Мілько Н. Є., Корець О. М.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЗИЦІЇ ВЧИТЕЛЯ У ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ

Позицію вчителя в діалозі слід розглядати як багатомірне явище, що поєднує емоції, інтелект, поведінку і що проявляється в інтересах, схильностях, бажаннях, прагненнях, переживаннях і відображену психологічну й практичну готовність учителя до взаємодії з учнями на основі позитивного ставлення та емпатичного розуміння. Позиція педагога, при цьому, роз­глядається радикально протилежно від традиційного уявлення про неї. Насамперед, ця позиція пов'язана зі зміною світогляду, філософії педагога, де акцент із набуття знань, як самодостатньої цінності, переноситься на запити й інтереси особистості як педагога, так і учня. Змінюються і установки педагога, а саме набувають особливої значущості установки на віру, довіру, на переконаність у позитивній, творчій сутності кожної людини, що прагне до становлення особистості та саморозвитку.

Організація позиції вчителя в діалозі зумовлюється новим стилем педа­гогічного мислення, головною ознакою якого є відмова від монологу, авторитетності й авторитарності, прийняття, готовність і бажання працювати з альтернативним і різним. Умовами організації позиції вчителя в діалозі виступають установка на розуміння, інтерес до особистості учня, готовність до контакту; прийняття і визнання учня як рівноправного активного суб'єкта взаємодії; доброзичливість, відкритість, природність, щирість [1].

На думку М. Кукарцевої, позиція вчителя в діалозі є особливим видом діяльності, зумовленим гуманістичними установками і особливою педагогічною філософією, що представляє комплекс специфічних вербальних і невербальних, «внутрішніх» (рефлексивних) відкритих дій педагога, спрямованих на актуалізацію та динаміку власних і учнівських особистісних змістів, що забезпечується за рахунок проектування «позиційної розмаїтості» (керівник, учасник, експерт, лектор, фасилітатор), та ситуативно-зумовлених «м’яких», «прозорих» переходів з однієї позиції в іншу на основі «базової» партнерської позиції, психологічного комфорту.

Організація позиції вчителя може бути зумовлена уявленням про діалог як особливої за змістом спільної діяльності педагога та учнів – сенсодіяльності, у якій виникає особливий зміст освіти: поява і розвиток особистісних змістів учасників спільної діяльності.

Позиція вчителя, як специфічний вид діяльності, проявляє себе в адекватних особливостях прийомів її проектування (відкритість, ситуативність, імпровізаційність, мобільність, спонтанність). Проектування позиції вчителя в діалозі пов'язане із дотриманням деякої послідовності у використанні системиприйомів, що зумовлена послідовністю етапів розвитку діалогу (актуалізації, співорганізації, індивідуалізації), що не припускає їхню тверду закріпленість.

За умови правильної організації позиції вчителя в діалозі, уможливлюється реалізація основних функцій діалогу:

- пізнавальна функція. Реалізація даної функції забезпечує рішення дидактичних завдань: мотивація навчання, стимулювання пізнавальної активності учнів, створення атмосфери пошукової активності. Крім того, у діалозі з викладачем та через викладача з особистостями, із витворами культури, учні проникають у спосіб мислення та відчуттів вченого, мислителя, розширюють свій діапазон бачення явищ та фактів [2];

- особистісно-розвивальна функція, яка передбачає розвиток особистісних якостей студентів, формування емоційної сфери. В діалозі демонструється образ професійного мислення викладача, бачення дійсності під кутом зору культури. У цьому випадку нерідко відбувається пізнання своїх думок, переживань, оцінок, які до того так чітко не усвідомлювались. У результаті досягається розсунення рамок власне особистості, пізнання та підвищення свого духовного, морального світу. У діалозі проявляється суб’єктність учня. Виникаюча у діалозі діалектика різних «я», дозволяє проявляти та породжу­вати власні смисли, відчувати їх ціннісну рівність відносно смислів інших учасників освітнього процесу. Діалог надає можливість накопичувати досвід становлення «діалогічної» особистості, яка характеризується толерантністю, емпатийністю та безконфліктністю. Таким чином, ми можемо говорити про діалог як діючий фактор розвитку ціннісно-смислової сфери особистості суб’єктів навчання [3];

- комунікативно-поведінкова функція. Реалізуючи цю функцію, діалог виступає ефективним засобом розвитку комунікативних умінь. У ході спілкування засвоюються зразки, моделі та норми поведінки. Крім того, діалогічні відносини, це такі відносини, які засновані на цілісному сприйнятті, які читаються у вербальних та невербальних сигналах поведінки, виявляються в інтересах, схильностях, бажаннях, прагненнях, переживаннях особистості. Учасник діалогу прагне не тільки зрозуміти зміст мовлення партнеру, але й значення його жестів, міміки, інтонації тощо. Таким чином, комунікативна функція діалогу розвиває поведінкову сферу людини [4].

Багатофункціональність діалогу дозволяє нам зробити висновок про ефективність використання міжкультурного діалогу у навчальному процесі вищого навчального закладу. Реалізація міжкультурного діалогу буде розвивати когнітивну, ціннісно-змістову та поведінкову сфери особистості суб’єкта освіти, сприяючи тим самим його професійному становленню.

Список використаних джерел:

1. Кукарцева М. А. Организация позиции учителя в диалоге : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01/ М. А. Кукарцева. – Томск, 2004. – 204 с.

2. Леонтьев А. А. Психология общения: пособие для дополнительного образ-я / А. А. Леонтьев. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Смысл, 1997. – 365с.

3. Сенько Ю. В. Гуманитарные основы педагогического образования: Курс лекций: учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Ю. В. Сенько. – М.: Академия, 2000. – 240 с.

4. Смелкова З. С. Педагогическое общение: Теория и практика учебного диалога на уроках словесности / З. С. Смелкова. – М.: Флинта: Наука, 1999. – 232 с.