потреби у міжнаціональних відносинах та комунікації зростають з великою швидкістю, а сталі стереотипи заважають взаємному порозумінню різних етнічних спільнот. Лінгвосоціопсихологічні та культурологічні знання про іншомовний соціум, які створюють широкий контекст міжкультурного спілкування, формують перцептивну готовність до ефективного міжкультурного ділового спілкування і, відповідно, до міжнародної професійної співпраці.
Комунікативно-поведінкові вміння, які детермінуються соціокультурною специфікою іносоціуму і необхідні для успішного міжкультурного ділового спілкування, найповніше можуть бути сформовані за допомогою навчального матеріалу – текстів, які включають фонові знання соціокультурної специфіки ділового іносоціуму. Звідси, навчання майбутніх спеціалістів діловому співробітництву іноземною мовою має базуватися на цілісній концепції, яка включає інтегральну сукупність мовного та когнітивного знання.
По суті, оволодіння всіма вищезазначеними методиками має відбуватися у позанавчальній діяльності, тому що у процесі навчання не вистачає часу на таку громіздку роботу, як проведення міжкультурного обміну, організацію міжкультурних проектів та ін.
У процесі спілкування з представниками іноземної культури практично неможливо уникнути узагальнень та передчасних висновків про своїх співрозмовців з позиції власної культури та менталітету. Це перш за все спричинено психологічною властивістю розглядати та оцінювати людей та їхні вчинки з точки зору власної культурної традиції та етичних цінностей. Таким чином, сприйняття поведінки та зовнішності співрозмовця обмежується рамками власної культури.
Список використаних джерел:
1. Библер В. С. От наукоучения – к логике культуры : Два философских введения в двадцать первый век / В. С. Библер. – М. : Политиздат, 1990. – 413 с.
2. Сысоев П. В. Языковое поликультурное образование / П. В. Сысоев // Иностранные языки в школе. – 2006. – №4. – С. 2–14.